Справа № 560/3768/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
12 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періодів роботи з 23.08.2012 по 30.09.2021 до страхового стажу з урахуванням довідок про заробітну плату від 17.01.2025 № 007/34-52/12, № 007/34-52/13, № 007/34-52/14, 007/34-52/15, 007/34-52/16.
Також, позивач просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 23.08.2012 по 30.09.2021 з урахуванням довідок про заробітну плату від 17.01.2025 № 007/34-52/12, № 007/34-52/13, № 007/34-52/14, 007/34-52/15, 007/34-52/16, та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 05.02.2025.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.07.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 222430002587 від 11.02.2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії за віком за її заявою від 05.02.2025 року, оскільки страховий стаж за періоди роботи з 23.08.2012 року по 30.09.2021 року здобутий на території Республіки Білорусь.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території Республіки Білорусь з 23.08.2012 року по 30.09.2021 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести з 05.02.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням довідок від 17.01.2025 № 007/34-52/12 про розмір заробітної плати за період 2012, 2013 роки, № 007/34-52/13 про розмір заробітної плати за період 2014, 2015 роки, № 007/34-52/14 про розмір заробітної плати за період 2016, 2017 роки, № 007/34-52/15 про розмір заробітної плати за період 2018, 2019 роки, № 007/34-52/16 про розмір заробітної плати за період 2020, 2021 роки, виданих представництвом АТ АСЕ в Республіці Білорусь на ім'я ОСОБА_1 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 986,44 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.02.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про перерахунок пенсії по стажу.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 222430002587 від 11.02.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки страховий стаж здобутий на території Республіки Білорусь.
Рішення прийняте за таких обставин.
Для перерахунку пенсії позивач надала трудову книжку № НОМЕР_1 від 25.10.1978 згідно із записом в якій заявник працювала з 23.08.2012 по 30.09.2021 в Представительстве ОАО Нижегородская Инжиниринговая кампания "Атоменергопроект" в республике Беларусь (мовою оригіналу).
Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припинила дію 23 грудня 2023 року.
Враховуючи викладене, в перерахунку пенсії згідно заяви від 05.02.2025 заявниці ОСОБА_1 відмовлено, оскільки відсутні підстави для зарахування зазначеного страхового стажу.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у разі наявності у позивача трудового стажу в періоди роботи за межами України в державах які входили до складу колишнього Союзу РСР, зокрема в даному випадку наявності трудового стажу на території Республіки Білорусь в період часу до 23 грудня 2023 року, вона має право на врахування такого трудового стажу для призначення пенсії за віком за законодавством України, а також у разі призначення такої пенсії її розмір може бути перерахований за наявності певних підстав, визначених Закону №1058-IV, в тому числі за наявності довідок про розмір заробітної плати за період роботи за межами України на території Республіки Білорусь, які не були враховані пенсійним органом при проведенні обчислення розміру пенсійних виплат при призначенні пенсії за віком, та виявлення позивачем бажання про проведення перерахунку пенсійних виплат із врахуванням зазначених довідок.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV, позивач за своїм бажанням має право подати до пенсійного органу для обчислення розміру пенсійних виплат довідки про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв, за умови підтвердження таких довідок про заробітну плату первинними документами, або із зазначенням у довідках назв первинних документів, на підставі яких видано довідки, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам, або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.
Оскільки позивач має право на проведення перерахунку призначеної пенсії за віком відповідно до міжнародних угод у галузі пенсійного забезпечення, обчислення її розміру за волевиявленням заявника може бути проведено з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на території держави-учасниці міжнародного угоди у разі подання позивачем до пенсійного органу довідок про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), виданих підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Разом з заявою від 05.02.2025 про перерахунок призначеної пенсії за віком, позивач подала довідки, видані представництвом АТ АСЕ в Республіці Білорусь від 17.01.2025 №007/34-52/12 про розмір заробітної плати за період 2012, 2013 роки із розбивкою по місяцях, № 007/34-52/13 про розмір заробітної плати за період 2014, 2015 роки із розбивкою по місяцях, № 007/34-52/14 про розмір заробітної плати за період 2016, 2017 роки із розбивкою по місяцях, № 007/34-52/15 про розмір заробітної плати за період 2018, 2019 роки із розбивкою по місяцях, № 007/34-52/16 про розмір заробітної плати за період 2020, 2021 роки із розбивкою по місяцях.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач має право на проведення перерахунку розміру пенсії за віком в зв'язку із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача з 23.08.2012 по 30.09.2021 на території Республіки Білорусь, а також на підставі довідок виданих представництвом АТ АСЕ в Республіки Білорусь від 17.01.2025 № 007/34-52/12 про розмір заробітної плати за період 2012, 2013 роки, № 007/34-52/13 про розмір заробітної плати за період 2014, 2015 роки, № 007/34-52/14 про розмір заробітної плати за період 2016, 2017 роки, № 007/34-52/15 про розмір заробітної плати за період 2018, 2019 роки, № 007/34-52/16 про розмір заробітної плати за період 2020, 2021 роки.
Так як за відсутності належних правових підстав, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 222430002587 від 11.02.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії за її заявою від 05.02.2025, оскільки страховий стаж здобутий на території Республіки Білорусь, таке рішення необхідно визнати протиправним та скасувати, і як наслідок зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території Республіки Білорусь з 23.08.2012 по 30.09.2021.
Також необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок розміру пенсії за віком ОСОБА_1 із врахуванням довідок, виданих представництвом АТ АСЕ в Республіці Білорусь від 17.01.2025 № 007/34-52/12 про розмір заробітної плати за період 2012, 2013 роки, № 007/34-52/13 про розмір заробітної плати за період 2014, 2015 роки, № 007/34-52/14 про розмір заробітної плати за період 2016, 2017 роки, № 007/34-52/15 про розмір заробітної плати за період 2018, 2019 роки, № 007/34-52/16 про розмір заробітної плати за період 2020, 2021 роки, із 05.02.2025.
Відповідно до частини 4 статті 45 Закону № 1058-IV, перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії-з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Підсумовуючи викладене, аналізуючи все в сукупності, суд першої інстанції вважає, що позов обґрунтований, доведений дослідженими в судовому засіданні доказами, тому підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незарахування періодів роботи на території Республіки Білорусь, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною 2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Частиною 1 ст.5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI визначено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV встановлено, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Суд звертає увагу, що до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Також, колегія суддів зауважує, що статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Білорусь або на підприємстві зареєстрованому на території Республіки Білорусь після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Республіці Білорусь. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Також, суд зазначає, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», що набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У спірні періоди роботи позивача на території Республіки Білорусь вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з урахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
За наявності положень Угоди, що були чинними у спірні періоди роботи позивача, та гарантували право на пенсійне забезпечення, позивач не може нести тягар негативних наслідків у виді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Угода Про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі Пенсійного забезпечення, підписана 13.03.1992, припинила дію для України 19.06.2023.
Отже, відмова відповідача у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позивачем на підтвердження роботи надано довідки видані представництвом АТ АСЕ в Республіки Білорусь від 17.01.2025 № 007/34-52/12 про розмір заробітної плати за період 2012, 2013 роки, № 007/34-52/13 про розмір заробітної плати за період 2014, 2015 роки, № 007/34-52/14 про розмір заробітної плати за період 2016, 2017 роки, № 007/34-52/15 про розмір заробітної плати за період 2018, 2019 роки, № 007/34-52/16 про розмір заробітної плати за період 2020, 2021 роки.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржене позивачем рішення є протиправним та підлягало скасуванню.
Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. У разі, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Тому, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано обрав спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.