65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2506/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мускатель ЛТД"; (вул. Промислова, 22, Житомир, Житомирська область, 10025) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТС-Агропродукт" (вул. Промислова,3, с.Новорайськ, Бериславський район, Херсонська область,74360) про стягнення 561931,98 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мускатель ЛТД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС-Агропродукт" про стягнення 561 931,98грн. з яких 525 634,40 грн. основна заборгованість, 6 833,25 грн. інфляційні, 29 464,33 грн. пеня.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору № 01-022021 оренди земельної ділянки від 04.02.2021 року.
Так, позивач зазначає, що за умовами спірного договору відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату за оренду земельних ділянок загальною площею 99,9305 га, наданих позивачем у користування, які знаходяться на території Микільської сільської ради, у розмірі 262817,20 грн за рік оренди за весь об'єкт, в яку, в свою чергу, входить сума земельного податку, що переглядається кожного року.
Позивач додає, що Відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 262817,20 грн. в якості орендної плати за період з 04.02.2021 року по 30.06.2022 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 7758 від 25.06.2021 року. При цьому інших платежів за періоди (01.07.2022 року - 30.06.2023 року та - 01.07.2023 року - 30.06.2024 року) Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача не було здійснено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2025 відкрито провадження у справі № 916/2506/25 за правилами загального позовного провадження.
07.10.2025 відповідачем надані додаткові пояснення у справі.
14.10.2025 від позивача надійшла заява про залишення без розгляду додаткових пояснень із доказами.
Протокольною ухвалою від 27.10. 2025 судом долучені до матеріалів справи докази які подані з додатковими поясненнями та закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті.
19.11.2025 позивач звернувся до суду із заявою щодо вирішення питання про стягнення понесених судових витрат на користь позивача.
03.12.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (судові дебати викладені в письмовій формі).
02.02.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.
04.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мускатель ЛТД» (код ЄДРПОУ - 42150176) (Орендодавець) (далі по тексту - ТОВ «Мускатель ЛТД») з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» (код ЄДРПОУ - 41101589) (Орендар) (далі по тексту - ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ») було укладено Договір № 01-022021 оренди земельної ділянки від 04.02.2021 року (далі по тексту - Договір), за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Микільської сільської ради.
За п. 2 Договору № 1 в оренду передаються земельні ділянки, які розташовані: на території Микільської сільської ради, з кадастровими номерами: · 6520384500:03:001:0339, площею 34,0 · 6520384500:03:001:0748, площею 65,9305 га. Загальна площа - 99,9305 га, в тому числі рілля 99,9305 га.
Договір укладено на строк до 10 серпня 2028 року, але в будь-якому випадку даний Договір та право оренди за даним Договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем, який був посіяний під час дії даного договору.
Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату за фактичний строк користування земельної ділянки (п. 8 Договору).
Також між Сторонами (Орендодавцем та Орендарем) було погоджено орендну плату за пунктом 11 Договору, а саме Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у грошовій формі у розмірі 262 817,20 (двісті шістдесят дві тисячі вісімсот сімнадцять гривень 20 коп.) за кожен рік оренди за весь об'єкт оренди, якшо інше не передбачено договором оренди.
Сторони визначили наступні розрахункові періоди та розміри орендної плати за вказані періоди: 04.02.2021 року - 30.06.2022 року - 262 817грн, 20 01.07.2022 року - 30.06.2023 року - 262 817грн, 20 01.07.2023 року - 30.06.2024 року - 262 817,20грн., 01.07.2024 року - 30.06.2025 року - 262 817,20 грн., 01.07.2025 року - 30.06.2026 року - 262 817,20 грн., 01.07.2026 року - 30.06.2027 року - 262 817,20 грн., 01.07.2027 року - 30.06.2028 року - 262 817,20 грн.,
Як зазначає позивач, в суму орендної плати входить сума земельного податку, яка переглядається кожного року (п. 11 Договору).
У відповідності до п. 12 Договору орендна плата вноситься до 10 серпня поточного року за наступний рік оренди земельної ділянки. Орендодавець зобов'язаний до 20 липня кожного року надати розрахунковий рахунок. Орендар, за письмовою згодою з Орендодавцем, може перенести термiн виплати орендної плати.
Відповідно до п. 13 Договору у разі несвоєчасноi сплати орендної плати у строки, визначенi цим договором, Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, діючоi на момент прострочення, за кожний день прострочення.
Згідно з п. 27 Договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря: · використання земельної ділянки у відповідності за цільовим призначенням згідно з договором оренди; · дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; · своєчасного внесення орендноi плати; · вільного доступу до переданих в оренду земельних ділянок для контролю за додержанням умов договору; · починаючи з 01.11.2023 року Орендодавець має право на зміну умов оренди, та у разі недосягнення домовленості з Орендарем дострокового розірвання цього договору в односторонньому порядку, письмово попередивши про це Орендаря не пізніше 20 липня 2023 року.
У відповідності до п. 30 Договору Орендар зобов'язаний: · приступати до використання земельної ділянки після підписання акту приймання-передачі земельної ділянки; · своєчасно сплачувати орендну плату; · у належному стані повернути Орендодавцю земельні ділянки після закінчення строку оренди; · відшкодовувати Орендодавцеві заподіяну Орендарем шкоду стану земельної ділянки на підставі документально підтверджених даних.
За п. 38 Договору у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть вiдповiдальнiсть передбачену діючим законодавством України.
Відповідно до п. 39 укладеного договору, Сторона яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності , якщо вона доведе, що порушення сталося не з її вини.
Відповідач зазначає, що земельні ділянки, що належать Позивачу на праві власності розташовані на території Микільської сільської ради. Дані ділянки знаходяться на правому березі Дніпра, перебувають під постійними обстрілами та систематичними атаками FPV - дронів, що підтверджено офіційною картою бойових дій в Україні (DeepStateMAP) до окупованих території «лінії фронту» 2 км.
Також, відповідач вказує, що з початку повномасштабного вторгнення і по сьогодні земельні ділянки не обробляв та не збирав урожай, оскільки обробіток земель практично біля лінії фронту є небезпечним для життя та здоров'я працівників підприємства та унеможливлює використання будь - якої сільськогосподарської техніки.
За ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням договору оренди не виконує належним чином зобов'язання за вказаним договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі за періоди з 01.07.2022 року по 30.06.2023 року та з 01.07.2023 року по 30.06.2024 року в розмірі 525 634 грн. 40 коп., що стало підставою для нарахування інфляційних втрат, пені та звернення позивачем до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Предметом позову є майнова вимога про стягнення з відповідача 525634,40 грн основного боргу, 29464,33 грн пені та 6833,25 грн інфляційних втрат.
Щодо суті спору і позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати суд зазначає наступне.
Договірні відносини, що склалися між сторонами, за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору оренди земельної ділянки, до якого застосовуються норми Закону України “Про оренду землі» (далі - Закон про оренду), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ГК України) та іншими нормативними актами, прийнятими на їх виконання.
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення відповідної заборгованості.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 Цивільного кодексу передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, 04.02.2021 між ТОВ “Мускатель ЛТД (орендодавець) та ТОВ “ЮТС-Агропродукт» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки №01-022021, за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Микільської сільської ради.
За п. 2 Договору № 1 в оренду передаються земельні ділянки, які розташовані: на території Микільської сільської ради, з кадастровими номерами: · 6520384500:03:001:0339, площею 34,0 · 6520384500:03:001:0748, площею 65,9305 га. Загальна площа - 99,9305 га, в тому числі рілля 99,9305 га.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до вимог ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).
За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України “Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1статті 5 названого Закону).
Згідно із статтею 13 Закону України “Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України “Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:
- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- дата укладення та строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
За змістом статті 17 Закону України “Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно із статтею 22 ЗУ “Про оренду землі», орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
У статті 24 Закону України “Про оренду землі» визначені права та обов'язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Статтею 25 Закону України “Про оренду землі» визначені права та обов'язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Статтею 36 Закону України “Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Положенням статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст.286 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Так, Договір укладено на строк до 10 серпня 2028 року, але в будь-якому випадку даний Договір та право оренди за даним Договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем, який був посіяний під час дії даного договору.
Сторонами (Орендодавцем та Орендарем) було погоджено орендну плату за пунктом 11 Договору, а саме Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у грошовій формі у розмірі 262 817,20 (двісті шістдесят дві тисячі вісімсот сімнадцять гривень 20 коп.) за кожен рік оренди за весь об'єкт оренди, якшо інше не передбачено договором оренди.
Судом встановлено, що Відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 262817,20 грн. в якості орендної плати за період з 04.02.2021 року по 30.06.2022 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 7758 від 25.06.2021 року. Платежі за періоди (01.07.2022 року - 30.06.2023 року та - 01.07.2023 року - 30.06.2024 року) Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача не було здійснено.
Відповідач наполягає на тому, що останній був позбавлений можливості користуватися орендованим майном.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Так, як зазначено в постанові КГС ВС від 12.01.2022 у справі № 905/1436/20 “згідно із частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відсутність у зазначеній нормі вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для її застосування є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.»
У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Верховним Судом у постанові від 15.01.2025 у справі №915/1592/23 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (на яку посилається відповідач) дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Тобто для застосування до спірних правовідносин положень ч.6 ст.762 ЦК України, а саме для звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи/та стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди, тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. При цьому, у частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження.
Аналогічна правова позиція відображена у численних постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 08.07.2021 у справі №910/8040/20 та від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.
Дійсно, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, тому може застосовуватись за виключних або надзвичайних обставин. Такими є обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
При цьому сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що саме в цьому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Оцінюючи факт користування або неможливість користування орендованим майном, суд враховує, що за змістом частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79, статті 86 ГПК України кожна сторона повинна довести належними, допустимими та достовірними доказами ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з повномасштабною військовою агресією російською федерацією проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена, як така, що порушує ст.2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, російська федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України і військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема, Статуту ООН, Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
За таких обставин, господарський суд зазначає, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, та 24.02.2022 російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану на території України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Як вже вказано вище, обставинами, які спричиняють повне звільнення від орендної плати, ТОВ “ЮС-Агропродукт» називає те, що до 11.11.2022 Дар'ївську сільську територіальнуї громаду до якої входить Микільська селищна громада, в якій знаходяться орендовані земельні ділянки, на законодавчому рівні було віднесено до тимчасово окупованої території, а наразі віднесено до території активних бойових дій, наслідком яких є забруднення земель вибухонебезпечними предметами, а, отже, відповідач не міг здійснювати сільськогосподарську діяльність та оброблення земельних ділянок фактично протягом всього визначеного позивачем строку з незалежних від його волі причин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (в подальшому - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Вказана постанова набрала чинності 25.12.2022.
На підставі вищевказаної постанови, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004.
Суд зазначає, що розділ 1 Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, із назвою “Території, на яких ведуться (велися) бойові дії» містить, зокрема, підрозділи із назвами “ 1. Території можливих бойових дій» та “ 2. Території активних бойових дій». За змістом розділу 1 цього Переліку як території можливих бойових дій, так і території активних бойових дій охоплюються поняттям “Території, на яких ведуться (велися) бойові дії».
Відповідно до підрозділу “ 1. Території можливих бойових дій» розділу 1 Переліку від 22.12.2022 № 309 Дар'ївська сільська територіальна громада до якої входить Микільська селищна громада належала до територій можливих бойових дій із зазначенням дати виникнення можливості бойових дій з 11.11.2022 та дати їх завершення - 01.05.2023.
Водночас у розділі 3 “Території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси» Переліку від 22.12.2022 № 309 зазначено щодо Дар'ївської сільської територіальної громади до якої входить Микільська селищна громада дату початку бойових дій - 01.05.2023 та за відсутності дати припинення бойових дій.
Суд зазначає, що Перелік, затверджений Наказом № 309, втратив чинність 20.03.2025 на підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786. І згідно вказаного Переліку, затвердженого Наказом №376, вищезазначені дані щодо віднесення Дар'ївської сільської територіальної громади до якої входить Микільська селищна громада до переліку активних та можливих бойових дій у відповідні періоди залишились незмінними.
При вирішенні спору у даній справі судом враховані висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2025 у справі № 908/929/24 щодо тимчасового звільнення від плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб.
Так, Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 3 березня 2022 року № 2118-IX підрозділ 10 розділу XX “Перехідні положення» Податкового кодексу України було доповнено пунктом 69.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, підрозділ 10 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 69.14 наступного змісту:
“Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України».
6 травня 2023 року набув чинності Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» (далі - Закон № 3050- ІХ).
В редакції Закону № 3050-ІХ підпункт 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення» Податкового кодексу України було викладено наступним чином:
“За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку…».
Таким чином, на законодавчому рівні встановлено тимчасове спеціальне право орендарів, у тому числі юридичних осіб, впродовж відповідного періоду не здійснювати орендні платежі за користування земельною ділянкою державної та комунальної власності, що розташовані, зокрема, на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Відтак, суд вважає за можливе застосувати таке право і до спірних правовідносин не дивлячись на те, що орендовані відповідачем земельні ділянки перебувають у приватній власності ТОВ “Мускатель ЛТД», а не належать до державної або комунальної власності, оскільки навіть держава (в тому числі органи місцевого самоврядування) не могла правомірно розраховувати на доходи від орендної плати за відповідні земельні ділянки.
