П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11654/25
Категорія: 106030000 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту:18.11.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради, третя особа Південноукраїнська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради (далі - ВК ПМР), третя особа Південноукраїнська міська рада (далі - ПМР), про стягнення з ВК ПМР на його користь середнього заробітку за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 15 вересня 2025 року по 28 жовтня 2025 року в сумі 51 546,24 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року по справі №400/5845/24 його було поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, у якому зазначено, що рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24 залишено без змін. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року по справі №400/5845/24 було встановлено судовий контроль та зобов'язано ПМР до 17 травня 2025 року подати до суду звіт про виконання судового рішення. У зв'язку з затримкою виконання рішення суду позивач неодноразово звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовами про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за затримку виконання судового рішення. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року по справі №400/2341/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 28 994,76 грн. за період з 13 лютого 2025 року по 10 березня 2025 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі №400/5338/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 45 102,96 грн. за період з 16 квітня 2025 року по 23 травня 2025 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року по справі №400/6774/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 40 270,50 грн. за період з 26 травня 2025 року по 27 червня 2025 року.
Також позивач зазначав, що в провадження Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває на розгляді справа №400/3718/25 щодо періоду затримки виконання з 11 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року, справа №400/8289/25 щодо періоду затримки виконання з 30 червня 2025 року по 01 серпня 2025 року, справа №400/9921/25 щодо періоду затримки виконання з 04 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року. Оскільки станом на 28 жовтня 2025 року (дату подання позовної заяви) рішення суду від 13 лютого 2025 року по справі №400/5845/24 в частині негайного поновлення позивача на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, не виконано, позивач звернувся з цим позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду за період з 15 вересня 2025 року по 28 жовтня 2025 року в сумі 51 546,24 грн.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що, оскільки відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ВК ПМР не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - ПМР, а тому не може нести відповідальність за дії та рішення, які прийняті/не прийняті ПМР. В діях ВК ПМР відсутня вина за не поновлення ПМР ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, а тому на ВК ПМР не може бути покладено обов'язок сплатити середній заробіток внаслідок невиконання ПМР рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ВК ПМР задоволено повністю.
Стягнуто з ВК ПМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року по справі №400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 15 вересня 2025 року до 28 жовтня 2025 року в сумі 51 546,24 грн.
В апеляційній скарзі ВК ПМР ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції, під час винесення оскаржуваного рішення, були відсутні підстави вважати, що ВК ПМР було порушено права позивача в частині поновлення його на посаді, а позивачем протилежного не доведено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Окремо звертаємо увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що судом першої інстанції, під час обґрунтування оскаржуваного рішення, здійснено підміну поняття "виконавчий орган ради" на виконавчий комітет ради.
Крім того апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що ВК ПМР є одним з багатьох виконавчих органів, утворених ПМР, не дослідив реальний розподіл повноважень між ВК ПМР та іншими виконавчими органами ПМР, внаслідок чого безпідставно та необґрунтовано вирішив стягнути грошові кошти саме з ВК ПМР. Мало того, залучивши до участі у справі в якості відповідача - ПМР (код ЄДРПОУ 33850880), яка є самостійним та повноправним суб'єктом владних повноважень, що наділений всіма правами та обов'язками згідно КАС України, суд першої інстанції встановив, що порушення прав позивача відбулось виключно внаслідок протиправної бездіяльності відповідача - ПМР. А в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав правової оцінки вказаній вище протиправній бездіяльності відповідача - ПМР, поклавши обов'язок сплатити позивачу грошові кошти відповідачу виключно на іншого відповідача - ВК ПМР, що, само по - собі, є неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважаємо, що викладеними обставинами чітко підтверджено, що: під час винесення оскаржуваного рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права; висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі №400/11654/25 є неправосудним, підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ВК ПМР, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
Рішенням ПМР Миколаївської області від 23 травня 2024 року №1744 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
Не погоджуючись зі звільненням, ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року по справі №400/5845/24 ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та вказано, що рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі №400/5845/24 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - залишено без змін.
17 березня 2025 року ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/5845/24 було встановлено судовий контроль та зобов'язано Південноукраїнську міську раду до 17 травня 2025 року подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24.
У зв'язку з не виконанням рішення суду та не поновлення на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, позивач неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року по справі №400/5845/24.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 по справі №400/2341/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 28 994,76 грн. за період з 13 лютого 2025 року по 10 березня 2025 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №400/5338/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 45 102,96 грн. за період з 16 квітня 2025 року по 23 травня 2025 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №400/6774/25 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 40 270,50 грн. за період з 26 травня 2025 року по 27 червня 2025 року.
Також в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувають на розгляді справа №400/3718/25 щодо періоду затримки виконання з 11 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року, справа №400/8289/25 щодо періоду затримки виконання з 30 червня 2025 року по 01 серпня 2025 року, справа №400/9921/25 щодо періоду затримки виконання з 04 серпня 2025 по 12 вересня 2025 року.
Станом на дату подання позову, звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24 не затверджено.
У зв'язку із подальшою затримкою виконання рішення суду по справі №400/5845/24 від 13 лютого 2025 року та не поновлення позивача на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, позивач звернувся з цим позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 15 вересня 2025 року по 28 жовтня 2025 року в сумі 51 546,24 гривень.
Спір в даному випадку виник через зволікання відповідача у виконанні рішення суду, спираючись на те, що Південноукраїнська міська рада, в силу Закону, є колегіальним органом. Зокрема, 11 вересня 2025 року на 63-й позачерговій сесії Південноукраїнської міської ради VII скликання розглядалось питання "Про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 20255 по справі №400/5845/241" , але проект не набрав необхідної кількості голосів для його прийняття. 25 вересня 2025 року на 64-й позачерговій сесії, питання щодо поновлення позивача на посаді не включалось до порядку денного. 16 жовтня 2025 року 65 сесія не відбулась.
Отже, рішення суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24 станом на час розгляду цієї справи не виконано, ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради не поновлено.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Як зауважив Верховний Суд у справі №640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Суд першої інстанції зазначив, що розмір середньоденна заробітна плата позивача, встановлена у рішенні суду від 13 лютого 2025 по справі №400/5845/24 та її розмір дорівнює 1 610,82 грн. грн. Період затримки, за який позивач просить стягнути середній заробіток в цій справі складає 32 робочих днів з 15 вересня 2025 по 28 жовтня 2025 року (включно).
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати''.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Правові положення аналогічного змісту містяться також в ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Наведена правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.
З огляду на зазначене, після прийняття рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року №400/5845/24 ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та вказано, що рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, як у роботодавця, виник обов'язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі.
Колегія суддів звертає увагу, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно ст. 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.
Також, ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11 червня 2020 року у справі №816/1895/18 та від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, зокрема, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Крім того, Верховний Суд у справі №640/19103/19 зазначив, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість вчасного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025року №400/5845/24.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у позивача виникло право на отримання середнього заробітку, оскільки рішення суду про поновлення його на посаді не виконано з незалежних від нього причин.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати'' (надалі - Порядок №100) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів зазначає, що розмір середньоденна заробітна плата позивача, встановлена у рішенні суду від 13 лютого 2025 по справі №400/5845/24 та її розмір дорівнює 1 610,82 грн. грн.
Період затримки, за який позивач просить стягнути середній заробіток в цій справі складає 32 робочих днів з 15 вересня 2025 по 28 жовтня 2025 року (включно).
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді становить 51 546,24 грн (1 610,82 грн - середньоденна заробітна плата х 32 - робочих днів).
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.