вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"10" лютого 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1266/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: керівника Сарненської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Рокитнівської селищної ради
до відповідача: фізичної особи - підприємця Кузьмич Ольги Олександрівни
про: стягнення 178 581,54 грн
секретар судового засідання:
від органу прокуратури: Л.Мельничук
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Керівник Сарненської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця Кузьмич Ольги Олександрівни про стягнення 178 581,54 грн, з яких: 169 292,28 грн пайової участі, 6 172,43 грн інфляційних втрат та 3 116,83 грн відсотків.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.09.2014 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ 083142510546 на об'єкт: "Будівництво торгового центру з офісними приміщеннями", адреса Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт Рокитне, вул. Кірова, 17А, замовник - Кузьмич Ольга Олександрівна.
09.04.2025 року Державною інспекцією архітектури та містобудування зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта №ІУ101250409138 по об'єкту: "Будівництво торгового центру з офісними приміщеннями", що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 17-А, с-ще Рокитне, Сарненський район Рівненська область. У декларації зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 03.03.2020 по 05.04.2025. Строк введення об'єкта в експлуатацію 09.04.2025.
Згідно з інформацією Рокитнівської селищної ради № 1103/03-18/25 від 14.05.2025, №1229/03-18/25 від 25.08.2025, № 2812/03-18/25 від 27.11.2025 рішення про сплату пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту Кузьмич О.О. не приймалися та відповідний договір не укладався, оскільки остання не зверталась із відповідною заявою.
Кузьмич О.О. звернулась до Рокитнівської селищної ради листами від 14.07.2025 та 04.08.2025 щодо прийняття у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою за адресою вул. Соборна, 17-А, селище Рокитне на землях комунальної власності, зокрема, надавши: копії договору підряду на виконання будівельних робіт № 1 від 01.05.2025, укладений з ФОП Ничипорчуком О.І., кошторисну документацію, в тому числі акт приймання виконаних робіт по укладанню бруківки, накладної ФОП Лесковця С.М. від 12.05.2025 № 843 на портландцемент, рахунку від 12.05.2025 № 1205/01 і квитанції про оплату на плитку тротуарну "Плац" 60 мм Гранат, рішення Рокитнівської селищної ради від 19.03.2014 № 655 "Про надання дозволу гр. Кузьмич О. О. на благоустрій існуючої пішохідної доріжки між вул. 1 Травня та Кірова в смт. Рокитне", завдання на проектування, копію генплану із проектної документації, фото влаштованого заїзду.
01.05.2025 між Кузьмич О.О. та ФОП Ничипорчуком О.І. укладено договір підряду на виконання будівельних робіт № 1, за умовами п. 1.1 якого підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, своїми силами та на свій ризик виконати за завданням будівельні роботи, а саме улаштуванням покриттів з дрібнорозмірних фігурних елементів мощення (ФЕМ), відповідно до проектно-кошторисної документації.
За наслідками розгляду наданих документів, 30.09.2025 Рокитнівською селищною радою направлено Кузьмич О.О. лист-відмову за № 2362/03-18/25 щодо прийняття у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою. Орган місцевого самоврядування вказав що роботи здійснювались після введення в експлуатацію об'єкта будівництва, тобто після 09.04.2025, що вказує на виконання таких робіт поза строками будівництва об'єкта за адресою: смт Рокитне, вул. Соборна, 17А.
Поряд з тим, відповідно до інформації Рокитнівської селищної ради № 2812/03-18/25 від 27.11.2025, кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту замовником Кузьмич О.О. на об'єкт - торговий центр з офісними приміщеннями, площею 507,7 кв.м, що знаходиться по вул. Соборна, 17-А у селищі Рокитне, станом на 27.11.2025 не сплачувалися до спеціального фонду бюджету Рокитнівської селищної ради.
У зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Прокурор вказує, що загальна кошторисна вартість будівництва становить 4232,307 тис. грн, отже розмір пайової участі, що підлягає сплаті становить 169 292,28 грн (4232,307 тис. грн. * 4%).
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача за період з 10.04.2025 року по 19.11.2025 року інфляційні втрати та відсотки річних, що становлять 6 172,43 грн та 3 116,83 грн відповідно.
Відзиву на позов відповідач суду не надав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 12 січня 2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначив на 10 лютого 2026 року.
15 січня 2026 року прокурор подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в обґрунтування вказаного клопотання зазначає про значення справи для сторін, наявність значного суспільного інтересу та думку сторін. Вказує, що справу не можна віднести до малозначної.
Щодо вказаного клопотання суд звертається до статті 12 ГПК України, якою передбачено що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спір у справі стосується стягнення 178 581,54 грн, а тому в розумінні статті 12 ГПК України даний спір є малозначним, і не відноситься до категорії справ незначної складності.
За імперативною нормою статті 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Тобто, малозначна справа (п.1. ч.5. ст. 12 ГПК України) не може бути розглянута в іншому провадженні окрім як спрощеного.
Виключення становлять справи, перелік яких наведений у частині 4 статті 247 ГПК України. Даний спір не відноситься до справ, перелік яких наведений у частині 4 статті 247 ГПК України. Суд також ураховує положення частини 7 статті 247 ГПК України, яка визначає, що частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Разом з тим, частиною 3 статті 247 ГПК України унормовано, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
А отже, оскільки за ціною позову даний спір віднесений до малозначних, прокурор не наводить обґрунтувань яке саме значення має для нього справа, враховуючи обраний спосіб захисту яким є стягнення коштів, приймаючи до уваги категорію та складність справи, за якими даний спір є позадоговірним стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки у даному спорі не встановлено необхідність призначення експертизи, виклику свідків, приймаючи до уваги кількість сторін (3), за відсутності встановлення саме "значного" суспільного інтересу суд не вбачає необхідності розглядати даний спір в порядку загального позовного провадження.
Статтею 12 ГПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
В судовому засіданні прокурор підтримав позов.
В судове засідання представник органу місцевого самоврядування не з'явився, про час розгляду справи вказані учасники справи повідомлені належним чином.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Як було зазначено вище, ухвалою від 12 січня 2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суд установив відповідачу строк для подання відзиву (15 днів з дня отримання ухвали суду).
Ухвалу суду направлено на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (селище Рокитне, вулиця Волинська 6), а проте адресат відмовився від вручення поштового відправлення, про що підприємством поштового зв'язку проставлено відмітку про відмову від отримання.
Суд ураховує, що згідно з правилами частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.
Відмітка про відмову від вручення проставлено 21.01.2026 року, а тому строк для подання відзиву встановлений до 5 лютого 2026 року.
Згідно з правилами частин 8 - 9 статті 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути даний спір за наявними матеріалами.
Згідно з нормами статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а натомість суд запропонував відповідачу подати відзив та усі докази, що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності).
Разом з тим, відмова відповідача від отримання поштової кореспонденції направленої на його адресу, свідчить про обізнаність відповідача про розгляд цієї справи господарським судом.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Господарський суд установив наступне.
Відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/), Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області 08.09.2014 зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт серії РВ 083142510546 на об'єкт: "Будівництво торгового центру з офісними приміщеннями", адреса Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт Рокитне, вул. Кірова, 17А. У розділі декларації "Пайова участь" інформації не зазначено.
Як слідує з витягу з реєстру будівельної діяльності єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 09.04.2025 Державною інспекцією архітектури та містобудування зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта реєстраційний номер № ІУ101250409138, попередні дозвільні документи РВ 083142510546 по новому будівництву об'єкту "Будівництво торгового центру з офісними приміщеннями", що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 17-А, с-ще Рокитне, Сарненський район Рівненська область.
У зазначеній декларації вказано дату початку будівництва 03.03.2020 року та дату завершення будівництва 05.04.2025 року. Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5625055100:01:001:0524, площею 0,0525 га, з цільовим призначенням 03.07- для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. загальна площа будівлі 511,01 м.кв. Вартість будівництва 4232,307 тис. грн.
Згідно з листами Рокитнівської селищної ради № 1103/03-18/25 від 14.05.2025, № 1229/03-18/25 від 25.08.2025, рішення про сплату пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту Кузьмич О.О. не приймалися та відповідний договір не укладався, оскільки остання не зверталась із відповідною заявою.
14.07.2025 року та 04.08.2025 року Кузьмич О.О. звернулась до Рокитнівської селищної ради з листами щодо прийняття у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою за адресою вул. Соборна, 17-А, селище Рокитне на землях комунальної власності, зокрема, надавши: копії договору підряду на виконання будівельних робіт № 1 від 01.05.2025, укладений з ФОП Ничипорчуком О.І., кошторисну документацію, в тому числі акт приймання виконаних робіт по укладанню бруківки, накладної ФОП Лесковця С.М. від 12.05.2025 № 843 на портландцемент, рахунку від 12.05.2025 № 1205/01 і квитанції про оплату на плитку тротуарну "Плац" 60 мм Гранат, рішення Рокитнівської селищної ради від 19.03.2014 № 655 "Про надання дозволу гр. Кузьмич О. О. на благоустрій існуючої пішохідної доріжки між вул. 1 Травня та Кірова в смт. Рокитне", завдання на проектування, копію генплану із проектної документації, фото влаштованого заїзду.
Відповідно до листа Рокитнівської селищної ради №1424/03-18/25 від 22.07.2025 року, селищна рада розглянувши лист Кузьмич О.О. щодо врахування 180 100,58 грн за облаштування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 як пайової участі рада повідомила, що з огляду на не підтвердження облаштування земельної ділянки саме селищної ради, просила відповідача надати відповідні підтверджуючі документи.
Відповідно до листа Рокитнівської селищної ради №2362/03-18/25 від 30.09.2025 року, Кузьмич О.О. повідомлено, що кошти витрачені на благоустрій прилеглої території до земельної ділянки заявниці не можуть бути зараховані як сплата пайової участі.
Відповідно до листа Рокитнівської селищної ради №2383/03-18/25 від 01.10.2025 року, Кузьмич О.О. направлено лист - відмову щодо прийняття у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою на землях комунальної власності.
В матеріалах справи наявний договір підряду на виконання будівельних робіт № 1 від 01.05.2025 року, укладений між Кузьмич О.О. (замовник) та ФОП Ничипорчуком О.І. (підрядник), у відповідності до загальних положень якого підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, своїми силами та на свій ризик виконати за завданням будівельні роботи, а саме улаштуванням покриттів з дрібно розмірних фігурних елементів мощення (ФЕМ), відповідно до проектно-кошторисної документації.
Як слідує з кошторисних розрахунків до вказаного договору, роботи з благоустрою проведені на території торгового центру з офісними приміщеннями City Center за адресою: смт Рокитне, вул. Соборна, 17А.
Як видно з листа Рокитнівської селищної ради №2812/03-18/25 від 27.11.2025 року, кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту замовником Кузьмич О.О. на об'єкт - торговий центр з офісними приміщеннями, площею 507,7 кв.м, що знаходиться по вул. Соборна, 17-А у селищі Рокитне, станом на 27.11.2025 не сплачувалися до спеціального фонду бюджету Рокитнівської селищної ради
Звертаючись з даним позовом прокурор вказує, що всупереч вимогам законодавства, відповідачем не сплачено пайову участь щодо об'єкта будівництва, яка становить 4% від вартості будівництва, що складає 169 292,28 грн, а тому вказані кошти безпідставно збережені відповідачем, та підлягають до стягнення на користь територіальної громади.
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача за період з 10.04.2025 року по 19.11.2025 року інфляційні втрати та відсотки річних, що становлять 6 172,43 грн та 3 116,83 грн відповідно.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави.
Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що у відповідача існує зобов'язання зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Як установив суд, 08.09.2014 року зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт серії РВ 083142510546 на об'єкт: "Будівництво торгового центру з офісними приміщеннями", адреса Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт Рокитне, вул. Кірова, 17А. У розділі декларації "Пайова участь" інформації не зазначено. Отже вказане будівництво розпочалося до 2020 року.
Згідно з положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом час на реєстрації декларації про початок будівельних робіт), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з приписами частин 5 - 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом час на реєстрації декларації про початок будівельних робіт), величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної
потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Згідно з нормами частин 8 - 10 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом час на реєстрації декларації про початок будівельних робіт), розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Пункт 13 розділу І Закону № 132-IX набрав чинності з 1 січня 2020 року.
Також, згідно з положеннями Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абзац перший пункту 2 розділу ІІ).
Окрім цього пунктом 2 розділу ІІ Закону № 132-IX установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Вказані норми на підставі положень пункту 1 розділу ІІ Закону № 132-IX набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме: 17.10.2019.
Суд констатує, що на об'єкт будівництва, що входить до предмету даного спору, не поширюють дію положення які містять виключення щодо об'єктів за які пайова участь не сплачується.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідача виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету.
Разом з тим, у розділі "Пайова участь" декларацій про початок будівництва та про готовність об'єкта до експлуатації відсутня будь яка інформація.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а тому і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Зі змісту наведених норм видно, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені. Такий обов'язок замовника має бути виконаний до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
У пунктах 68-70 постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 вказано наступне:
"Отже, ураховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.
Суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та вірно врахована судом апеляційної інстанції.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора про стягнення з відповідача як замовника будівництва, що здійснювалося у 2020 році із прийняттям об'єкту торгового комплексу в експлуатацію у 2021 році пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту зроблені із правильним застосуванням положень абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX та узгоджуються із наведеними вище висновками Верховного Суду".
Відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності, загальна кошторисна вартість будівництва торгового центру з офісними приміщеннями", адреса Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт Рокитне, вул. Кірова, 17А становить 4232,307 тис. грн., тобто розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади становить 169 292,28 грн (4 %).
Суд враховує, що згідно з приписами частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом час на реєстрації декларації про початок будівельних робіт), якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
Водночас згідно частини 1 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на час реєстрації декларації про початок будівельних робіт), технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки.
