ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.01.2026Справа № 910/10834/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пономар»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабсервіс Агро»
про стягнення 2 508 971,92 грн
за участю представників:
від позивача: Яцуляк О. Б.
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Пономар» (далі - ТОВ «Пономар», позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабсервіс Агро» (далі - ТОВ «Снабсервіс Агро», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2 508 971,92 грн за договором поставки № 23/01/2025-001 від 23.01.2025.
Позов обґрунтований тим, що у порушення вказаного договору відповідач не виконав свого зобов'язання з поставки товару, у зв'язку з чим у нього виник обов'язок повернути сплачену позивачем попередню оплату, а також надмірно перераховані кошти (переплату).
У позові ТОВ «Пономар» просить стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 2 445 000,00 грн, переплату в сумі 7 335,00 грн та проценти за користування грошовими коштами в сумі 56 636,92 грн, що разом складає 2 508 971,92 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Разом з позовом ТОВ «Пономар» подало заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі грошові кошти/електронні гроші ТОВ «Снабсервіс Агро» в межах суми стягнення (2 508 971,92 грн).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено з підстав, наведених у цій ухвалі.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, зазначив, що невиконання договору було зумовлене дією форс-мажорних обставин (військовою агресією РФ проти України), при цьому вказав, що він не користувався коштами попередньої оплати, оскільки перерахував їх своєму контрагенту, який, у свою чергу, не здійснив йому поставку обумовленого товару. Також відповідач заперечив вимоги позивача щодо сплати процентів та повернення переплати в сумі 7 335,00 грн, методику обрахунку та порядок стягнення яких не передбачено договором поставки.
У відповіді на відзив позивач вважав твердження відповідача безпідставними, адже належне виконання ним зобов'язань за договором поставки не залежить від правовідносин відповідача зі своїм контрагентом, а доводи про настання форс-мажорних обставин є непідтвердженими належними доказами. Щодо заперечень проти стягнення процентів за користування коштами позивач вказав, що їх порядок сплати та розмір встановлюється ст. 1048 ЦК України, а не умовами договору.
У підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 910/11699/25, в якій вирішується питання про стягнення грошових коштів зі свого контрагента - ТОВ «НП Руна», якому були перераховані кошти ТОВ «Пономар».
За результатами розгляду вказаного клопотання суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 04.12.2025, вирішив відмовити у його задоволенні як у необґрунтованому, виходячи з наступного.
Згідно з приписами ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено. Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
У даному випадку суд врахував, що розгляд справи № 910/11699/25, в якій вирішується питання про стягнення коштів попередньої оплати з контрагента відповідача, не перешкоджає розгляду цієї справи та її матеріали дозволяють суду самостійно встановити та надати правову оцінку усім фактам та обставинам, викладеним сторонами у своїх заявах по суті позову, зокрема, щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ТОВ «Снабсервіс Агро» суми попередньої оплати за договором поставки № 23/01/2025-001 від 23.01.2025.
Під час розгляду справи по суті представник позивача свої вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі до суду не подав.
Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Установлено, 23.01.2025 між ТОВ «Пономар» (покупець) та ТОВ «Снабсервіс Агро» (постачальник) був укладений договір поставки товару № 23/01/2025-001 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати товар окремими партіями за погодженням сторін на умовах, викладених в цьому договорі (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.2 договору постачальник зобов'язується поставити товар покупцю на умовах EXW - склад постачальника, за адресою, вказаною у специфікації та/або в рахунку-фактурі, згідно Міжнародних правил «Інкотермс», в редакції 2020 року. Поставка окремої партії товару здійснюється у строк, передбачений ч. 4 ст. 267 ГК України, якщо інше не обумовлено в специфікації. Датою поставки окремої партії товару вважається дата вказана у відповідній видатковій накладній на окрему партію товару, підписаній сторонами. Специфікації та/або рахунки-фактури, видаткові накладні є невід'ємною частиною цього договору.
Загальна сума договору визначається у гривнях та дорівнює сумарній вартості окремих партій товару, поставлених протягом строку дії даного договору. Покупець здійснює оплату вартості окремої партії товару протягом 3 банківських днів з моменту виставлення постачальником відповідного рахунку-фактури на окрему партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на умовах 100% передоплати, якщо інше не обумовлено в специфікації до цього договору. Датою оплати партії товару за даним договором вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.1, 4.2 договору).
Згідно з п. 8.1 договору цей договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Специфікацією № 2 (додаток) до договору сторони погодили поставку товару - карбаміду в кількості 100,00 т на суму 2 445 000,00 грн; термін поставки - до 28.02.2025 включно; умови поставки - Черкаський р-н, Черкаська обл., с. Яснозір'я, вул. Леніна, буд. 82; умови оплати - 100% передоплата до 24.01.2025 включно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 100% його вартості на суму 2 445 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 20987 від 24.01.2025.
Водночас встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, обумовлений товар позивачу не поставив.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на електронну та поштову адреси відповідача вимогу № 26/03/2025-П1 від 26.03.2025 про повернення попередньої оплати за товар із процентами, а також суми переплати, в загальному розмірі 2 475 847,19 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 31.01.2025.
У відповіді № 31-03-251 від 31.03.2025 на вказану вимогу відповідач послався на наявність обставин непереборної сили, що унеможливило виконання договору - військову агресію Російської Федерації проти України, а також вказав про те, що договором не передбачено стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У той же час в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували поставку відповідачем товару чи повернення позивачу попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 2 445 000,00 грн.
За таких обставин, оскільки відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ «Пономар» про стягнення попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Твердження відповідача про те, що неналежне виконання умов договору зумовлено дією форс-мажорних обставин - введенням військового стану в країні, суд відхиляє з огляду на наступне.
Так, пунктом 7.2 укладеного сторонами договору передбачено, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені покупцем відповідною довідкою Торгово-Промисловою палатою або організацією, на яку Уряд покладає дії з ліквідації надзвичайних обставин, факти прийняття актів органами державної влади підтверджуються додатком до повідомлення копій таких актів, знятих з офіційних джерел їхнього обнародування. При цьому, термін виконання зобов'язань сторін подовжується відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини.
Відповідно до п. 7.3 договору покупець, для якого створилась неможливість виконання зобов'язань за цим договором, повинен протягом 3 днів з дня настання обставин непереборної сили повідомити іншу сторону у письмовій формі про початок та припинення дії таких обставин в електронному вигляді з накладенням електронних цифрових підписів сторін та на електронну пошту, зазначену в пункті 6.10 договору, а у випадку неможливості направлення в електронному вигляді з накладенням електронного цифрового підпису - цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
За змістом п. 7.5 договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє відповідну сторону посилатися на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Матеріали справи свідчать, що будь-яких належних доказів повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили в порядку, передбаченому договором, а також доказів настання таких обставин відповідач не надав. Доданий до матеріалів справи лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 має узагальнений характер, виданий "усім кого це стосується", що виключає можливість врахування такого листа як належного доказу.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок; неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Доводи відповідача про те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, а з вини контрагента - ТОВ «НП Руна», суд також відхиляє, оскільки неналежне виконання грошових зобов'язань контрагентом товариства не є підставою для звільнення його від виконання своїх договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
У разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Отже, за висновком суду, у відповідача виник обов'язок повернути позивачу кошти попередньої оплати за непоставлений товар, на підставі ч. 3 ст. 693 ЦК України, в сумі 2 445 000,00 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача переплату, здійснену ним за договором поставки, на суму 7 335,00 грн.
З цього приводу судом встановлено, що вказаним договором сторони погодили поставку товару на суму 2 445 000,00 грн, проте, платіжною інструкцією № 20987 від 24.01.2025 у якості попередньої оплати за товар позивачем було сплачено 2 452 335,00 грн, відтак, у нього виникла переплата в сумі 7 335,00 грн (2 452 335,00 - 2 445 000,00), яка не була використана та не була повернута позивачу.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21, набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов'язання, коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, а саме - внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.
У даному випадку судом встановлено, що суму переплати в розмірі 7 335,00 грн позивач перерахував відповідачу понад ціну договору, що свідчить про її позадоговірний характер, а отже, наявні підстави для її стягнення відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України, а значить - позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Крім того позивач просив стягнути з відповідача проценти в сумі 56 636,92 грн, нараховані за користування коштами попередньої оплати на підставі ст. 1048 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, якщо покупець був зобов'язаний здійснити попередню оплату, то у разі прострочення продавцем передачі товару, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.
Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачають особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, за якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами.
Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 в постанові у справі N 910/14180/18, договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У цьому випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).
Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054, 1056 цього Кодексу в разі, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, та не суперечить суті такого зобов'язання.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже положення статті 536, частини 3 статті 693, частини 1 статті 1054, частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України в їх сукупності передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами. Подібні висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18.
Оскільки, в даному випадку, сторони в договорі не встановили розмір процентів, а на правовідносини між ними розповсюджуються положення щодо договору комерційного кредиту, то їх розмір встановлюється законом на рівні облікової ставки НБУ.
При цьому слід врахувати, що до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість, після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України), за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати, у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених ч. 3 статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд зазначає, що він є арифметично неправильним, оскільки проценти за користування коштами попередньої оплати (ч. 3 ст. 693 ЦК України) нараховуються до моменту пред'явлення вимоги про повернення цих коштів, після чого настає відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, а тому вірним періодом нарахування буде з 01.03.2025 по 16.04.2025 і стягненню з відповідача підлягають проценти за користування коштами в сумі 48 397,60 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач.
За таких обставин позов ТОВ «Пономар» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пономар» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабсервіс Агро» про стягнення 2 508 971,92 грн задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабсервіс Агро» (01103, м. Київ, вул. Підвисоцького Професора, буд. 10/10, офіс 61, ідентифікаційний код 45057649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пономар» (19035, Черкаська обл., с. Межиріч, вул. Канівська, буд. 4/22, ідентифікаційний код 39367597) попередню оплату в сумі 2 445 000 (два мільйони чотириста сорок п'ять тисяч) грн 00 коп., переплату в сумі 7 335 (сім тисяч триста тридцять п'ять) грн 00 коп., проценти за користування грошовими коштами в сумі 48 397 (сорок вісім тисяч триста дев'яносто сім) грн 60 коп. та судовий збір у сумі 30 008 (тридцять тисяч вісім) грн 79 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Скорочене рішення оголошене в судовому засіданні 29 січня 2026 року.
Повне рішення складене 12 лютого 2026 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Головіна К.І.