Справа № 640/25895/19 Головуючий у 1-й інстанції: Супрун Є.Б.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
11 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, з урахуваннм уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №258 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 15.11.2019 №1533ц;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.11.2019 до дня поновлення на посаді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2020 було відкрито провадження в адміністративній справі за вказаною позовною заявою.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та на виконання його приписів наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, пунктом 14 якого передбачено, що визначення суду для розгляду конкретних судових справ, у тому числі поєднаних судових справ, здійснюється в базі даних шляхом пакетного автоматизованого розподілу судових справ.
За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами справу № 640/25895/19 розподілено до Полтавського окружного адміністративного суду, куди справа надійшла 13.03.2025.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 справу №640/25895/19 прийнято до провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №258 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 15.11.2019 №1533ц;
- поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 21.11.2019;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 21.11.2019 до 26.06.2025 у сумі 2 543 113 (два мільйони п'ятсот сорок три тисячі сто тринадцять) грн 78 коп. з утриманням податків, зборів та сум заробітку ОСОБА_1 , отриманих ним у період з 21.11.2019 до 26.06.2025 за час виконання нижчеоплачуваної роботи на посадах в Офісі Генерального прокурора;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 21.11.2019 та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням ОСОБА_1 та Офіс Генерального прокурора звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить змінити оскаржуване рішення в частині частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахувавши його із застосуванням передбаченого чинним законодавством коефіцієнта та виключити з резолютивної частини рішення суду необхідність утримання сум заробітку ОСОБА_1 , отриманих ним у період з 21.11.2019 до 26.06.2025 за час виконання нижчеоплачуваної роботи на посадах в Офісі Генерального прокурора; Офіс Генерального прокурора просить скасувати оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Любомль Волинської області, працював в органах прокуратури України у період з 20.08.1984 до 05.05.1989, а також на різних посадах у Генеральній прокуратурі України з 26.03.2009 по 20.11.2019.
На момент звільнення 20.11.2019 з Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України.
ОСОБА_1 , згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Івано-Франківської області від 16.05.2016, має статус особи з інвалідністю ІІ групи з 10.05.2016 за загальним захворюванням (по зору) (т. 1 а.с. 32).
З 12.10.2016 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності, факт чого підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 від 12.10.2016 (т. 1 а.с. 33).
Як повідомив позивач, після звільнення 20.11.2019 з органів прокуратури з 01.09.2020 він повернувся до роботи в Офіс Генерального прокурора. З 15.01.2025 і до тепер ОСОБА_1 обіймає посаду головного спеціаліста відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів з посад та забезпечення представництва в суді управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, на яку його призначено наказом в.о. Генерального прокурора від 13.01.2025 №47ц (т. 2 а.с. 28 зворот).
25.09.2019 набув чинності Закон України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (надалі - Закон №113-ІХ).
На підставі п. 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ ОСОБА_1 10.10.2019 подав на ім'я Генерального прокурора заяву встановленого зразка про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (т. 1 а.с. 60).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 9, 11, підпункту 8 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 4 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 №221, з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №234 була утворена перша кадрова комісія у складі: голова комісії - ОСОБА_2 , член комісії (секретар комісії) - ОСОБА_3 , член комісії - ОСОБА_4, члени комісії делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (надалі - Комісія).
Згідно із затвердженим Комісією графіком ОСОБА_1 23.10.2019 мав складати перший іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у складі 4 групи.
Але 21.10.2019 ОСОБА_1 особисто звернувся до секретаря Комісії ОСОБА_3 із заявою, в якій повідомив, що у зв'язку з раптовим погіршенням стану здоров'я 21.10.2019 був госпіталізований, попередивши, що передбачений законодавством документ про тимчасову непрацездатність він надасть після його отримання (т. 1 а.с. 34-35). Також просив надати йому можливість здавати іспит не з використанням комп'ютерної техніки, а у паперовому вигляді, оскільки він є інвалідом ІІ групи по зору.
Протоколом №3 засідання Комісії від 23.10.2019 зафіксовано факт неявки 23.10.2019 на іспит прокурорів, перелік яких відображено у додатку 2 до протоколу, де під №97 значиться ім'я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 61-66).
