вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
12 лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1337/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д.,
за участю секретаря судового засідання Повідайчик Т.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу
за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85
до відповідача: Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ - 44070606, Закарпатська область, Хустський район, селище Міжгір'я, вул. Шевченка, буд. 86,
про стягнення коштів,
Зміст позовних вимог.
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ - 44070606, з позовними вимогами стягнення з відповідача на свою користь 29 791.28 грн пені, 387 137.56 грн інфляційних втрат та 375 062.73 грн 15 % річних.
Обґрунтування позовних вимог.
1) Відповідно до розпорядження КМУ від 12.12.2018 №1023 позивач визначений постачальником "останньої надії" на період з 01 січня 2019 до 31 грудня 2025 року.
Між позивачем та Відділом освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ - 44070606, Закарпатська область, Хустський район, селище, Міжгір'я, вул. Шевченка, буд. 86, укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2021 по 28.02.2021 року.
Факт споживання електричної енергії споживачем підтверджується даними комерційного обліку (обсяги), що надає постачальнику "останньої надії" оператор системи розподілу/передачі, а саме шляхом надання постачальнику "останньої надії" звіту за фактичне споживання електричної енергії споживачами постачальника за розрахунковий період.
2) На виконання зазначеного договору, за даними оператора системи розподілу ПрАТ "Закарпаттяобленерго":
- на підставі звіту про фактичне споживання електричної енергії за січень 2021 року позивачем складено акт №015868 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 30.11.2021 та рахунок від 30.11.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 77 075 кВт * год. на суму 357 569.11 грн з ПДВ та направлено відповідачу на його електронну адресу 15.12.2021 року.
- на підставі звіту про фактичне споживання електричної енергії за лютий 2021 року позивачем складено акт №011310 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28.02.2021 та рахунок від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 18 058 кВт * год. на суму 78 398.45 грн з ПДВ та направлено відповідачу на його юридичну адресу та отримано ним 06.04.2021 року.
- на підставі коригувального звіту про фактичне споживання електричної енергії за лютий 2021 року позивачем складено коригувальний акт №015883 від 30.11.2021 до акту №011310 від 28.02.2021 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року, відповідно до якого обсяг спожитої електричної енергії відповідачем становить: після корегування - 46 779 кВт*год. на суму 203 090.10 грн з ПДВ та рахунок від 30.11.2021 на оплату 203 090.10 грн (ПДВ), які направлено відповідачу на його електронну адресу 15.12.2021;
- на підставі звіту про фактичне споживання електричної енергії за березень 2021 року позивачем складено акт №012622 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31.03.2021 та рахунок від 12.04.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 106 кВт * год. на суму 502.68 грн з ПДВ та направлено відповідачу на його юридичну адресу та отримано ним 28.05.2021 року.
Позивач зазначає, що належним чином виконав свої обов'язки за договором в частині постачання електричної енергії, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії за січень - березень 2021 року на загальну суму - 639 560.34 грн.
Позивач також вказує, що оплата виставлених рахунків позивачем була здійснена відповідачем з порушенням терміну, встановленого п. 5.10 глави 5 договору, що підтверджується випискою по рахунку від 21.09.2021 на суму 502.68 грн та 78 398.45 грн та платіжною інструкцією №1530 від 21.10.2025 на суму 560 659.21 грн.
На підставі вищевикладеного, відповідно до протоколу розрахунку за типом заборгованості пеня, 15 % річних та інфляція за період з 14.04.2021 по 20.10.2025 (включно) - розмір санкцій, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання становить - 791 991.57 грн, з яких: 29 791.28 грн - пеня; 375 062.73 грн - 15 % річних та 387 137.56 грн - інфляційні втрати, стягнення яких і стало предметом розгляду у даній справі.
На адресу суду 17.12.2025 надійшла заява про зменшення позовних вимог від позивача у справі (вх. №02.3.1-02/11045/25 від 17.12.2025 року), в якій він зазначає, що ним виявлено помилку у протоколі розрахунку. Після проведеного перерахунку розмір санкцій та майнових втрат, що підлягають стягненню становить 783 730.57 грн з яких: 26 404.04 грн - пеня; 372 066.41 грн - 15% річних та 385 260.12 грн - інфляційні втрати, які він і просить суд стягнути.
Судом таку заяву долучено до матеріалів справи та подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка надійшла від позивача у справі (вх. №02.3.1-02/11045/25 від 17.12.2025 року)
Також, 17.12.2025 на адресу надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від позивача у справі (вх. №02.3.1-02/11047/25 від 17.12.2025 року), в якій позивач вказує, що відповідачем невірно зазначено строки оплати рахунків.
Позивач зазначає, що ним оформлено за спожиту відповідачем електричну енергію рахунки від 22.03.2021, 12.04.2021 та 30.11.2021, а тому у відповідача був обов'язок сплатити такі у терміни, визначені у рахунку, але не пізніше 5 робочих (банківських) днів з дати отримання рахунку.
За таких обставин, враховуючи відправлення 15.12.2021 позивачем відповідачу електронного листа з рахунком за січень 2021 року на електронну пошту відповідача, строк оплати відповідачем рахунку за січень 2021 був до 22.12.2021 року.
Враховуючи вручення відповідачу акту і рахунку за лютий 2021 року-06.04.2021 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, строк оплати за таким рахунком у відповідача був до 13.04.2021 року.
Враховуючи відправлення 15.12.2021 позивачем відповідачу електронного листа з корегувальним актом від 30.11.21 до акту від 28.02.2021 за розрахунковий період лютий 2021 року та рахунком від 30.11.2021 на електронну пошту відповідача, строк оплати відповідачем коригувального рахунку за лютий 2021 був до 22.12.2021 року.
Враховуючи вручення відповідачу акту і рахунку за березень 2021 року - 28.05.2021 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, строк оплати відповідачем рахунку за березень 2021 був до 04.06.2021 року.
Щодо посилання відповідача на пункт комерційної пропозиції, який регулює сплату штрафних санкцій та припинення нарахування таких через 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то позивач зазначає, що Постановою НКДРЕКП від 26.04.2022 №413 надано настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення. Так, відповідачу нараховано позивачем пеню за період з 14.04.2021 по 23.02.2022 року.
В письмових поясненнях, які надійшли до суду (вх. №02.3.1-02/11253/25 від 29.12.2025 року) позивач вказує, що п. 14.1. комерційної пропозиції встановлено строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій тривалістю 5 років. Позивач також уточнив, що пеня нарахована відповідачу за період з 14.04.2021 по 23.02.2022 у сумі 26 404.04 грн, тобто в межах строку, визначеного п. 13.1 комерційної пропозиції (1 рік).
Правова позиція відповідача у справі.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 12.12.2025 від відповідача у справі. В такому відзиві відповідач вказує, що строк оплати по рахунку на сплату 502.68 грн з ПДВ настав 01.06.2021 року. Такий рахунок був оплачений 21.09.2021 згідно з відповідним платіжним дорученням. За переконанням відповідача - строк прострочення сплати рахунку становить 112 днів.
Щодо рахунку на загальну суму 78 398.45 грн з ПДВ, то відповідач зазначає, що строк оплати по такому рахунку настав 11.04.2021 року. Такий рахунок був оплачений 21.09.2021 відповідно до платіжного доручення. Строк прострочення сплати рахунку становить 162 дні.
Щодо рахунку на загальну суму 357 569.11 грн з ПДВ, то за переконанням відповідача, строк оплати по такому настав 21.12.2021 року. Такий рахунок був оплачений 21.10.2025 відповідно до платіжного доручення від 21.10.2025 року. Строк прострочення сплати рахунку становить 3 роки та 11 місяців.
Відповідач звертає увагу на п. 13.1 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019, в якому вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 1 рік від дня, коли таке мало бути виконано. Натомість позивач заявляє стягнення за період з 14 квітня 2021 року по 20 жовтня 2025 року без деталізації щодо якої суми боргу.
Відповідач заявляє у відзиві на позовну заяву, що нараховані штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора. Відповідач звертає увагу, що суму основного боргу ним оплачено без заперечень, хоча і з простроченням.
На підставі вищевикладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
На адресу суду 23.12.2025 надійшли заперечення від відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/11170/25 від 23.12.2025 року), в яких він вказує, що на період виникнення спірних правовідносин діяв Господарський кодекс України, який регулював питання зупинення нарахування штрафних санкцій через один рік.
На підставі вищевикладеного відповідач у запереченнях вказав, що він погоджується з розрахунком пені, наданої позивачем, однак не погоджується з розрахунком та розміром інфляційних втрат і 15 % річних. Долучає також до матеріалів справи власний розрахунок інфляційних втрат та 15 % річних, згідно якого розмір інфляційних втрат складає - 151 775.48 грн, а розмір 15% річних складає - 89 636.47 грн.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою суду від 27.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 10.02.2026 прийнято заяву позивача та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. №02.3.1-02/11045/25 від 17.12.2025 року).
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судом.
Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (надалі - ДПЗД «Укрінтеренерго»), як Постачальником та Відділом освіти, cім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, як Споживачем було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції (надалі - Договір), розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (надалі - Правила).
Укладений між сторонами Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є публічним договором приєднання, розміщений на сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» (https://uie.kiev.ua) та відповідно до ч. 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 3.4.4. Правил (тут і надалі - в редакції станом на час існування спірних правовідносин) вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу (відповідачу у справі).
Згідно з п. 2.1. Договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в Додатку № 1 до договору (комерційна пропозиція).
Судом встановлено, що на час укладення сторонами Договору чинною була комерційна пропозиція №3 від 07.06.2019 року.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що Постачальник здійснює постачання електричної енергії Споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії Споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених в п. 3.2. цієї глави.
Відповідно до п. 5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком до цього Договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (п. 5.2. Договору).
Положеннями п. п. 5.3., 5.7. Договору визначено, що ціна (тариф) на електричну енергію визначається Постачальником, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором та має зазначатися Постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.
Відповідно до змісту Додатку 1 до Договору (комерційної пропозиції) ціна на електричну енергію формується згідно Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1179. Ціни Постачальника наведені у додатку до цієї комерційної пропозиції.
Розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць (п. 5.8. Договору).
Умовами п. 5.10. Договору визначено, що оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Згідно з пунктом 13.1. Договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
Розділом 4 комерційної пропозиції врегульовано спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Так, пунктом 4.1. передбачено, що споживач сплачує 100 % від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Пунктом 4.3. договору врегульовано, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в ЄДР та/або на адресу, надану ОС Постачальнику.
Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).
У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв'язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).
Пунктом 6.1. комерційної пропозиції сторони погодили, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідно до п. 7.4. комерційної пропозиції, споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання та 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Пунктом 13.1. комерційної пропозиції передбачено, що сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання або неналежне виконання зобов'язання припиняється через 1 рік від дня, коли таке мало бути виконано.
Пунктом 14.1 комерційної пропозиції передбачено, що керуючись статтею 259 ЦКУ сторони домовились встановити у договорі збільшений строк позовної давності: строк загальної позовної давності щодо стягнення боргу тривалістю 5 років; строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня), тривалістю 5 років.
Така комерційна пропозиція є чинною з 01.07.2019 року та підписана сторонами.
Судом також встановлено, що сторонами підписано додаткову угоду до вказаного вище договору, якою сторони визначили обсяги постачання електричної енергії, зокрема на період 01.01.2021 - 28.02.2021 року.
Щодо обсягу та факту наданих послуг, то суд зазначає, що в матеріалах справи містяться:
- Акт 011310 купівлі-продажу електроенергії до договору від 28.02.2021 за лютий 2021 року на загальний обсяг 18 058 кВт*год загальною вартістю 78 398.45 грн та рахунок на оплату спожитої електроенергії за лютий 2021 від 22.03.2021 на загальну суму 78 398.45 грн.
Судом встановлено, що такі акти і рахунок були отримані відповідачем 06.04.2021, що підтверджується зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
- Акт 012622 купівлі-продажу електроенергії до договору від 31.03.2021 за березень 2021 року на загальний обсяг 106,00 кВт*год загальною вартістю 502,68 та рахунок на оплату спожитої електроенергії за березень 2021 від 12.04.2021 на загальну суму 502.68 грн.
Судом встановлено, що такі акти і рахунок були отримані відповідачем 28.05.2021, що підтверджується зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
- Відповідно до листа від 02.11.2021 №154-25/6849, щодо реорганізації відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації шляхом приєднання ТКОЕЕ (частково) до Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, позивачем були сформовані корегувальні акти купівлі-продажу електричної енергії за січень та лютий 2021 року, зокрема акт №015868 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 30.11.2021 та рахунок від 30.11.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 77 075 кВт * год. на суму 357 569.11 грн з ПДВ та акт №011310 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28.02.2021 та рахунок від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 18 058 кВт * год. на суму 78 398.45 грн з ПДВ.
Судом встановлено, що такі були направлені позивачем відповідачу 15.12.2021 року, що підтверджується відповідними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Відповідачем здійснено оплату таких рахунків зокрема 21.09.2021 - суму 502.68 грн. та на суму 78 398.45 грн. і 21.10.2025 - суму 357 569.11 грн.
Судом також встановлено, що позивачем здійснено розрахунок за типом заборгованості пеня, % річних та інфляційних втрат, за яким сума штрафних санкцій складає - % річних - 372 066,41 грн; пеня - 26 404.04 грн; інфляційні втрати - 385 260,12 грн - на загальну суму 783 730.57 грн. (оновлена версія розрахунку відповідно до поданої заяви про зменшення позовних вимог).
Мотивувальна частина.
Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК).
Статтею 204 ЦКУ передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Частиною 1 ст. 604 ЦКУ передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ст. 615 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до частини 2 статті 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 3 статті 633 ЦК України визначено, що підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 5 статті 633 ЦК України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ст. 653 ЦКУ).
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦКУ).
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і надалі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.
За приписами частини першої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (з подальшими змінами та доповненнями) ДП «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» з 01.01.2019 до 31.12.2023. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП «Укрінтеренерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
За вимогами частин 6-10 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу. Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.
Порядок заміни електропостачальника на постачальника «останньої надії» визначається правилами роздрібного ринку.
Відповідні Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - Правила), затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за №312.
Відповідно до пункту 1.2.9 Правил №312 (тут і надалі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який розробляється постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 3.4.4. Правил договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання Споживача до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
Мотивована оцінка доводів учасників.
З урахуванням наведеного, суд висновує, що між сторонами у справі укладено договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", яка розроблена з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Таким чином, як уже зазначалося, факт укладення публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» відповідно до наведеного вище законодавства пов'язується з початком фактичного постачання електричної енергії споживачу постачальником «останньої надії» (за наявності нормативно визначених умов та з віднесенням оператором системи розподілу такого споживача до портфоліо постачальника «останньої надії»), а не з датою повідомлення споживача про укладення такого договору.
При цьому, відповідно до п. 3.4.1. Правил Постачальник «останньої надії» повідомляє споживача про умови постачання, ціну на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника шляхом оприлюднення зазначеної у цьому пункті інформації на своєму офіційному веб-сайті.
Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожиту відповідачем електроенергію відбувалося на підставі Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», звітів щодо фактичного (корисного) відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії», рахунків на оплату, актів купівлі-продажу електроенергії.
Отже, суд доходить висновку, що факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу у спірний період підтверджено документально, а останнім не спростовано належними доказами.
Відповідачем здійснено оплату таких рахунків за спожиту електроенергію за спірний період, зокрема 21.09.2021 - суму 502.68 грн. та на суму 78 398.45 грн. і 21.10.2025 - суму 357 569.11 грн.
Щодо стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Судом також встановлено, що позивачем здійснено розрахунок за типом заборгованості пеня, % річних та інфляційних втрат, за яким сума штрафних санкцій складає - % річних - 372 066,41 грн; пеня - 26 404.04 грн; інфляційні втрати - 385 260,12 грн - на загальну суму 783 730.57 грн. (оновлений розрахунок відповідно до поданої заяви про зменшення позовних вимог).
Пунктом 6.1. комерційної пропозиції сторони погодили, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідно до п. 7.4. комерційної пропозиції, споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання та 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Пунктом 13.1. комерційної пропозиції передбачено, що сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання або неналежне виконання зобов'язання припиняється через 1 рік від дня, коли таке мало бути виконано.
Розділом 4 комерційної пропозиції врегульовано спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Так, пунктом 4.1. передбачено, що споживач сплачує 100 % від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Пунктом 4.3. договору врегульовано, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в ЄДР та/або на адресу, надану ОС Постачальнику.
Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).
У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв'язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).
В матеріалах справи містяться:
- Акт 011310 купівлі-продажу електроенергії до договору від 28.02.2021 за лютий 2021 року на загальний обсяг 18 058 кВт*год загальною вартістю 78 398.45 грн та рахунок на оплату спожитої електроенергії за лютий 2021 від 22.03.2021 на загальну суму 78 398.45 грн.
Судом встановлено, що такі акти і рахунок були отримані відповідачем 06.04.2021, що підтверджується зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
З врахуванням положень п. 4. 1. і 4.3. комерційної пропозиції строк оплати за таким рахунком та актом настав - 13.04.2021 року включно. З 14.04.2021 року відповідач почав прострочувати виконання грошового зобов'язання.
- Акт 012622 купівлі-продажу електроенергії до договору від 31.03.2021 за березень 2021 року на загальний обсяг 106,00 кВт*год загальною вартістю 502,68 та рахунок на оплату спожитої електроенергії за березень 2021 від 12.04.2021 на загальну суму 502.68 грн.
Судом встановлено, що такі акти і рахунок були отримані відповідачем 28.05.2021, що підтверджується зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
З врахуванням положень п. 4. 1. і 4.3. комерційної пропозиції строк оплати за таким рахунком та актом настав - 04.06.2021 року включно. З 05.06.2021 відповідач почав прострочувати виконання грошового зобов'язання.
- Відповідно до листа від 02.11.2021 №154-25/6849, щодо реорганізації відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації шляхом приєднання ТКОЕЕ (частково) до Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, позивачем були сформовані корегувальні акти купівлі-продажу електричної енергії за січень та лютий 2021 року, зокрема акт №015868 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 30.11.2021 та рахунок від 30.11.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 77 075 кВт * год. на суму 357 569.11 грн з ПДВ та акт №011310 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28.02.2021 та рахунок від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 18 058 кВт * год. на суму 78 398.45 грн з ПДВ.
Судом встановлено, що такі були направлені позивачем відповідачу на електронну пошту 15.12.2021, що підтверджується відповідними доказами у матеріалах справи.
З врахуванням положень п. 4. 1. і 4.3. комерційної пропозиції строк оплати за таким рахунком та актом настав - 22.12.2021 року включно. З 23.12.2021 відповідач почав прострочувати виконання грошового зобов'язання.
Відповідачем здійснено оплату таких рахунків за спожиту електроенергію за спірний період, зокрема 21.09.2021 - суму 502.68 грн. та на суму 78 398.45 грн. і 21.10.2025 - суму 357 569.11 грн.
Щодо пені.
В матеріалах справи міститься оновлений протокол розрахунку за типом заборгованості пеня, % річних та інфляція (а. с. 60).
Відповідно до такого, позивачем нарахована відповідачу пеня в загальному розмірі - 26 404.04 грн. Нарахування такої пені відбулось за період та обмежувалось одним роком, що відповідає приписам 13.1. комерційної пропозиції. На підставі цього, суд відхиляє твердження відповідача про те, що вказане нарахування відбувалось за межами одного річного строку.
Разом з тим, суд зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу.
Суд звертає увагу на те, що наявність у сторони договору можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.
Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у повному розмірі 26 404.04 грн, без сумнівів є обтяжливим для нього.
Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності. Також суд враховує той факт, що позивачем оплачено частково наявну заборгованість у розмірі 16 818.12 грн, що підтверджується журналом-ордером №2, який міститься в матеріалах справи.
Таким чином, поточна неплатоспроможність та війна - об'єктивні причини, які на переконання господарського суду цілком імовірно будуть перешкоджати в майбутньому Відповідачеві виконати свої грошові зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам справедливості, добросовісності, розумності та верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, враховуючи повне погашення відповідачем суми основного боргу до відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 26 404.04 грн. до 5000.00 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Таким чином, суд задовольняє частково позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 5000.00 грн.
Щодо 15% річних та інфляційних нарахувань.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Також умовами комерційної пропозиції було встановлений інший розмір процентів річних, а саме 15 %.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних та інфляційних втрат, суд вказує, що такий є арифметично вірним.
Разом з тим, суд зазначає, що за частиною другою статті 216 ГК України, норми якого були чинними на час виникнення правовідносин, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
До вказаних висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
В даній ж постанові, Велика Палата вказує, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, суд, з врахуванням висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду, дійшов висновку про можливість та необхідність зменшення відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача з 15% річних до 3% річних, як це передбачено ст. 625 ЦКУ. Стягнення 3% річних з відповідача є адекватною мірою господарської відповідальності за несвоєчасну сплату поставленого товару, є проявленням балансу між інтересами позивача та відповідача, а також спрямоване на відновлення платоспроможності та майнового стану відповідача.
Провівши такий арифметичний розрахунок 3% річних, суд зазначає, що з відповідача може бути стягнуто 74 413.28 грн 3% річних, яка є адекватною і справедливою мірою відповідальності.
Відтак, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 74 413.28 грн - 3 % річних і 385 260.12 грн - інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання відповідачем.
Висновки суду.
Суд висновує, що матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожиту відповідачем електроенергію відбувалося на підставі Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», звітів щодо фактичного (корисного) відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії», рахунків на оплату, актів купівлі-продажу електроенергії. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати основного боргу, що ним не заперечується і підтверджується в поданих заявах по суті справи. Нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат є правомірним.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відтак з урахуванням усіх встановлених обставин та зроблених правових висновків, враховуючи аргументи позивача та подані ним докази, суд вказує, що існують підстави для задоволення позовних вимог позивача частково.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак на Відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 6970,10 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ - 44070606, Закарпатська область, Хустський район, селище, Міжгір'я, вул. Шевченка, буд. 86, на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, суму боргу в загальному розмірі 464 673.40 грн (чотириста шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят три гривні 40 копійок), яка складається з: пені - 5000.00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок); 3 % річних - 74 413.28 грн (сімдесят чотири тисячі чотириста тринадцять гривень 28 копійок) та інфляційних втрат - 385 260.12 грн (триста вісімдесят п'ять тисяч двісті шістдесят гривень 12 копійок).
3. Судові витрати покласти на відповідача у справі.
4. Стягнути з Відділу освіти, сім'ї, молоді, спорту та культури Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ - 44070606, Закарпатська область, Хустський район, селище, Міжгір'я, вул. Шевченка, буд. 86, на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, сплачений судовий збір у розмірі 6970,10 грн (шість тисяч дев'ятсот сімдесят гривень 10 копійок).
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 13.02.2026 року.
Суддя Пригуза П.Д.