П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27682/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А..Г.,
секретар - Божко А.К.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Казнєвського В.О.,
представника відповідача - Половенка В.Ю.,
перекладача - Нікішова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 420/27682/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області яка полягає у неприйнятті заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2025;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Республіки Таджикистан та відповідачем протиправно не прийнята 06.08.2025 його заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту під час особистого відвідування приміщення відповідача 06.08.2025, та відповідно рішення щодо його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач 09.01.2024 звертався до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , та 25.07.2024 ДМС прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення було оскаржено до суду та у задоволенні вимог відмовлено. Позивач особисто до відповідача із заявою не звертався. На адвокатський запит який надійшов на електрону адресу ГУ ДМС в Одеській області від 06.08.2025 разом із заявами про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового чи тимчасового захисту надано відповідь листом від 12.08.2025 №К-565/6-5101-25/5100.5.1/8242-25. Та адвокатський запит не може розцінюватися як особисте звернення позивача в контексті Закону України “Про біженців та осіб які потребуються додаткового або тимчасового захисту» та наказу № 649. Разом із тим позивач не позбавлений права реалізувати свій намір та особисто подати заяву у встановленому законом порядку. Враховуючи вищевикладене, ГУ ДМС в Одеській області не було допущено бездіяльності, оскільки на адвокатський запит була надана письмова відповідь у визначений законом строк, а вимога позивача зобов'язати ГУ ДМС в Одеській області прийняти заяву є юридично неможливою, адже відсутній предмет для розгляду - заява у встановленому законом порядку так і не була подана.
Короткий зміст і мотиви рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29 жовтня 2025 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови прийняти 06.08.2025 від ОСОБА_1 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
Частково задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови у прийнятті 06.08.2025 від ОСОБА_1 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не спростовано належними доказами тверджень адвоката щодо відмови працівниками відповідача у реєстрації заяви позивача 06.08.2025, а тому суд першої інстанції вважав доведеним те, що відповідач допустив протиправні дії (а не бездіяльності як вказує помилково позивач), щодо відмови у прийнятті та реєстрації заяви позивача від 06.08.2025 про надання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту.
Водночас, відмовляючи в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 суд першої інстанції виходив із того, що заява позивача від 06.08.2025 не була прийнята відповідачем у передбаченому законом порядку та відсутня у відповідача, отже у суду відсутні правові підстави зобов'язувати відповідача прийняти рішення щодо прийняття заяви, яка ним фізично не була прийнята та відповідні дії при її прийнятті встановлені п.1 Розділу II наказу № 649 не проведені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково дав оцінку діям відповідача як протиправні, тоді як вони мають бути саме протиправною бездіяльністю, виключно з того, що заява позивачем фактично була передана співробітникам відділу документального забезпечення ГУ ДМС України в Одеській області, але як зазначалось і в позовній заяві та у відповіді на відзив, через стороннє втручання у роботу працівників відділу документального забезпечення ГУ ДМС України, інших співробітників ГУ ДМС України в Одеській області, саме реєстрація заяви не була здійсненна, а також її подальший розгляд. В цьому випадку наявна саме протиправна бездіяльність відповідача;
- суд першої інстанції помилково вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 у відповідача відсутнє право діяти на власний розсуд, щодо прийняття заяви, а наявний тільки щодо розгляду заяви, тобто відповідач наділяється правом обрати одне з двох рішень.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області також подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- висновок суду першої інстанції, що позивач прибув 06.08.2025 разом із адвокатом Казнєвським В.О. до канцелярії ГУ ДМС України в Одеській області є домислом суду першої інстанції, оскільки такі відомості відсутні в будь - якому з матеріалів даної справи;
- суд першої інстанції, всупереч ч. 2 ст. 9 КАС України, вийшов за межі позовних вимог, оскільки, посилався на недоведені обставин, як на доведений факт;
- суд першої інстанції помилково зазначив, що 06.08.2025 позивач особисто звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області, при цьому не лише до відповідного профільного структурного підрозділу, а й до канцелярії.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є громадянином Таджикистану 2005 року народження.
09.01.2024 позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25.07.2024 ДМС прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12.03.2025 по справі № 420/37107/24 ОСОБА_1 відмовив у задоволені позову.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.05.2025 по справі № 420/37107/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 - без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями позивач подав касаційну скаргу.
Верховний суд ухвалою від 30.07.2025 по справі № 420/37107/24 касаційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах громадянина Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 420/37107/24 повернув особі, яка її подала.
Як встановлено судовим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 по справі № 522/17834/25: “ 06.08.2025 співробітниками ГВКР УСБУ в Одеській області спільно з співробітниками ГУДМС в Одеській області виявлено за адресою: АДРЕСА_1 , та доставлено до ГУДМС в Одеській області особу, яка назвалася громадянином Таджикистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . У цей же день, 06.08.2025 о 13 год. 46 хв. відповідача затримано, про що оформлено протокол про адміністративне затримання Серії №МОД 000321 відповідно до частини 2 статті 263 КУпАП, з метою встановлення особи та/або з'ясування обставин правопорушення.
В результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Таджикистану, прибув в Україну 06.08.2017 через КПП “Конотоп». В січні 2024 року відповідач звертався до ГУДМС із заявою про надання міжнародного захисту. Вказана заява була залишена без задоволення, у наданні відповідачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відмовлено, а правомірність відповідного рішення органу міграційної служби підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили в адміністративній справі № 420/37107/24.
На момент виявлення та затримання у громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні документи, які дають право перебувати на території України на законних підставах, а також дійсний паспортний документ, або документ, який дає право на виїзд з України, відповідач не має постійно зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування.
06.08.2025 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000512 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі рішення ГУ ДМС в Одеській області від 06.08.2025 № 5101100100000512 громадянин Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщений до ДУ “Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України», як такий, що незаконно перебуває на території України, та з метою забезпечення рішення про примусове видворення за межі території України.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням по вищевказаній справі від 08 серпня 2025 року адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнив.
Затримав громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 05.02.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Вказане рішення було оскаржено та залишено апеляційним судом без змін.».
Адвокат Казнєвський В.О. на підставі ордера від 06.08.2025 на надання ОСОБА_1 правничої допомоги у ГУ ДМС України в Одеській області засобами електронної пошти направив на адресу відповідача заяву у якій він вказав, що 06.08.2025 позивач та його батьки разом з неповнолітніми дітьми прибули особисто до канцелярії ГУ ДМС України в Одеській області для подачі заяв про визнання біженцями або особою, яка потребує захисту та співробітники відповідача забрали заяви з додатками без належної реєстрації та відмовили усно пояснивши, що рішення буде прийматися після відвідування Управління міграційного контролю, протидії нелегальної міграції та реадмісії ГУ ДМС України в Одеській області після чого працівники Управління міграційного контролю, протидії нелегальної міграції та реадмісії ГУ ДМС України в Одеській області доставили їх до Управління не дочекавшись реєстрації поданої заяви. В зв'язку з чим він просив відповідача прийняти, зареєструвати та розглянути заяви в т.ч. позивача та надати їй належну оцінку у відповідності до чинного законодавства.
До своєї заяви адвокат додав копію заяви-анкети про визнання біженцем чи особою з додатковим або тимчасовим захистом Латіпова І.К., копію ордера та копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю.
На вказаний адвокатський запит, який надійшов на електрону адресу ГУ ДМС в Одеській області від 06.08.2025 відповідач надав відповідь листом від 12.08.2025 №К-565/6-5101-25/5100.5.1/8242-25 у якому зазначено наступне: “ 06.08.2025, в момент відвідування Управління членами родини ОСОБА_4 (Сокієвих) у супроводі представника ГО “Десятого квітня», встановлені такі істотні факти:
1. ОСОБА_5 , 1979 р.н. одночасно є громадянином РФ на установчі дані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зазначений факт встановлено судовими органами влади,'є обов'язковим для виконання, див. ст. 129-1 Основного Закону України), але чомусь зазначене не враховується ГО “Десятого квітня» у відповідних матеріалах адвоката.
2. Усім членам родини ОСОБА_7 ), визначених у листі від 06.08.2025, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI. Така позиція підтримана судовими органами влади (див. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 за судовою оправою 420/37097/24). Тобто, на підставі ст. 17 Закону № 3671-VI та п.6.10. наказу № 649, право на повторне звернення не поширюється на членів зазначеної родини.
3. Як було зазначено вище, чинним Законом № 3671-VI не передбачено право на перебування шукачів захисту в декількох процедурах сфери міжнародного захисту. За таких умов незрозумілою є позиція ГО “Десяте квітня» щодо супроводу членів родини ОСОБА_4 ( ОСОБА_8 ) до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції саме 06.08.2025. Так, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, лише 06.08.2025 (час не встановлено) зареєстровано та надано доступ до ухвали Верховного суду України від 04.08.2025 за судовою справою № 420/37097/24 (адміністративне провадження № К/990/28494/25), якою касаційна скарга представника в інтересах шукачів захисту повернута. При цьому, в Ухвалі Верховного Суду визначено, що заявники мають право на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Тобто, судова процедура станом на 06.08.2025 фактично не перебувала на завершальному етапі. На такій позиції неодноразово наполягали представники ГО “Десяте квітня» при підготовці касаційних скарг на адресу Верховного суду від червня та липня п.р., низки заяв про продовження строків довідок про звернення за захистом в Україні, тощо. Враховуючи викладене, Головне управління дійшло такого висновку: шляхом дотримання ст.19 Конституції України через відсутність права на повторне звернення родини ОСОБА_4 ( ОСОБА_8 ), що передбачено у ст. 17 Заходу № 3 671-VI, - порушення в контексті недопущення до реєстрації заяв від іноземців не виявлені.».
Позивач не погодився із неприйняття заяви про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем та звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі по тексту - Закон № 3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).
Слід зазначити, що відповідно до п. 2.1 Розділу II наказу № 649 встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Пунктом 2.2. цього ж розділу унормовано, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Відповідно до пункту 2.4. вказаного порядку - у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції вказав, що позивач прибув 06.08.2025 разом із адвокатом Казнєвським В.О. до канцелярії ГУ ДМС України в Одеській області.
Надалі вирішуючи спірне питання щодо існування факту звернення позивача до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою суд першої інстанції зазначив, що доказів того, що заява була прийнята канцелярією відповідача матеріали справи не містять, так само відповідачем не надано доказів того, що працівниками відповідача не було відмовлено у реєстрації заяви (матеріали службового розслідування та інше за перевіркою відомостей зазначених у заяві адвоката від 06.08.2025 року), а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не спростовано належними доказами тверджень адвоката щодо відмови працівниками відповідача у реєстрації заяви позивача 06.08.2025.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції вважав доведеним те, що відповідач допустив протиправні дії (а не бездіяльності як вказує помилково позивач), щодо відмови у прийнятті та реєстрації заяви позивача від 06.08.2025 про надання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту, а тому задовольнив позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови у прийнятті 06.08.2025 року від ОСОБА_1 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Проте із такими висновками суду першої інстанції частково погодитись не можна з огляду на таке.
Апеляційний суд акцентує увагу, що без установлення обставин, на які посилається позивач, він позбавлений можливості надати оцінку правомірності дій чи бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області яка полягає у неприйнятті заяви ОСОБА_1 від 06.08.2025.
Так, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції допитано у якості свідка - ОСОБА_9 (представник ГО «Десяте квітня»).
На підставі показів свідка суд апеляційної інстанції встановив, що позивач прибув 06.08.2025 разом із ОСОБА_9 (представником ГО «Десяте квітня») ( а не з адвокатом Казнєвським В.О. як про це безпідставно вказав суд першої інстанції) для подачі заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте працівники відповідача не вчинили жодних дій щодо реєстрації або відмови у реєстрації заяви від 06.08.2025.
В свою чергу представник відповідача в суді апеляційної інстанції також підтвердив факт відвідування позивачем 06.08.2025 управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, проте зазначив що він прибув із метою отримання консультації з приводу повторного звернення за захистом, а не з метою подачі заяви.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, апеляційний суд констатує, що покази свідка спростовують посилання представника відповідача на те, що 06.08.2025 позивач звертався із метою отримання консультації, а не із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області .
Отже, факт звернення позивача до органів міграційної служби 06.08.2025 з метою подачі заяви про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту підтверджений під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, між тим сторонами по справі не заперечується, що заява не була прийнята канцелярією ГУ ДМС України в Одеській області .
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання визначене у пунктах 2.1., 2.2., 2.4 Правил № 649 колегія суддів зазначає, що Правила чітко визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В аспекті встановлених обставин справи можна стверджувати, що відповідач ухилився від вчинення дій, які входять до кола його повноважень, а саме: не вчинив жодної дії, ані прийняв заяву, ані відмовив в прийнятті заяви ОСОБА_1 .
Колегія суддів вказує, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі 3813/4640/17.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин відповідач як суб'єкт владних повноважень мав лише два законодавчо визначені варіанти дій: зареєструвати заяву про визнання біженцем або відмовити у її прийнятті заяви, яке оформлюється наказом.
Суб'єкти владних повноважень зобов'язані дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20.
Тобто, з урахуванням того, що судом встановлено факт звернення 06.08.2025 позивача із заявою до органів міграційної служби - відмовою в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач фактично обмежив права позивача на належний розгляд його заяви чим вчинив протиправну бездіяльність.
Щодо способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає про таке.
Відмовляючи в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 суд першої інстанції виходив із того, що заява позивача від 06.08.2025 не була прийнята відповідачем у передбаченому законом порядку та відсутня у відповідача, отже у суду відсутні правові підстави зобов'язувати відповідача прийняти рішення щодо прийняття заяви, яка ним фізично не була прийнята та відповідні дії при її прийнятті встановлені п.1 Розділу II наказу № 649 не проведені, та суд не може перетягувати .
Тому суд першої інстанції виснував, що саме після надходження від позивача заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідач повинен прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Як указує Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань (Постанови від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18; 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19; 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19; 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а; 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16; 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а) позивач має обрати належний, ефективний та правомірний спосіб захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
У юридичній науці способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.
Подібний підхід також відповідає загальноприйнятому нині принципу "один спір - один процес( справа)", тобто не потрібно створювати преюдиційні судові рішення, аби йти до суду за захистом свого порушеного права два чи три рази.
Близькі за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.07.2024 по справі № 560/4674/23.
Колегія суддів констатує, що доведення у суді апеляційної інстанції факту особистого звернення 06.08.2025 ОСОБА_1 до міграційного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про те, що заява яку надіслав адвокат на електронну пошту Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській є поданою у день звернення особисто позивачем, тобто така заява наявна у відповідача.
За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, колегія суддів уважає, що за встановленими обставинами справи, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ухвалити відповідне рішення, а саме: щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.
Оскільки сторони звільнені від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 420/27682/25 - скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2025.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2025, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 13 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик