Справа № 120/2282/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
12 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 204650007007 від 02.01.2025.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.09.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за №024650007007 від 02.01.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 06.06.2003 по 17.09.2003.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 періоди його роботи з 09.02.1989 по 31.12.1996, з 02.06.2010 по 31.12.2010, з 27.04.2011 по 14.11.2011.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з урахуванням ухваленого судом рішення та висновків суду за результатами розгляду справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, по досягненні 56 річного віку, позивач 30.05.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи принцип екстериторіальності заява позивача розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, яке рішенням №024650007007 від 11.06.2024 відмовило в призначенні відповідної пенсії.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі №120/11000/24 адміністративний позов задоволено, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №024650007007 від 11.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 в частині не зарахування до пільгового стажу періоду роботи на посаді машиніст бульдозера згідно довідки № 01/168 від 14.05.2024.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2024, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи на посаді машиніст бульдозера згідно довідки №01/168 від 14.05.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
30.12.2024 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи принцип екстериторіальності заява позивача розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області та прийнято рішення №024650007007 від 02.01.2025, яким відмовлено в призначені відповідного виду пенсії. Рішення мотивоване відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу.
При цьому в рішенні також зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 06.06.2003 по 17.09.2003, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Період роботи згідно довідки від 05.03.2024 № 02-28/83 з 01.01.1986 по 31.12.1999 на посаді тракториста-машиніста, може бути зарахований до пільгового стажу позивача за результатом розгляду комісії при ГУ ПФУ з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що зараховуються до страхового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах. Крім того вказано, що до пільгового стажу позивача не зараховано період роботи в КСП "Наша перемога" на посаді тракториста-машиніста згідно довідки № 447 від 26.04.2024, виданої ТОВ "Курилівці Агро" оскільки довідка, що підтверджує зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції в підприємствах сільського господарства не відповідає додатку № 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993.
Не погоджуючись із рішенням №024650007007 від 02.01.2025, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії на підтвердження стажу роботи надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зі змісту трудової книжки вбачається, що позивач у період з 01.06.1986 по 31.12.1999 працював в колгоспі "Наша перемога".
У період з 06.06.2003 по 17.09.2003 працював в ТОВ "Кристал".
У період з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011 працював у ТОВ "Агрофірма Рубанський".
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №024650007007 від 02.01.2025 вбачається, що страховий стаж позивача становить 31 рік 4 місяці 6 днів.
Разом з тим, вказаним рішенням не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 06.06.2003 по 17.09.2003 року оскільки відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах не зараховано періоди: з 01.01.1986 по 31.12.1999 та з 02.06.2010 по 31.12.2010 року та 27.04.2011 по 14.11.2011.
Період 01.01.1986 по 31.12.1999 може бути зарахований до стажу роботи на посаді тракториста-машиніста за результатом розгляду комісії при ГУ ПФУ з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що зараховуються до страхового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Періоди 02.06.2010 по 31.12.2010 та 27.04.2011 по 14.11.2011 не зараховано, оскільки довідка, що підтверджує зайнятість особи на посаді тракториста-машиніста та безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції в підприємствах сільського господарства не відповідає додатку № 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
В свою чергу, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника у громадському господарстві, прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
Відповідачем не зараховано до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах період його роботи в колгоспі з 01.01.1986 по 31.12.1999 .
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, суд встановив, що у ній є записи під № 1,2,3 про те, що позивач працював у колгоспі "Наша перемога". Разом з тим із вказаної інформації у трудовій книжці неможливо встановити займану посаду позивача. Надана архівна довідка №02-28-/83 від 05.03.2024 також не містить відомостей про займану посаду позивача.
В той же час у трудовій книжці міститься запис № 1 підставою внесення якого зазначено Книгу обліку трудового стажу і заробітку колгоспника КСП "Наша перемога" с. Галайківці. Матеріали справи містять відомості із вказаної книги, згідно якої ОСОБА_1 прийнятий на посаду тракториста 01.06.1986 та працював на займаній посаді до 1996 року включно. З 1997 по 12.07.2000 працював різноробочим. Разом із тим вказані відомості у Книзі обліку трудового стажу і заробітку колгоспника містять виправлення внесені відповідно до Наказу від 09.02.1989.
В трудовій книжці міститься запис № 9, який містить посилання про виправлення відомостей. Згідно вказаного запису позивача 09.02.1989 прийнято в тракторну бригаду трактористом. В кутку сторінка завірено печаткою підприємства із написом "Виправленому вірити" і скріплено підписом відповідальної особи. Також вказані відомості занесені до Книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспника КСП "Наша перемога". Тому, на переконання суду, вказані відомості свідчить про наявність стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах період його роботи в колгоспі з 09.02.1989 по 31.01.1996.
Отже, оскільки записи у трудову книжку позивача вносились відповідальним працівником підприємства, а не позивачем, останній не може нести відповідальності за недоліки заповнення трудової книжки, які призводять до позбавлення його права на пенсійне забезпечення.