Відповідно до редакції п.69.14 Податкового кодексу України, введеною у дію 17.03.2022, з цієї дати означене спеціальне право, яке за своєю суттю опосередковує гарантії підприємництва в умовах запровадженого особливого режиму воєнного, надзвичайного стану, встановлено і надано у відповідності до п. 8 ст. 92 Конституції України та в силу цієї ж норми Основного Закону не може бути скасовано інакше, ніж відповідним Законом або у визначеному таким Законом порядку.
З огляду на викладене, територія Дар'ївська сільська територіальна громада до якої входить Микільська селищна громада відноситься до території, на яких ведуться бойові дії.
Отже, у перебіг часу дії п.69.14 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України в редакції Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX відповідач виступав суб'єктом, на якого розповсюджуються такі положення.
Суд також вважає за доцільним акцентувати увагу на тому, що спірні земельні ділянки, які орендувало ТОВ “ЮТС-Агропродукт», розташовані на правому березі Дніпра та по теперішній час знаходяться в безпосередній близькості до окупованих територій та відповідно до лінії фронту, у зв'язку з чим очевидним є, що вони перебувають під постійними обстрілами та систематичними атаками, зокрема, дронами та керованими авіабомбами, у зв'язку з чим суд вважає цілком обґрунтованим визнання їх засміченими вибухонебезпечнимии предметами та небезпечними для життя та здоров'я працівників підприємства під час їх використання, зокрема, сільськогосподарською технікою.
Отже, сам факт ускладненої логістики для перебування працівників відповідача на вказаних земельних ділянках створює загрозу їх життю, що є найважливішою цінністю у порівнянні з майновими відносинами, які склались між позивачем та відповідачем.
Зазначене вище вказує на виконання відповідачем вимог законодавства щодо доведеності неможливості користування об'єктом оренди.
При цьому, суд вважає, що протягом періоду окупації та ведення активних бойових дій на території, де розташовані спірні земельні ділянки, не тільки орендар був позбавлений можливості використовувати майно, але й орендодавець не міг забезпечити погоджені умови його використання.
За відсутності протилежних доказів, зумовлюється висновок про те, що орендоване майно розташоване та знаходилось спочатку на тимчасово окупованій території, а надалі на території активних бойових дій, у безпосередній наближеності до лінії фронту. В свою чергу, можливість використання орендованого майна нерозривно пов'язано з можливістю вільного та безперешкодного доступу до земельних ділянок, проте, з огляду на те, що вони є потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами та перебувають під постійними обстрілами ворожими військами, суд не може стверджувати про їх безперешкодне та безпечне використання при проведенні будь-яких сільськогосподарських чи польових робіт відповідачем у зв'язку зі щоденними обстрілами з боку країни-агресора, що є загальнодоступною інформацією.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у зв'язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України відповідач повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, зокрема здійснювати орендні платежі за відсутності доступу до орендованого майна, оскільки місцезнаходження зазначеного майна було тимчасово окупованою російською федерацією територією України, а наразі є територією проведення активних бойових дій, що, в свою чергу, що, відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України звільняє відповідач від обов'язку по оплаті орендної плати за визначений позивачем період.
При цьому, жодних доказів, які могли б спростувати вищезазначене позивачем не надано, які і не надано доказів наявності у відповідача вільного доступу до орендованого майна чи використання спірних земельних ділянок.
За таких обставин, на переконання суду матеріалами справи підтверджується факт неможливості використання відповідачем орендованих земельних ділянок з незалежних від нього обставин, а, отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від сплати орендної плати за заявлений позивачем спірний період.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відтак, з врахуванням наведеного, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача та відповідача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування “вірогідності доказів», суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів відповідач з розумною впевненістю довів неможливість використання земельних ділянок з 2022 року, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Одночасно, позивачем суду не доведено відсутність у відповідача безперешкодної можливості користуватися об'єктом оренди в спірний період чи факт його реального використання.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов'язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони у судовому рішенні.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи надання оцінки суттєвим аргументам сторін та наданим ними доказам, суд оцінює інші аргументи такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі та не спростовують вищевикладених висновків суду.
Отже, за наданих доказів на підтвердження наявності у відповідача перешкод у користуванні земельними ділянками на території, де вони розташовані, які є об'єктом оренди, за відсутності доказів фіксування використання відповідачем об'єкта оренди у 2022-2024 роках, суд дійшов висновку, що у спірний період мали місце обставини неможливості використання відповідачем орендованого майна, через причини, за які відповідач не відповідає.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, з огляду на що суд вбачає підстави для звільнення відповідача за від сплати орендної плати на підставі ч. 6 статті 762 Цивільного кодексу України, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Мускатель ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС-Агропродукт" про стягнення 561931,98 грн.- відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача .
Повний текст рішення складено 12 лютого 2026 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов