Справа № 322/1125/25
Провадження № 1-кп/331/501/2026
09 лютого 2026 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080100003317 від 16.04.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України,
На розгляді в Олександрівському районному суді міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080100003317 від 16.04.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 09.02.2026.
У зв'язку з цим прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 на 60 днів у зв'язку з тим, що строк застосування цього запобіжного заходу завершується 09.02.2026, а судове провадження не може бути завершене до спливу цього строку. Клопотання прокурор обґрунтовує наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, наявністю ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, а також наявністю ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може вчинити інше правопорушення або продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується. Наявність цих ризиків обґрунтовується тяжкістю інкримінованого ОСОБА_4 злочину і тяжкістю покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у вчиненні цього злочину. Застосувати до обвинуваченого більш м'які запобіжні заходи прокурор не вбачає за можливе, оскільки вони не зможуть належним чином запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти клопотання прокурора не заперечував.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 відніс вирішення даного питання на розсуд суду.
Заслухавши клопотання прокурора, з'ясувавши позиції обвинуваченого та його захисника, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21.07.2025.
Ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18.07.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.08.2025.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 20.08.2025 відносно ОСОБА_4 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18.10.2025 року включно.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17.10.2025 відносно ОСОБА_4 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.12.2025 року включно.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12.12.2025 відносно ОСОБА_4 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 09.02.2026 року включно.
До спливу зазначеного строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо завершити судовий розгляд даного кримінального провадження, оскільки у зв'язку зі зміною складу суду на даний час був тільки оголошений обвинувальний акт, встановлено особу обвинуваченого та встановлений порядок дослідження доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
У ч. 2 ст. 331 КПК України встановлено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Враховуючи вимоги ст. ст. 177, 178, 183 КПК України, суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.1, п.3 і п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не відпали, не змінилися та продовжують існувати.
Так, злочин, що інкримінується ОСОБА_4 , згідно зі ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Тому суд погоджується з доводами прокурора, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суворість та невідворотність покарання, може переховуватися від суду.
Крім того, суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який вчинив військовий злочин - дезертирство і у разі продовження проходження військової служби може знову вчинити аналогічний злочин.
Тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 з метою ухилення від покарання за вчинене кримінальне правопорушення може безперешкодно переховуватися від суду, що є достатнім обґрунтуванням ризиків, передбачених п.1 і п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, у достатні мірі обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які підлягають допиту під час судового провадження і анкетні дані яких стали відомі обвинуваченому під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Також суд враховує, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
При цьому, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є, зокрема, тримання під вартою.
У зв'язку з цим суд вважає, що оскільки наразі воєнний стан в Україні не скасований, обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем і він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, тому до нього має бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_4 також не є перешкодою для його тримання під вартою.
Крім того, суд зазначає, що характер та ступінь тяжкості діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та сукупність інших обставин, зазначених прокурором у клопотанні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, однозначно свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондується з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_4 , на даному етапі судового розгляду кримінального провадження не встановлено та учасниками справи не доведено.
Також суд враховує, що відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, та позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя, суд приходить до висновку про те, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, і вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів без визначення розміру застави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 176, 178, 183, 197, 369-372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 09 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та оголошені у судовому засіданні 09 лютого 2026 року.
Повний текст ухвали складено і проголошено 13 лютого 2026 року о 15:40 год.
Суддя ОСОБА_6