13 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/16614/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (Далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13.10.2025 №172850033868 щодо відмови в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання призначити і виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.10.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.04.1998 по 01.09.1999.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 .
05.10.2025 він звернувся до відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. За результатами розгляду його заяви ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови у призначенні пенсії слугувало те, що періоди роботи Республіці Білорусь з 14.04.1998 по 01.09.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.11.1989 не зараховано, оскільки угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23.12.2023.
До періодів постійного проживання (постійної роботи) в зоні добровільного (гарантованого) відселення не зараховано період проходження строкової військової служби згідно військового квитка НОМЕР_3 від 09.10.1986 з 18.10.1986 по 26.11.1988, оскільки невідоме місце розташування військової частини та причетність його до території радіологічного забруднення, передбаченого переліком населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів УССР від 23.07.1991 №106.
З такими діями відповідача ОСОБА_1 не погоджується та вважає їх неправомірними. Зауважує, що у наявній у нього трудовій книжці наявні всі записи на підтвердження його страхового стажу, зазначений період з 14.04.1998 по 01.09.1999 у трудовій книжці має враховуватись для призначення його пенсії.
Відтак, позивач вважає, що він має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15.01.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ в Донецькій області у якому представник даного відповідача зазначив, що страховий стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 02 дні. Вказує на те, що в зв'язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі станом на 01.01.1993, передбаченого частиною 2 статті 55 Закону №796, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №172850033868 від 13.10.2025 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням віку.
Щодо незарахування періоду роботи в Республіці Білорусь мотивує тим, що угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припинила дію 23.12.2023.
Відтак, просить відмовити в адміністративному позові в повному обсязі.
Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 (а.с.9).
05.10.2025 позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про призначення пенсії.
13.10.2025 ГУ ПФУ в Донецькій області рішенням №172850033868 відмовило у призначенні пенсії по віку в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.10).
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік, з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 роки.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за №1/41346), які набрали чинності 15.02.2024, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судом, Волинською обласною державною адміністрацією позивачу видане посвідчення НОМЕР_1 від 30.03.1993, відповідно до якого він має статус потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи (а.с.9).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.
Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) зазначив, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від №172850033868 від 13.10.2025 вказано те, що періоди роботи Республіці Білорусь з 14.04.1998 по 01.09.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.11.1989 не зараховано, оскільки угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23.12.2023. До періодів постійного проживання (постійної роботи) в зоні добровільного (гарантованого) відселення не зараховано період проходження строкової військової служби згідно військового квитка НОМЕР_3 від 09.10.1986 з 18.10.1986 по 26.11.1988, оскільки невідоме місце розташування військової частини та причетність його до території радіологічного забруднення, передбаченого переліком населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів УССР від 23.07.1991 №106.
Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту наявності в позивача страхового стажу в розмірі, необхідному для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХII.
Судом досліджено копію трудової книжки НОМЕР_2 від 27.11.1989, оформлену на ОСОБА_1 , з якої слідує, що розділ “Відомості про роботу» містить запис щодо його трудової діяльності у спірний період: з 14.04.1998 по 01.09.1999 в Республіці Білорусь (Запис №7, №8) (а.с.13 зворот).
Записи про періоди роботи позивача в Республіці Білорусь, які виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки закладу та підписом посадової особи, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України “Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Республіки Білорусь, необхідно керуватися Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Частиною другою статті 4 Угоди “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17.
Водночас, суд враховує, що згідно із статтею 13 вказаної Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Законом України від 29.05.2023 №3117-IX «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» денонсовано «Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в ТР галузі пенсійного забезпечення», вчинену 14.12.1995 в м. Києві та ратифіковану Законом України від 22.11.1996 №546/96-ВР.
Згідно із листом Міністерства закордонних справ України від 15.08.2023 №72/14-612/1-96203 Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23.12.2023.
Статтею 16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення передбачено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації. Отже, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання взяті згідно із Угодою перед громадянами, які набули права згідно Угоди до її денонсації. Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи пенсіонеру, якщо такий стаж ним набутий до припинення участі як Республіки Білорусь, так і України.
Отже, оскільки позивач працював у Республіці Білорусь в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території Республіки Білорусь.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно не зараховано зазначені періоди до страхового стажу позивача, а відтак, до страхового стажу ОСОБА_1 слід зарахувати періоди його роботи на території Республіки Білорусь, які відносяться до періоду припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а саме: з 14.04.1998 по 01.09.1999.
Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №172850033868 від 13.10.2025 щодо відмови у призначенні пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити і виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.10.2025, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії за віком, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування певних періодів проживання та трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсій, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні.
Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу».
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 21.12.2025.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84100, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Генерала Батюка, 8; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172850033868 від 13.10.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 14.04.1998 по 01.09.1999 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 27.11.1989 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривні 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський