ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2026Справа № 910/14726/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль Компані»
доПриватного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна
простягнення 1 885 371,11 грн.,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Лушкін М.Ю.;
від відповідача:Омельченко О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюваль Компані» (далі - ТОВ «Дюваль Компані») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна (далі - ПСП імені Ватутіна) про стягнення 1 885 371,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати отриманого на підставі Договору поставки нафтопродуктів №240322 А-219 від 24.03.2022 товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 389 633,60 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 470 381,46 грн., інфляційних у розмірі 16 675,60 грн. та 3% у розмірі 8 680,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
22.12.2025 до Господарського суду міста Києва від ПСП імені Ватутіна надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що умови укладеного договору не врегульовують питання строку оплати у спірні правовідносинах, а відтак такий строк має встановлюватись з моменту пред'явлення претензії на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивачем неправомірно нараховані пеня, 3% річних та інфляційні. Крім того, відповідачем долучено до відзиву на позов платіжні інструкції №527979544 від 12.12.2025 та №527979475 від 28.11.2025, якими сплачено позивачу суму основного боргу у розмірі 1 389 633,60 грн.
13.01.2026 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Дюваль Компані» надійшла заява, в якій позивач просить суд прийняти зменшення розміру позовних вимог з огляду на сплату відповідачем основного боргу та стягнути з відповідача пеню у розмірі 470 381,46 грн., інфляційні у розмірі 16 675,60 грн. та 3% у розмірі 8 680,40 грн.
В судовому засіданні 14.01.2026 судом прийнято зменшення позивачем розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2026.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 11.02.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.03.2022 між ТОВ «Дюваль Компані» (постачальник) та ПСП імені Ватутіна (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів (далі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
В п. 2.2 Договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку товару (електронних чи усних), що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару.
Сторони домовляються, що кожна партія товару повинна супроводжуватись комплектом документів, які надсилаються в електронному вигляді на електронну пошту сторони договору. З боку постачальника для електронного документообігу адреса: Ukr17165@ukr.net, з боку покупця адреса: tatyanatoponar266@gmail.com (п. 2.4 Договору).
Згідно із п. 3.1 Договору перехід права власності на товару відбувається після підписання уповноваженими особами відповідних видаткових накладних.
Пунктом 5.2 Договору передбачено те, що покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% за кожну партію товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника.
Відповідно до п. 5.3 Договору за домовленістю сторін покупцем може здійснюватися після оплата за поставлену партію товару в строк зазначений у заявці на поставку.
На вкидання умов Договору, на підставі заявки від 04.09.2025 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 389 633,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №ДК09/10-002 від 10.09.2025, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств.
В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за отриманий на підставі видаткової накладної №ДК09/10-002 від 10.09.2025 товар суму у розмірі 1 389 633,60 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №527979544 від 12.12.2025 та №527979475 від 28.11.2025.
Спір у справі виник у зв'язку із простроченням, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов'язання із оплати поставленого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 470 381,46 грн., інфляційних у розмірі 16 675,60 грн. та 3% у розмірі 8 680,40 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткова накладна №ДК09/10-002 від 10.09.2025) підтверджується передача позивачем і прийняття відповідачем товару на підставі Договору на суму 1 389 633,60 грн.
В свою чергу, до матеріалів справи долучено платіжні інструкції №527979475 від 28.11.2025 та №527979544 від 12.12.2025, які підтверджують оплату відповідачем позивачу, отриманого за видатковою накладною №ДК09/10-002 від 10.09.2025, товару.
За твердженням позивача, відповідач мав здійснити вказану оплату не пізніше 11.09.2025, а відтак є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з ПСП імені Ватутіна пеню, 3% річних та інфляційні за період прострочення з 12.09.2025 по 26.11.2025.
Судом встановлено, що заявка від 04.09.2025, на підставі якої поставлена спірна партія товару, не містить строку оплати за отриманий товар, що свідчить про неможливість застосування положень п. 5.3 Договору до спірних правовідносин стосовно домовленості сторін про після оплату за поставлену партію товару.
В той же час, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату №1063 від 10.09.2025, який виставлений позивачем на суму 1 389 633,60 грн. для здійснення відповідачем попередньої оплати спірної партії товару у відповідності до п. 5.2 Договору, виходячи із змісту якого початком перебігу строку здійснення попередньої оплати за товар є саме момент отримання рахунку відповідачем.