Суд ураховує, відповідач звертався до органу місцевого самоврядування з пропозицією щодо прийняття у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою за адресою вул. Соборна, 17-А, селище Рокитне на землях комунальної власності, зокрема, надавши: копії договору підряду на виконання будівельних робіт № 1 від 01.05.2025, укладений з ФОП Ничипорчуком О.І., кошторисну документацію, в тому числі акт приймання виконаних робіт по укладанню бруківки, накладної ФОП Лесковця С.М. від 12.05.2025 № 843 на портландцемент, рахунку від 12.05.2025 № 1205/01 і квитанції про оплату на плитку тротуарну "Плац" 60 мм Гранат, рішення Рокитнівської селищної ради від 19.03.2014 № 655 "Про надання дозволу гр. Кузьмич О. О. на благоустрій існуючої пішохідної доріжки між вул. 1 Травня та Кірова в смт. Рокитне", завдання на проектування, копію генплану із проектної документації, фото влаштованого заїзду.
Проте, на переконання суду, в даному випадку орган місцевого самоврядування правомірно відмовив відповідачу у прийнятті у рахунок пайової участі облаштованого об'єкта благоустрою.
Суд погоджується з позицією прокурора яка полягає у тому, що роботи по облаштуванню дорожнього покриття вулиць, доріг, майданів, площ (укладання та перекладання частини бруківки) не відносяться до об'єктів інженерної інфраструктури, а є елементами благоустрою.
Верховний Суд зауважив, що в такому випадку необхідним є застосування положень глави 83 ЦК України, зокрема статті 1212 ЦК України, що обумовлює обрання позивачем відповідного способу захисту - стягнення безпідставно збережених грошових коштів. У результаті розгляду Верховний Суд зробив висновок про обрання неналежного способу захисту позивачем для захисту своїх прав без застосування статті 1212 ЦК. При цьому питання визначення правильного розміру пайової участі у цих справах судами не розглядалося.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Також, у своєму позові прокурор просить суд стягнути з відповідача за період з 10.04.2025 року (день наступний за днем реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта) по 19.11.2025 року інфляційні втрати та відсотки річних, що становлять 6 172,43 грн та 3 116,83 грн відповідно.
За розрахунком суду, інфляційні за період заявлений прокурором становлять 6 172,43 грн. Проценти річні за цей же період становлять 3 166,83 грн.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Суд робить висновок про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.
Як видно з матеріалів справи, окружною прокуратурою було скеровано до селищної ради лист щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних та 3 % річних.
У відповідь на вказаний лист селищна рада повідомила прокуратуру, що заходи претензійно-позовного характеру не вживались, при цьому рада не заперечує про подання прокурором відповідної позовної заяви про стягнення безпідставно збережених коштів.
У зв'язку з наведеним Сарненська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скерувала на адресу Рокитнівської селищної ради відповідний лист, яким повідомила про наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади, та звернення до суду з позовом в інтересах міської ради.
Отже, підсумовуючи зазначене, прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду із цим позовом.
Висновки суду
За результатом розгляду спору суд встановив наявність підстав для задоволення позову.
Зокрема суд встановив, що станом на початок будівництва, закон передбачав участь замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Відповідач не уклав договір щодо пайової участі.
Однак, не вчинення дій з укладення договору щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не скасовує обов'язок забудовника у сплаті відповідного внеску, який існував від початку будівельних робіт. На час завершення будівельних робіт відповідач не виконав свого обов'язку щодо сплати пайової участі.
Також суд установив наявність підстав для стягнення з відповідача нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальний розмір судового збору за даним позовом складає 2 422,40 грн.
Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Кузьмич Ольги Олександрівни ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Рокитнівської селищної ради (34200, Рівненська обл., Сарненський р-н, селище Рокитне, вул.Незалежності, будинок 15, ідентифікаційний код 04387421) безпідставно збережені кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі 169 292 (сто шістдесят дев'ять тисяч двісті дев'яносто два) грн. 28 коп. пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 6 172 (шість тисяч сто сімдесят два) грн. 43 коп. інфляційних втрат та 3 116 (три тисячі сто шістнадцять) грн. 83 коп. відсотків річних.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Кузьмич Ольги Олександрівни ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп. судового збору.
Позивач (Стягувач): Рокитнівська селищна рада (34200, Рівненська обл., Сарненський р-н, селище Рокитне, вул.Незалежності, будинок 15, ідентифікаційний код 04387421).
Позивач (Стягувач за судовим збором): Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077).
Відповідач (Боржник): фізична особа - підприємець Кузьмич Ольга Олександрівна ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 13 лютого 2026 року.
Суддя Андрій КАЧУР