12 лютого 2026 року
м. Київ
справа №380/378/24
адміністративне провадження № К/990/53025/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гомзяк Ігор Андрійович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби - 25.12.2023, за період з 20.08.2021 по 25.12.2023 року із розрахунку 966,89 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2025, позов задоволено частково. Стягнено з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.08.2021 по 19.01.2023 у розмірі 548908,54 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено повністю. Стягнено з бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 2000, 00 грн. Стягнено з бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді судового збору в сумі 5489,09 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025, апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №380/378/24 в мотивувальній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено, виклавши її відповідно до тексту цієї постанови. Абзац 2 та 5 резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2025, змінено та викласти його в такій редакції: Стягнено з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.08.2021 по 25.12.2023 у розмірі 41 404, 42 грн. Стягнено з бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді судового збору в сумі 344,28 грн. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гомзяк І.А., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснено скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 19.01.2026) доставлена в Електронний кабінет представника скаржника Гомзяка І.А. 19.01.26 о 21 год 04 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
При цьому, на веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 20.01.2026 оприлюднено ухвалу Верховного суду від 19.01.2026 про залишення вказаної касаційної скарги без руху (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 133404403).
02.02.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника скаржника Гомзяка І.А. на виконання ухвали про залишення без руху надійшли заяви про усунення недоліків шляхом, скаржником надано уточнену касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми частини другої статті 117 КЗпП України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2026 залишаючи касаційну скаргу без руху виходив із наступного.
З доводів касаційної скарги вбачається, що касатор категорично не погоджується із самим розрахунком суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, який був здійснений судом апеляційної інстанції. Скаржник наголошує, що при визначенні розміру відшкодування суд апеляційної інстанції припустився суттєвої помилки в обчисленнях. Зокрема, скаржник переконує, що апеляційний суд неправильно обрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дійшовши помилкового висновку, що на користь позивача підлягає стягненню 41404,42 грн, замість 410966,92 грн.
Отже, доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України у контексті застосування принципу співмірності, та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та від 26.06.2019 справі №761/9584/15-ц, натомість зводяться до допущення судом апеляційної інстанції помилки при здійсненні розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В уточненій касаційній скарзі скаржник зазначив на тому, що судом апеляційної інстанції невірно проведений розрахунок середнього заробітку внаслідок арифметичної помилки. Зокрема, скаржник зазначає, що суд використав занижений показник середньоденного заробітку (750,08 грн замість 966,89 грн), оскільки не врахував виплати, здійснені на виконання рішень у справах №380/18864/21 та №380/15299/22.
Крім того, скаржник вказує на помилкове визначення коефіцієнта пропорційності: за його розрахунком, виходячи із загальної суми виплаченої заборгованості у розмірі 411 322,17 грн, цей коефіцієнт має становити 2,31, а не 0,3. На переконання автора скарги, остаточна сума відшкодування, обчислена із застосуванням вірних показників, становить 410 966,92 грн.
Отже, як у первісній касаційній скарзі, так і в уточненій касаційній скарзі скаржник не погоджується із самим розрахунком суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, який був здійснений судом апеляційної інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України у контексті застосування принципу співмірності та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та від та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, натомість зводяться до допущення судом апеляційної інстанції помилки при здійсненні розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Верховний Суд зазначає, що питання усунення неточностей у розрахунках може вирішуватись в іншому процесуальному порядку, оскільки стаття 253 КАС України передбачає механізм виправлення судом, який ухвалив судове рішення, очевидних арифметичних помилок.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Cкаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу(підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося касатором у взаємозв'язку із доводами щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судове рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 19.01.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гомзяк Ігор Андрійович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
М.В. Білак А.Г. Загороднюк