Разом з тим, відповідач заперечує факт отримання ним рахунку на оплату №1063 від 10.09.2025, а матеріали справи не містять будь-яких доказів його надіслання позивачем відповідачу.
Таким чином, враховуючи передбачену умовами п. 2.4 Договору можливість електронного документообігу, а також відсутність у заявці від 04.09.2025 ціни товару та строку його оплати, суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню ані умови п. 5.2, щодо здійснення попередньої оплати, ані умови п. 5.3 Договору, щодо здійснення після оплати за отриманий товар.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на встановлені обставини, у спірних правовідносинах між сторонами не було досягнуто домовленості щодо строку оплати за товар, який поставлений згідно видаткової накладної №ДК09/10-002 від 10.09.2025 на підставі Договору.
Разом з тим, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, виходячи із положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару на наступний день після його прийняття, а відтак, в даному випадку, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання із сплати позивачу 1 389 633,60 грн. за отриманий товар починаючи із 14.09.2025, оскільки видаткова накладна №ДК09/10-002 від 10.09.2025 підписана сторонами 12.09.2025, що свідчить про прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього саме 12.09.2025.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується несвоєчасна сплата відповідачем позивачу 1 389 633,60 грн. за отриманий товар. Відповідачем факт прострочення не спростовано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Судом встановлено, що відповідач у встановлені строки свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 6.2 Договору покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення. У разі прострочення строків оплати більше ніж у 10 днів покупець сплачує 0,5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення.
Отже, відповідно до розрахунку позивача, відповідачу нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення та 0,5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення.
Суд відзначає, що стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
В даному випадку, стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення та пені за прострочення строків оплати більше ніж у 10 днів у розмірі 0,5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки з обставин справи вбачається, що фактично відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання грошового зобов'язання за Договором.
Варто відзначити про те, що умова відповідальності у вигляді сплати 0,5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення підпадає під правову природу як штрафу, оскільки обчислюється у відсотках від вартості кожної партії товару, так і пені, оскільки нараховується за кожний день прострочення.
Разом з тим, визначаючи правову природу виду вказаної відповідальності у даній справі, суд виходив із тлумачення умов Договору в цій частині самими сторонами і враховуючи, що позивач у позові визначив його як пеню, а відповідач не заперечував проти цього, суд дійшов висновку про те, що сторони дійшли згоди про застосування саме пені.
Таким чином, фактично умовами Договору сторони передбачили застосування різного розміру пені і вирішуючи питання правомірності застосування одного чи іншого розміру, суд виходив з наступного.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 Цивільного кодексу України.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Аналогічний висновок містить постанова Великою Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
В розрізі зазначеного, судом звернуто увагу на умови розділу 6 Договору «Відповідальність сторін за порушення договору» та встановлено, що для постачальника він містить відповідальність за порушення строків поставки лише у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення і не містить відповідальності за прострочення більше ніж у 10 днів у розмірі 0,5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення, що вочевидь свідчить про не дотримання таких засад цивільного законодавства як добросовісність, розумність та справедливість відносно відповідальності ПСП імені Ватутіна.
Отже, в даному випадку, встановлені обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення, починаючи з 14.09.2025.
Таким чином, здійснивши власний розрахунок, суд вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 89 697,99 грн., нарахованої у зв'язку із прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 14.09.2025 по 26.11.2025.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 680,45 грн. та інфляційні у розмірі 16 675,60 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ПСП імені Ватутіна на корить ТОВ «Дюваль Компані» пені у розмірі 89 697,99 грн., 3% річних у розмірі 8 680,45 грн. та інфляційних у розмірі 16 675,60 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 380 683,47 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог враховуючи їх зменшення позивачем.
Суд звертає увагу ТОВ «Дюваль Компані» на положення п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль Компані» задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна (04215, м. Київ, вул. Світлицького, будинок 35, прим. 108/4, офіс 1; ідентифікаційний код 13756231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль Компані» (36014, м. Полтава, вул. Кісельова Володимира Капітана, будинок 29, кімната 302; ідентифікаційний код 41180498) пеню у розмірі 89 697 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 99 коп., 3% річних у розмірі 8 680 (вісім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 45 коп., інфляційні у розмірі 16 675 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 1 380 (одна тисяча триста вісімдесят) грн. 65 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.02.2026.
Суддя В.П. Босий