29.10.2019 відбулося засідання Комісії, на якому, крім іншого, розглядалися заяви про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, хід якого зафіксований протоколом №5 (т. 1 а.с. 67-74). За результатами засідання Комісія одноголосно вирішила сформувати графік складання відповідного іспиту на 04.11.2019 (додатковий день).
Додатком №1 до протоколу №5 від 29.10.2019 затверджено графік складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора на 04.11.2019, до якого у складі групи 2 за №16 включено ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 75-77).
01.11.2019 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» (т. 1 а.с. 38) направив на ім'я секретаря Комісії ОСОБА_3 власноручно написану заяву від 01.11.2019 (т. 1 а.с. 36-37, т. 2 а.с. 92 - друкований варіант), в якій просив перенести дату іспиту, призначеного на 04.11.2019, через ймовірну неможливість прибути на цей іспит за станом здоров'я та у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні. Також просив задовольнити його звернення щодо зміни форми іспиту з використанням комп'ютерної техніки на форму анонімного тестування з використанням паперу, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи по зору.
Протоколом Комісії від 04.11.2019 №7, крім іншого, зафіксовано факт неявки прокурорів 04.11.2019 на іспит та доручено робочій групі підготувати проєкти рішень щодо осіб, які не з'явилися на іспит 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року і не допускаються до проходження наступних етапів атестації (т. 1 а.с. 78-83).
Додатком №1 до протоколу №7 від 04.11.2019 сформовано список осіб, які не з'явилися 04.11.2019 для складання іспиту, серед яких під №22 значиться ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 84).
04.11.2019 керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ, пунктом 11 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи те, що прокурор відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, Комісія 04.11.2019 прийняла рішення №258 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», відповідно до якого ОСОБА_1 не допускається до проходження наступних етапів атестації (т. 1 а.с. 85).
У зв'язку з цим Комісією у цьому ж рішенні сформульовано висновок, згідно з яким прокурор ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
На підставі вищевказаного рішення Комісії, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ, Генеральним прокурором Рябошапкою Р. 15.11.2019 був виданий наказ №1533ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019 (т. 1 а.с. 16).
Вважаючи своє звільнення незаконним, а рішення Комісії від 04.11.2019 №258 та наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1533 протиправними, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення кадрової комісії №1 від 04.11.2019 №258 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації було прийняте формально з підстав його неявки на іспит, однак без урахування поважних причин такої неявки, підтверджених листком тимчасової непрацездатності, при тому що позивач завчасно та належним чином повідомляв комісію про перебування на стаціонарному лікуванні та просив перенести дату іспиту. Комісія, призначивши повторну дату на період його лікування та не забезпечивши реальної можливості скласти іспит, фактично позбавила його права на проходження атестації, а отже, оскаржуване рішення не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України. У зв'язку з протиправністю цього рішення як фактичної підстави для звільнення суд визнав незаконним і скасував наказ Генерального прокурора про звільнення, поновив позивача на посаді з 21.11.2019 та стягнув з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь період до 26.06.2025 з урахуванням здійснення податкових відрахувань та зарахування отриманого ним заробітку на нижчеоплачуваних посадах.
Апелянт-позивач у своїй скарзі, не заперечуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, оскаржує його в частині порядку обчислення такої виплати, посилаючись на неправильне застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України та неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду. На його думку, у випадку незаконного звільнення (а не переведення) суд зобов'язаний стягнути повний середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без зменшення на суми, отримані працівником за новим місцем роботи, оскільки закон не передбачає підстав для такого зменшення, а утримання фактично відновлює виключену норму ч. 3 ст. 117 КЗпП. Крім того, апелянт-позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував коефіцієнт підвищення посадових окладів відповідно до п. 10 Порядку № 100, оскільки за період вимушеного прогулу відбулося суттєве підвищення окладів прокурорів (з 7140 грн. до 52 000 грн.), що зумовлює необхідність коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт 7,28. З огляду на це, апелянт і просить змінити рішення в частині розрахунку середнього заробітку - застосувати відповідний коефіцієнт підвищення та виключити з резолютивної частини положення про утримання сум заробітку, отриманих позивачем на нижчеоплачуваних посадах, залишивши інші висновки суду без змін.
Апелянт-відповідач у своїй скарзі зазначає, що відповідно до вимог пп. 1 п. 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1533ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697. Зазначені норми закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, носять імперативний характер, підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Норми Закону №1697, якими визначено умови та підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі й КЗпП України. Частиною 5 ст. 51 Закону №1697 визначено, що у разі звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюється положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. ОСОБА_1 не з'явився на іспит 23.10.2019, натомість повідомив Комісію про те, що він перебуває на лікуванні. У зв'язку з цим Комісією 29.10.2019 було затверджено додатковий графік складання іспиту - 04.11.2019. Але позивач повторно не з'явився на іспит, що й стало підставою для його звільнення у зв'язку з висновком Комісії про неуспішне проходження ним атестації.
Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи ОСОБА_1 частково обгрунтованими, а доводи відповідача безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (надалі - Закон №1697-VII).
Вказаним Законом, крім іншого, забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №113-ІХ), який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим до Закону №1697-VII внесено зміни.
Так у тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора;
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Відповідно до пункту 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
Пунктом 16 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 було затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (надалі - Порядок №221).
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №221 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221, атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Пунктом 7 розділу І Порядку №221 визначено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку №221, особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Згідно з пунктом 1 розділу IІ Порядку №221, після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.
Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку №221, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пункту 8 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 (надалі - Порядок №233 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кадрова комісія правомочна ухвалювати рішення, здійснювати інші повноваження, якщо на її засіданні присутня більшість членів комісії.
Приписами пункту 12 Порядку №233 передбачено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
У цій справі спір виник у зв'язку з прийняттям Першою кадровою комісією рішення від 04.11.2019 №258 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке у подальшому стало підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу від 15.11.2019 №1533ц щодо звільнення позивача із займаної посади.
У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 28.07.2022 у справі №540/1432/20, від 14.07.2022 у справі №200/991/21-а, від 28.04.2022 у справі №640/257/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного регулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
У вказаних справах Верховний Суд зазначав, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом №1401-VIII статті 1311 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно «вмонтовано» в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їхньої діяльності із загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи у проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
Дослідження змісту Закону №1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроєкту вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке має забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
При цьому, Верховний Суд взяв до уваги те, що згідно з частиною другою статті 1311 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII. Стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України Закону №113-ІХ.
Цим Законом внесено зміни до кодексів і законів України не лише з приводу форми чи змісту діяльності прокуратури, а й з приводу реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом №113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У пояснювальній записці до проєкту цього Закону вказано, що він спрямований на запровадження тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.
Тож проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалася, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.
Верховний Суд також зазначив, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.
Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає три етапи, у тому числі, складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 11 розділу І Порядку №221).
Водночас зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX дає суду підстави для формулювання висновку про те, що:
- по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема неуспішне проходження атестації;
- по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а нормативною - пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Зважаючи на висловлену правову позицію Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ, суд у межах встановлених обставин цієї справи і порушених у позовній заяві питань констатує висновок про те, що неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Однак, стосовно оспореного у цій справі рішення Комісії, як фактичної підстави для видання наказу про звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, суд указує на таке.
Це рішення Комісія ухвалила з тієї підстави, що позивач не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, призначеного на 23 - 24.10.2019 та на 04.11.2019.
Причиною цьому, як вже з'ясовано вище, була його тимчасова непрацездатність і перебування у зв'язку з цим на стаціонарному лікуванні у період з 21.10.2019 по 06.11.2019, підтвердженням чого є листок непрацездатності серія АДР №926255, виданий ОСОБА_1 06.11.2019 Клінічною лікарнею «Феофанія» Державного управління справами (т. 2 а.с. 60).
За правилами пункту 11 розділу І Порядку №221, позивач мав би повідомити кадрову комісію про причини неявки на іспит не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, та надати документи на підтвердження поважності причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 21.10.2019 особисто, а 01.11.2019 - засобами поштового зв'язку звертався до Комісії із заявами про перенесення дати іспиту на іншу дату у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Позивач у заявах зазначав про те, що документ, який підтверджує інформацію про поважні причини неявки на складання відповідного іспиту, буде надано після одужання. У зв'язку з цим станом на дату подання заяви від 01.11.2019 позивач не міг надати до Комісії документ на підтвердження обставин своєї тимчасової непрацездатності, оскільки він перебував на стаціонарному лікуванні, а листок непрацездатності отримав лише 06.11.2019 (після повторного складання іспиту).