Крім того, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Тобто право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи з 09.02.1989 по 31.12.1996 року відповідачем протиправно відмовлено позивачу у врахуванні до періодів його трудової діяльності до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах період з 01.06.1986 по 08.02.1989 та з 01.01.1997 по 31.12.1999, то на думку суду першої інстанції, відповідачем правомірно не зараховано зазначений період, оскільки, в межах даної справи жодним чином документально не підтверджено роботу на посаді тракториста-машиніста.
Щодо періоду згідно довідки № 447 від 26.04.2024 суд першої інстанції зазначив, що як вбачається із записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 , останній працював в періодів з 02.06.2010 по 31.12.2010 року та з 27.04.2011 по 14.11.2011 в ТОВ "Агрофірма Рубанський".
Про існування будь-яких зауважень до відповідних записів про трудову діяльність позивача в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Суд першої інстанції зазначив, що вказані записи в трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів (протоколів, рішень), на підставі яких вони внесені.
Крім того, довідкою №447 від 26.04.2024, виданою ТОВ "Курилівці Агро", додатково підтверджується пільговий характер роботи позивача в періоди з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011.
В свою чергу, відмовляючи у зарахуванні відповідного періоду роботи до пільгового стажу позивача, відповідач зазначив, що довідка №447 від 26.04.2024 не відповідає додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993.
Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що спірний період роботи в повній мірі відображений у трудовій книжці позивача.
Крім того, ознайомившись зі змістом довідки №447 від 26.04.2024 судом першої інстанції встановлено, що хоч вона і не відповідає затвердженій формі, однак містить усю необхідну інформацію, яка підтверджує пільговий характер роботи позивача в період з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011.
Суд першої інстанції також вважає за необхідне зазначити, що необхідність підтвердження стажу довідкою за формою згідно додатку №5 вимагається лише у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.
В даному ж випадку, як уже було зазначено судом вище, про існування будь-яких зауважень до записів в трудовій книжці, які стосуються періодів роботи позивача трактористом з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011, відповідачем не вказано.
З огляду на вище викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу позивача періодів його роботи з 09.02.1989 по 31.12.1996, з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача в зарахувати до пільгового стажу позивача період його роботи з 09.02.1989 по 31.12.1996, з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011.
Щодо періоду роботи позивача з 06.06.2003 по 17.09.2003, суд першої інстанції зазначив, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
До страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
В даному випадку, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 06.06.2003 по 17.09.2003 в ТОВ "Кристал" слугувала відсутність інформації про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб.
Разом з тим, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 06.06.2003 по 17.09.2003 в ТОВ "Кристал". Як наслідок, відповідачу слід зарахувати до страхового стажу позивача відповідний період його роботи з 06.06.2003 по 17.09.2003 в ТОВ "Кристал".
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд першої інстанції зазначив, що з метою належно захисту прав позивача, суд першої інстанції вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині зарахування судом першої інстанції періоду роботи позивача з 06.06.2003 по 17.09.2003 в ТОВ "Кристал" з огляду на відсутність Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 інформації про сплату страхових внесків за зазначений період, варто зазначити наступне.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооператиах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно з ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
З матеріалів справи, а саме наданої відповідачем трудової книжки позивача вбачається, що позивач у період з 06.06.2003 по 17.09.2003 працював в ТОВ "Кристал".
В свою чергу, суд звертає увагу, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.
Разом з тим, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що слід зарахувати до страхового стажу позивача відповідний період його роботи з 06.06.2003 по 17.09.2003 в ТОВ "Кристал".
Щодо періодів з 09.02.1989 по 31.12.1996, з 02.06.2010 по 31.12.2010, з 27.04.2011 по 14.11.2011, колегія суддів зазначає, що постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивача є також безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Разом з тим, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Отже, помилки в трудовій книжці не можуть ставитись в провину позивачу.
Крім того, суд зауважує, що довідка №447 від 26.04.2024 хоч і не відповідає затвердженій формі, однак містить усю необхідну інформацію, яка підтверджує пільговий характер роботи позивача в період з 02.06.2010 по 31.12.2010 та з 27.04.2011 по 14.11.2011.
Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тому, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано обрав спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановлених обставин та стажу який підлягає зарахуванню.
Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Щодо доводів апелянта в частині судового збору, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на п.18 ч.1 ст.8 ЗУ "Про судовий збір" в редакції до 15.12.2017 є незрозумілими, і абсурдними, оскільки в межах даної справи позивач звернувся до суду в 2025 році. Тобто, слід враховувати саме вимоги законодавства на 2025 рік.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з абз.1 ч.1 та ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Тобто, суд першої інстанції стягуючи з суб'єкта владних повноважень судові витрати (судовий збір) сплачений позивачем при поданні адміністративного позову, у зв'язку з частковим задоволенням адміністративного позову, діяв правомірно і в межах діючого законодавства.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.