про відвід (самовідвід) судді
13 лютого 2026 року 320/1311/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Василенко Г,Ю., розглянувши питання про відвід судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- зобов'язати представників ІНФОРМАЦІЯ_1 надати через суд відповіді на питання, які, на його переконання, були проігноровані, а саме: надати довідку обстеження та медичного огляду з підписами всіх лікарів, у тому числі лікаря-гематолога; надати інформацію щодо стану здоров'я, рівня грошового забезпечення за контрактом з Національною гвардією України, а також щодо права на відпустку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовну заяву залишено без руху.
04.02.2026 канцелярією суд зареєстрована заява позивача про відвід судді Панченко Н.Д. Підставою для відводу головуючому судді є незгода позивача з ухваленим суддею судовим рішенням про залишення без руху адміністративного позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026 для розгляду даної заяви про відвід судді визначено суддю Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Василенко Г.Ю.) від 05.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. у адміністративній справі № 320/1311/26.
В подальшому, після повернення справи після розгляду питання про відвід судді, суддею Панченко Н.Д. подано до суду заяву про самовідвід, та ухвалою від 09.02.2026 заяву про самовідвід судді Панченко Н.Д. в адміністративній справі № 320/1311/26 задоволено.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026 вказану справу передано на розгляд судді Василенко Г.Ю.
12.02.2026 головуючою суддею Василенко Г.Ю. заявлено самовідвід у справі №320/1311/26. В обґрунтування заяви зазначається, що у позивача можуть виникнути сумніви у неупередженості судді, оскільки суддею Василенко Г.Ю. було винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. в адміністративній справі №320/1311/26. З метою забезпечення об'єктивного та неупередженого розгляду справи, усунення будь-яких сумнівів сторін у неупередженості судді при розгляді даної справи, та з метою уникнення будь-яких спроб посягань учасників судового процесу у справі на гарантії дотримання судом принципів законності, неупередженості у розгляді адміністративної справи, суддя Василенко Г.Ю. подала заяву про самовідвід.
Розглянувши подану заяву та вирішуючи питання про відвід судді, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK"). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі "П'єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії ЄСПЛ" вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Аналогічні висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 р., суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Таким чином, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про упередженість судді, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді незважаючи, що позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною.
Отже, у даному випадку, підставою для відводу не обов'язково має бути доведений факт необ'єктивності чи заінтересованості судді. Згідно з цією нормою унеможливлюється участь судді у розгляді справи за наявності в учасника судового розгляду, викликаного певними обставинами, сумніву щодо його неупередженості.
Частиною 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Отже, з метою виключення будь яких суб'єктивних та об'єктивних критеріїв безсторонності судді, які можуть вплинути на незалежність та неупередженість судді та забезпечення прав позивача на розгляд справи незалежним і безстороннім судом встановленим законом, який викликатиме його довіру, суд дійшов висновку про задоволення даної заяви.
Відповідно до вимог частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву про самовідвід судді Василенко Г.Ю., - задовольнити.
2. Передати адміністративну справу №320/1311/26 до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.
Суддя Василенко Г.Ю.