Питання застосування пункту 11 розділу І Порядку №221 щодо повторного неприбуття прокурором для проходження відповідного етапу атестації досліджувалося Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі №640/24850/19.
Так, у вказаній справі позивачем, як і в спірному випадку, подавалася заява до кадрової комісії з приводу неможливості проходження атестації у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 11 розділу I Порядку №221 жодним чином не встановлює заборони щодо повторної подачі прокурором заяви про перенесення дати іспиту. Вимоги зазначеного пункту стосуються лише строку подачі такої заяви та обов'язку надання відповідних підтверджуючих документів щодо поважності причин, які унеможливили прибуття особи на складання іспиту у визначений графіком день.
Повертаючись до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів констатує факт того, що позивач зі свого боку вчиняв активні дії для інформування Комісії про поважні причини неявки на іспит. Однак, Комісія прийняла рішення про перенесення іспиту на день, в який позивач продовжував перебувати на лікуванні, у зв'язку з чим той не зміг з'явитися для складання іспиту.
Таким чином, Комісія позбавила права позивача на складання іспиту.
Колегія суддів вважає за необхідне врахувати у даній справі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2022 у справі №640/24864/19, де суд зазначив, що зважаючи на мету реформування системи органів прокуратури, впроваджену Законом №113-ІХ, й атестації прокурорів як одного із способів її досягти, колегія суддів у вимірі обставин справи №5401456/20 дійшла висновку, що відсутність позивача на іспиті у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, підтверджена належним документом (листком непрацездатності), не може сама по собі свідчити про неналежний рівень його професійної компетентності. На думку колегії суддів, неналежне/несвоєчасне сповіщення позивачем про причини неприбуття на іспит, яке у цій справі прирівняли до неуспішного проходження атестації, якщо зіставити із юридичними наслідками, які настали для нього (звільнення з посади прокурора та органів прокуратури), не може замінити атестацію, завданням (призначенням) якої є підтвердження рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Отже, оскаржуване рішення Комісії від 04.11.2019 №258 хоча й ухвалено з дотриманням формальних умов і процедур, передбачених пунктом 11 Порядку №221, проте не може відповідати критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, за наявності встановлених вище обставин.
З огляду на з'ясовані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що спірне рішення Комісії про неуспішне проходження позивачем іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань і умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, є передчасним, таким, що не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, недотримання яких, відповідно до приписів статті 2 КАС України, є свідченням протиправності спірного акту та підставою для його скасування, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, зважаючи на факт того, що підставою прийняття спірного наказу Генерального прокурора України від 15.11.2019 №1533ц було рішення Комісії від 04.11.2019 №258, то позовні вимоги про скасування цього наказу є похідною від попередньої, з огляду на дані позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 15.11.2019 №1533ц, також підлягають задоволенню.
Також, оскільки вище було встановлено, що позивача звільнено без достатніх законних підстав, то відновлення його порушеного права на працю має бути здійснено шляхом поновлення на попередній посаді, з якої відбулося звільнення, що вірно було вказано судом першої інстанції.
За змістом положень статті 2411 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Пунктом 2.27 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Як було зазначено вище, згідно з наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1533ц ОСОБА_1 звільнено з 20.11.2019, а тому поновлення на роботі позивача слід здійснювати з 21.11.2019.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд виходить з наступного.
Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).
За змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо .
Як вірно вказав суд першої інстанції, згідно з довідкою заступника головного бухгалтера Офісу Генерального прокурора Н.Поліщук від 31.01.2020 №21-129зп (т. 1 а.с. 86), сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 20.11.2019, становить 1 782,14 грн. (21 385,63 грн. / 12 робочих днів). Згідно з цією ж довідкою з усіх нарахованих доходів утримуються обов'язкові платежі до бюджетів: військовий збір та податок з доходів фізичних осіб.
За правилами пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
З аналізу пункту 10 Порядку № 100 висновується, що вказаною правовою нормою передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком № 100.
Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.
Коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував до тлумачення положень Порядку № 100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з-поміж інших постанов, у постановах від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19, від 20.09.2022 у справі № 803/2375/14, від 22.02.2023 у справі 826/17709/14.
Водночас, 12.12.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів від 09.12.2020 № 1213 (далі - Постанова № 1213), якою внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, виключено його пункт 10.
За такого правового врегулювання та обставин цієї справи, вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, тобто по дату 11.12.2020, а тому правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 відсутні.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 у справі № №640/1504/20.
Колегія суддів враховує, що 16.01.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 № 1155, відповідно до умов якої посадовий оклад начальника відділу у складі структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора складає 28 815, 00 грн., що підтверджується наданою суду апеляційної інстанції довідкою Офісу Генерального прокурора від 16.01.2026 № 21-17зп.
З урахуванням положень пункту 10 Порядку №100, при розрахунку середньої заробітної плати позивача з 16.01.2020 по 11.12.2020 включно слід застосовувати коефіцієнт підвищення у розмірі 4, 035 (28 815, 00 грн./7 140 грн.).
Колегія суддів звертає увагу, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 21.11.2019 до 26.06.2025.
Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v78_0739-18#Text) кількість робочих днів у періоді з 21.11.2019 по 31.12.2019 становить 28 днів.
Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1133733-19#Text) кількість робочих днів у 2020 році становить 251 день.
Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 12.08.2020 №3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v3501915-20#Text) кількість робочих днів у 2021 році становить 250 днів.
Згідно з листом Директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки України від 19.08.2021 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» (https://me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=00e9e1b4-5537-42f3-8fe3-9d6b600e956e&title=ProRozrakhunokNormiTrivalostiRobochogoChasuNa2022-Rik) кількість робочих днів у 2022 році становить 249 днів.
Згідно з листом Директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки України від 19.08.2021 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» (https://me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=00e9e1b4-5537-42f3-8fe3-9d6b600e956e&title=ProRozrakhunokNormiTrivalostiRobochogoChasuNa2022-Rik) кількість робочих днів у 2022 році становить 249 днів.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05:30 год 24.02.2022, який триває і дотепер.
Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності з 24.03.2022, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 781 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".
З 2023 року міністерствами і відомствами не публікуються розрахунки норм тривалості робочого часу.
З урахуванням законодавчо запровадженого з 24.03.2022 режиму роботи без святкових днів суд за вирахуванням лише вихідних днів встановив кількість робочих днів у 2023 році - 260 днів, у 2024 році - 262 дні, у період з 01.01.2025 до 26.06.2025 - 127 днів.
Отже, загальна кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача, який тривав з 21.11.2019 до 26.06.2025, становить 1427 днів.
З урахуванням викладеного, оскільки у період з 21.11.2019 по 15.01.2020 включно мало місце 37 робочих днів, за період з 16.01.2020 по 11.12.2020 - 229 робочих днів, а з 12.12.2020 по 26.06.2025 - 1161 робочий день, то результат розрахунку середнього заробітку за період з 21.11.2019 по 26.06.2025 становить 3 781 727, 81 грн. ((37 дн. * 1 782, 14 грн.) + (229 дн. * 1 782, 14 грн. * 4,035) + (1 161 дн. * 1 782, 14 грн.)), які слід стягнути з Офісу Генерального прокурора за вирахуванням податків і зборів.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів висновує, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Отже, суд апеляційної інстанції, визначає спірну суму без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата незаконно звільненому працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто, в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Також, у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при поновленні на роботі виплата працівнику середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Ураховуючи викладене, колегія суддів констатує, що стаття 235 КЗпП України, яка гарантує отримання незаконно звільненим працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не передбачає підстав, на основі яких сума цього заробітку може бути зменшена, зокрема й у випадку працевлаштування звільненого працівника в період вимушеного прогулу на іншу посаду та отримання ним доходів.
Отже, доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, стосовно того, що працевлаштування позивача та отримання ним заробітної плати як підстави для зменшення суми середнього заробітку, могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, відповідач не зазначив норму права, яка передбачає саме зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму доходів, отриманих позивачем протягом такого періоду з інших джерел.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 640/7457/20.
За наведених обставин, а також беручи до уваги те, що суд першої інстанції неправильно вирахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу із зазначенням певних відрахувань, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ОСОБА_1 , на відміну від Офісу Генерального прокурора, надав до суду докази, що частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах.
Викласти абзац п'ятий резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 в наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.11.2019 до 26.06.2025 у сумі 3 781 727, 81 грн. (три мільйони сімсот вісімдесят одна тисяча сімсот двадцять сім) грн. 81 коп.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 13.02.2026.