13 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/1868/24 пров. № А/857/10941/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року (суддя- Микуляк П.П,, ухвалене в м. Ужгород) у справі № 260/1868/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 лютого 2024 року № 072050006269 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати період роботи з 05.04.1988 р. по 11.08.1999 р. до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач 15 лютого 2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої, серед іншого, долучив: трудову книжку, архівні виписки на підтвердження стажу та заробітної плати, тощо.
За принципом екстериторіальності заяву було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для розгляду, яким 22 лютого 2024 року прийнято рішенням про відмову у призначенні пенсії № 07205550006269 позивачу відмовило у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем 2 у вказаному рішенні було зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.04.1988 по 11.08.1999 в кооперативі «Едельвейс» згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.07.1982, оскільки запис про звільнення з роботи завірено печаткою без коду та період перетинається з періодом роботи в Чеській Республіці. Необхідно долучити уточнюючу довідку.
Відповідач 2 вказав, що право на призначення пенсії за віком після досягення 63 років мають особи за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
Вік заявника 62 роки 11 місяців 26 днів, а страховий стаж особи становить 15 років 04 місяці 04 дні.
Не погодившись з відмовою відповідача 2 щодо призначення пенсії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Згідно статті 1 Закону України № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Статтею 62 Закону України Закон України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (що була чинна на момент видачі трудових книжок позивача). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, вказане кореспондується з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р. та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 05.04.1988 р. по 11.08.1999 р. в кооперативі «Едельвейс» згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.07.1982 року, оскільки запис про звільнення з роботи завірено печаткою без коду та в зв'язку з тим, що вказаний період перетинається з періодом роботи в Чеській Республіці.
Як вбачається з матеріалів справи, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав до ГУ ПФУ в Закарпатській області, в тому числі трудову книжку від 06.07.1982 року НОМЕР_1 , яка містить, в тому числі, такі записи:
1.Запис № 7 - 05.04.1988 року прийнятий на роботу за переводом різьбярем по дереву шостого розряду в кооператив «Едельвейс» на підставі наказу № 12 від 05.04.1988 р.;
2. Запис № 8 - 11.08.1999 року звільнений з роботи згідно ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням на підставі наказу № 21 від 11.08.1999 р.
Згідно даних записів трудової книжки ОСОБА_1 працював в кооператив «Едельвейс» з 05.04.1988 р. по 11.08.1999 р.
Отже, відомості про спірний період роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач 2 покликався на відсутність на печатці, якою завірено запис про звільнення в трудовій книжці, коду. З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», норми якого були чинними на час роботи позивача в кооперативі «Едельвейс», підприємство, має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку. зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Вимог щодо зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив.
Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 року № 643. На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 216 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб'єкту господарювання під час його державної реєстрації. Так, у відповідності до абз. 3 п. 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. У зв'язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 липня 1994 року № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643. Зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що, на печатках і штампах суб'єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.
Зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб'єктів підприємницької діяльності обов'язку здійснити заміну печатки у зв'язку із встановленням новим вимоги до її оформлення.
Після набрання чинності Господарським кодексом України з 01 січня 2004 року, відповідно до ч. 7 ст. 58 на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями п. 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відтак, на час роботи позивача в кооперативі «Едельвейс» законодавцем не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем суду не надано.
Обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі № 580/4012/19.
Отже, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, працівник не може нести і негативних наслідків щодо порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відтак, відомості трудової книжки від 06 липня 1982 року НОМЕР_1 є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції підставно критично оцінив покликання відповідача у оскаржуваному рішенні щодо перетинання спірного періоду роботи в Чеській Республіці. Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не надано жодних доказів на підтвердження зазначеного.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідача 2 на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем 2 дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є неправильними.
Отже, період роботи позивача з 05.04.1988 р. по 11.08.1999 р. в кооперативі «Едельвейс» безпідставно не врахований до його страхового стажу, а відмова відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача такий період порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 22 лютого 2024 року № 072050006269 є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне, а тому слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді різьбяра по дереву з 05.04.1988 р. по 11.08.1999 р. в кооперативі «Едельвейс», що буде належним та ефективним захистом прав позивача.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 260/1868/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар