13 лютого 2026 р. Справа № 480/1913/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 25.09.25 по справі № 480/1913/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) у якій просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо не виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 зняти з розшуку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та направивши цю інформацію до відповідного відділу поліції;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про виключення його з військового обліку, відповідно до відомостей, які підтверджуються тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19 травня 2022 року, та довідкою військово - лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 №266 від 19 травня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність дій відповідача, які полягають у не внесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр), щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, оскільки 19.06.2022 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за гр. 2 статті 38 «А» розкладу хвороб та виключено з військового обліку, а тому у відповідача відсутній інший вид правомірної поведінки, окрім як внести такі відомості до Реєстру.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 480/1913/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення від 25 вересня 2025 року, прийняте Сумським окружним адміністративним судом у справі № 480/1913/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в процесі розгляду справи був перейменований на ІНФОРМАЦІЯ_7 , та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що в силу статті 317 КАС України є підставою для його скасування.
Наполягав, що твердження відповідача, яке було підтримано судом першої інстанції про те, що надана позивачем довідка ВЛК має ознаки підробки є неправдивим, а на підставі даної довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 19.05.2022 за № 208/22 видано тимчасове посвідчення військовозобов'язаного та внесена інформація про проходження військово-лікарської комісії до єдиного державного реєстру призовників військовозобов'язаних та резервістів, що підтверджується витягом з електронного військово-облікового документу сформованого в додатку «Резерв+», яке чинне до цього часу та відповідачем чи будь-ким іншим не оскаржено.
З посиланням на приписи Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402) стверджував, що рішення (постанова) ВЛК, оформлене свідоцтвом про хворобу, яке підлягає затвердженню ВЛК регіону, є підставою для виключення з військового обліку як непридатних до військової служби у воєнний час саме для військовослужбовців, натомість ОСОБА_1 був лише військовозобов'язаним, а тому вимога із надання такого документу на нього не поширюється.
Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Повідомив, що начальником відділу військового обліку, бронювання та впровадження ДРВ сектору МОР ІНФОРМАЦІЯ_8 в межах повноважень в період з 21.02.2024 по 29.02.2024 було проведено перевірку своєчасності, повноти та достовірності внесення інформації посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. За результатами вказаної перевірки було виявлено зміну персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів у значній кількості осіб (в тому числі щодо позивача), які зареєстровані в різних областях України, на підставі рішень військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 , прийнятих за період часу з 01.05.2022 по 29.07.2022. Разом з цим, у вказаний період часу військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_5 не функціонувала. За даними фактами та обставинами здійснюється досудове розслідування в кримінальних провадженнях № 42024222750000124 та №42024222750000126 від 01.03.2024 року Слідчим управлінням ГУНП України в Харківській області.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звертаючись до суду надав до позовної заяви копію Довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 №266 від 19.05.2022, в якій вказано, що вона видана ОСОБА_1 та зазначено, що 19.05.2022 був проведений медичний огляд ВЛК позивача та встановлено діагноз: пролапс мітрального клапана, порушення легеневого кровообігу, серцева недостатність ІІІ стадії. На підставі статті 38А графи II Розкладу хвороб, графа ТДВ, визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.9).
У Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 (виданого 19.05.22), вказано, що воно видано, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та у п.7 «Придатність до проходження військової служби за станом здоров'я» зазначено: 19.05.2022 ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний «непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку» за гр.2 ст.38 «А.» Наказ МОУ №402-2008 р. Також у п.13 вказаного посвідчення маються штампи, що 19.05.2022 позивач був взятий на військовий облік та 19.05.2022 знятий з військового обліку (а.с. 8).
Як зазначає позивач, після встановлення додатку "РЕЗЕРВ+" позивач отримав інформацію, яка не відповідає дійсним обставинам справи. Так, в цьому додатку не міститься інформації щодо виключення позивача з військового обліку, а навпаки він є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
21.02.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою з приводу невідповідності даних, зазначеним у військово-обліковому документі відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки станом на 06.03.2025 відповідачем не здійснено заходів щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «ОБЕРІГ», а саме даних про виключення позивача з військового обліку, та не надано вмотивованої відповіді на подану заяву, вважаючи такі дії відповідача протиправними, останній вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту виключення позивача з військового обліку у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим не вбачав підстав для задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-XII).
За визначенням, наведеним у частині 9 статті 1 Закону № 2232-XII, для виконання військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно із пунктом 1 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
За змістом абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов'язаних військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулювання відносин у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом № 1951-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Положеннями статті 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Розпорядник Реєстру відповідно до закону:
1) організовує функціонування Реєстру;
2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі;
3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру;
4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:
уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;
оперативні командування;
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
Центральне управління Служби безпеки України;
відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи адміністрування Реєстру:
1) здійснюють аналітичну обробку даних;
2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру;
3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.
Порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Органи адміністрування та ведення Реєстру Служби безпеки України, розвідувальних органів України здійснюють адміністрування та ведення Реєстру в частині збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в їх органах (підрозділах). Порядок ведення та адміністрування Реєстру, в якому встановлюються процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в Службі безпеки України, розвідувальних органах України, а також їх службові дані визначаються спільними наказами Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1951-VIII призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Згідно із частиною 4 статті 14 Закону № 1951-VIII надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та з метою встановлення процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів наказом Міністерства Оборони України від 28.03.2022 № 94, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2022 року за № 378/37714 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі по тексту - Порядок № 94) (чинний, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За нормами пунктів 1-2 Порядку № 94 цей Порядок встановлює процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр).
Реєстр - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно із пунктами 3-4 Порядку № 94 основними завданнями Реєстру є: ведення військового обліку громадян України; забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Основними засадами ведення Реєстру є: обов'язковість внесення до Реєстру передбачених Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру; захищеність Реєстру та внесення до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу, зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного та програмного забезпечення відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Відповідно до пункту 1, 2 розділу ІІ Порядку № 94 суб'єктами Реєстру є володілець Реєстру, розпорядник Реєстру, органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Володільцем Реєстру є Міністерство оборони України.
Згідно із пунктами 16-18 Порядку № 94 органами ведення Реєстру є ТЦК та СП, Центральне управління СБУ та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи СЗРУ.
Орган ведення Реєстру для виконання функцій ведення Реєстру призначає відповідальних осіб за ведення Реєстру.
Призначена відповідальна особа за ведення Реєстру відповідно до покладених на неї обов'язків здійснює:
внесення відомостей до електронних форм облікових карток призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до нормативно-правових актів з питань ведення військового обліку, взяття (зняття) на військовий облік з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів з існуючими обліковими даними;
внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, ТЦК та СП, військових частин, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
верифікацію персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних або резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію;
перегляд та друк облікових документів, звітів та статистичних відомостей Реєстру відповідного ТЦК та СП, Центрального управління СБУ та відповідного регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗРУ;
знищення повторного запису з Реєстру.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 94 виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.
З аналізу наведених норм слідує, що праву військовозобов'язаного на отримання за вмотивованою заявою інформації про своє включення (невключення) до Реєстру та відомостей про себе, внесених до Реєстру, виправлення недостовірних відомостей Реєстру кореспондує обов'язок адміністратора Реєстру (у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_2 ) із надання такої інформації або виправлення недостовірних відомостей Реєстру або ж надання обґрунтованої відмови у задоволенні отриманої заяви.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 20.02.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою, в якій, серед іншого, просив привести у відповідність службову документацію щодо виключення позивача з військового обліку відповідно до відомостей, які підтверджуються тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_9 та внести відповідні зміни до Реєстру (а.с. 14).
Отримання 24.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 вказаної заяви із додатками підтверджується долученими до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінний лист, а також квитанцією АТ «Укрпошта».
Натомість, ІНФОРМАЦІЯ_2 , який отримав від позивача вказану заяву, будь-якої відповіді позивачу на його заяву - не надав.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо відсутності відповіді на заяву позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на позов та апеляційну скаргу зазначено, що долучені позивачем до заяви документи є підозрілими та викликають сумнів на предмет їх достовірності, а наразі Слідчим управлінням ГУНП України в Харківській області проводиться досудове розслідування в кримінальних провадженнях № 42024222750000124 та №42024222750000126 від 01.03.2024.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що будь-які сумніви у достовірності долучених позивачем до заяви документів на підтвердження правомірності не перебування ОСОБА_1 на військовому обліку відповідно до вимог Закону № 1951-VIII, Порядку № 94 та іншого діючого законодавства України не звільняють ІНФОРМАЦІЯ_2 від обов'язку розглянути таку заяву та надати обґрунтовану відповідь за наслідками розгляду.
При цьому, в межах даної справи суд апеляційної інстанції не надає оцінку наявності або відсутності підстав для внесення відомостей щодо позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як особи, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача не розглянута та відповідне рішення не прийнято.
За встановлених у справі обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження розгляду суб'єктом владних повноважень заяви позивача від 20.02.2025 та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду, колегія суддів дійшла висновку про допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо нездійснення розгляду заяви ОСОБА_2 про його внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як особи, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних, а тому наявні підстави саме для визнання протиправною таку бездіяльність, а не дій відповідача.
Як наслідок, позовна вимога про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_9 зняти ОСОБА_1 з розшуку шляхом внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Що стосується вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за приписами Порядку № 94 уповноваженою особою на надання відповідної інформації чи внесення змін до Реєстру призовників є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, разом з цим, у даній справі ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 20.02.2025, остання не розглянута, відповідно аргументованої письмової відповіді на таку заяву не надано.
З огляду на те, що оцінка наявності чи відсутності підстав для внесення запису до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 не надавалася, колегія суддів не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а відтак, позовна вимога про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку, є передчасною та задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо розгляду заяви позивача від 20.02.2025, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку та прийняти рішення за наслідками такого розгляду.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, в результаті чого суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 480/1913/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції про сплату № 4934-4197-2158-3574 від 06.03.2025 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн, та згідно з квитанцією про сплату № T2Q4-TLEB-S1ME від 30.09.2025 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,50 грн.
Отже, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, відповідно до частин 3, 6 статті 139 КАС України, стягненню на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви на апеляційної скарги у загальному розмірі 1513,85 грн (3027,70/2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.139, ст. 229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 480/1913/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку та прийняти рішення за наслідками такого розгляду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1513,85 грн (одна тисяча п'ятсот тринадцять) грн 85 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій