Справа № 560/11797/25
іменем України
13 лютого 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №222030007284 від 23.05.2025, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 15 років;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсію за віком з часу подання заяви про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з досягненням 55-річного віку та наявністю необхідного страхового стажу він звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «г» статті 54 Закон України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням пункту 21 розділу XV Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач зазначає, що станом на 11.10.2017 його страховий стаж становив понад 28 років, що відповідачем не заперечується. Водночас відповідач визначив спеціальний стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, у розмірі 10 років 2 місяці 11 днів, не зарахувавши до такого стажу період роботи з 01.11.2002 по 07.10.2010 на посаді інструктора-бортпровідника.
На думку позивача, зазначений період підлягає зарахуванню до спеціального стажу, оскільки трудова книжка містить записи про його роботу у складі авіаційного екіпажу, а льотна книжка та довідки про наліт годин підтверджують виконання ним польотів як члена екіпажу повітряного судна. Позивач вказує, що посада інструктора-бортпровідника є похідною від посади бортпровідника та передбачає безпосередню участь у польотах, виконання навчальних та контрольних функцій у складі екіпажу, що за своєю правовою природою відповідає вимогам пункту «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З урахуванням спірного періоду, за твердженням позивача, його спеціальний стаж становить 18 років 1 місяць 1 день, що перевищує мінімально необхідні 15 років роботи бортпровідником станом на 11.10.2017.
Відтак позивач вважає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є необґрунтованим та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що спеціальний стаж позивача становить 10 років 02 місяці 11 днів. Стаж роботи, на посаді бортпровідника, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислено за даними трудової книжки НОМЕР_2 від 03.05.1988. У зв'язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивача від 14.05.2025 та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 23.05.2025 № 222030007284 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку із відсутністю у Позивача необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подала до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що згідно зі статтею 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами) право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті: г) бортпровідники: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 15 років як бортпровідник. Згідно з Переліком посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року № 418, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, льотно-інструкторський склад. Станом на 11.10.2017 страховий стаж ОСОБА_1 складає 28 років 04 місяці 17 днів, спеціальний стаж - 10 років 02 місяці 11 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону 1788-XII. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на позов відповідач просить розглянути справу в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою з'ясування всіх обставин справи.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що частиною шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи те, що ця справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується та вважає їх необґрунтованими. Вказує, що у відзиві взагалі не обґрунтовано, чому період з 01.11.2002 по 07.10.2010 року, протягом якого Позивач обіймав посаду інструктора-бортпровідника, не було зараховано до спеціального стажу. Не надано жодного аналізу функціональних обов'язків цієї посади, не заперечено належність бортпровідника-інструктора до складу екіпажу, не досліджено надані позивачем документи, які прямо свідчать про здійснення ним польотів у складі екіпажу. Таким чином, відмова ґрунтується виключно на формальній назві посади без належного з'ясування фактичних обставин справи та змісту трудових функцій, що суперечить вимогам п. 4.7 Порядку №22-1, яким передбачено обов'язок органу, що призначає пенсію, здійснити всебічний, повний і об'єктивний розгляд усіх поданих документів. Отже, відповідач, розглядаючи заяву позивача, не лише формально підійшов до аналізу поданих документів, а й не врахував належні та допустимі докази - трудову книжку, льотну книжку, довідки про наліт годин, а також відомості з нормативно-правових актів, які прямо визначають статус і функції інструктора-бортпровідника як члена льотного екіпажу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
14.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до
Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону 1788-XII.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву та рішенням від 23.05.2025 №222030007284 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону 1788-XII у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи.
В рішенні вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача зараховано всі періоди. Станом на 11.10.2017 страховий стаж ОСОБА_1 складає 28 років 04 місяці 17 днів, спеціальний стаж - 10 років 02 місяці 11 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону 1788-XII. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону 1788-XII.
Позивач з прийнятим щодо нього рішенням не погоджується, вважає його протиправним, тому звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом пункту 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно зі статтею 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу.
Згідно з пунктом «а» статті 54 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII) працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), при наявності вислуги років у чоловіків не менше 20 років і у жінок не менше 15 років мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Змінами, внесеними Законом № 213-VIII, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, зокрема, визначених пунктом "а" статті 54, Закону № 1788-ХІІ.
Крім того, Законом № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, зокрема, 50 років - для працівників льотного і льотно-випробного складу (пункт "а" статті 54 Закону № 1788-ХІІ) відповідно до переліку посад, затвердженого в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 у справі 1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), крім іншого, положення пункту "а" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII. Зазначено, що положення, крім іншого, пункту "а" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 04.06.2019 положення пункту "а" статті 54 Закону № 1788-ХІІ діють у редакції, до внесення змін Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992.
Відповідно до Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, до посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років належать: 1) члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів. 2) льотно-інструкторський склад. 3) командно-льотний склад: керівники (їх заступники), інспектори й інші спеціалісти з льотної служби (льотної роботи) міністерств, відомств, управлінь, об'єднань, підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів, які мають діюче льотне свідоцтво і беруть участь в польотах у складі екіпажу повітряного судна або іншого літального апарата. 4) парашутисти всіх найменувань, рятувальники, а також десантники-пожежники всіх найменувань, інструктори авіапожежної служби, керівники парашутних (парашутно-рятувальних, пошуково-рятувальних) підрозділів, працівники позаштатних і штатних парашутно-десантних груп, які здійснюють стрибки з парашутом або спуски (підйоми) на спеціальних спуско-піднімальних пристроях з вертольотів, що перебувають на висоті не менше 10 метрів.
Пунктом 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, передбачено, що при обчисленні строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу рахуються: а) кожні 20 годин нальоту на літаках (крім нальоту і робіт, передбачених пунктами «б»-«г» цього пункту) - за один місяць вислуги; б) кожні 12 годин нальоту на вертольотах, в авіації спеціального застосування (санітарні польоти, авіахімічні роботи, аерофотозйомка, патрулювання, зондування атмосфери й інші види робіт), на посадах льотного складу груп супроводження іноземних повітряних суден (лідирувальники), на посадах командно-льотного та льотно-інструкторського складу, в тому числі у навчальних закладах по підготовці й підвищенню кваліфікації кадрів льотного складу авіації, - за один місяць вислуги.
Пунктом 2 та 3 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу передбачено, що обчислення строків вислуги відповідно до пунктів «а» і «б» пункту 1 провадиться шляхом ділення фактичного нальоту годин за весь час роботи на посадах льотного складу відповідно на 20 і 12. Вислуга у річному обчисленні визначається шляхом ділення числа повних місяців вислуги на 12. При виконанні протягом року різних робіт, зазначених у пункті 1, вислуга років обчислюється пропорційно тривалості нальоту годин (зайнятості) на кожній роботі.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, наказу про проведення атестації на відповідному робочому місці, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Зазначене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, яка викладено, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі № 678/65/17, від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а тощо.
Як слідує зі змісту спірного рішення відповідачем 1 відмовлено у призначенні пенсії з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу.
Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі заяви особи та документів, що підтверджують стаж роботи, заробітну плату (дохід) та інші обставини, які мають значення для визначення права на пенсію.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1, орган, що призначає пенсію, зобов'язаний забезпечити всебічний, повний і об'єктивний розгляд усіх поданих документів.
Згідно з пунктами 4.1-4.7 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію:
- приймає та реєструє заяву;
- перевіряє правильність оформлення документів; перевіряє відповідність відомостей, зазначених у документах, даним персоніфікованого обліку;
- зобов'язаний здійснити всебічний, повний та об'єктивний розгляд усіх поданих документів;
- у разі необхідності витребовує додаткові документи або роз'яснення.
Отже, на орган Пенсійного фонду покладено активний обов'язок з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі відсутності відповідних записів або їх неточності стаж може підтверджуватися іншими документами, виданими за місцем роботи, архівними установами, довідками, особовими рахунками, наказами тощо.
При цьому правове значення має не лише формальна назва посади, а характер фактично виконуваної роботи, якщо саме він визначає право на спеціальний стаж.
У спірному випадку позивачем було надано: трудову книжку із записами про роботу на посаді інструктора-бортпровідника; льотну книжку; довідки про наліт годин; документи, що підтверджують перебування у складі екіпажу повітряного судна.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач обмежився формальним зазначенням про відсутність необхідного спеціального стажу, однак не навів мотивованого обґрунтування причин неврахування періоду роботи на посаді інструктора-бортпровідника, не здійснив аналізу характеру виконуваних позивачем функцій, не надав оцінки записам трудової книжки, льотної книжки та довідкам про наліт годин.
Фактично рішення ґрунтується виключно на формальному підході - невідповідності назви посади буквальному формулюванню пункту «г» статті 54 Закону.
У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 826/12123/16 зроблено висновок, що при визначенні права на спеціальний стаж значення має не лише формальна назва посади, а й фактичний характер виконуваної роботи, підтверджений документами. Суд зазначив, що якщо надані документи підтверджують виконання функцій, які відповідають роботам, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, орган Пенсійного фонду зобов'язаний врахувати такі обставини.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийняті рішення суб'єкта владних повноважень: на підставі та в межах повноважень; у спосіб, передбачений законом; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Обґрунтованість рішення передбачає: встановлення фактичних обставин; дослідження доказів; їх правову оцінку; наведення мотивів відхилення доводів особи.
Суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду заяви позивача, не дослідив у належний спосіб документи, що підтверджують характер його роботи, та не навів переконливих правових підстав неврахування спірного періоду до спеціального стажу.
За таких обставин оскаржуване рішення не відповідає критерію обґрунтованості та прийняте з порушенням вимог законодавства.
Водночас визначення остаточного розміру спеціального стажу та наявності права на пенсію належить до компетенції органу Пенсійного фонду.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 у справі № 440/2725/19 якщо орган Пенсійного фонду не здійснив повного дослідження обставин та доказів, суд не підміняє собою суб'єкта владних повноважень, а скасовує рішення та зобов'язує провести повторний розгляд із урахуванням правової оцінки суду.
Такий підхід в цьому випадку відповідає принципу розподілу владних повноважень і положенням статті 245 КАС України щодо способів захисту.
З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є:
1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №222030007284 від 23.05.2025 про відмову позивачу у призначення пенсії;
2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років із урахуванням правової оцінки суду, дослідивши всі подані документи у їх сукупності та надавши належну правову мотивацію щодо кожного спірного періоду роботи.
Суд зауважує, що дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви має вчинити саме територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років (вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23).
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, предметом позову була одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 року у справі № 620/1116/20.
Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який прийняв протиправне рішення.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №222030007284 від 23.05.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки суду, наданої в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,Миколаївська обл., Миколаївський р-н,54008 , код ЄДРПОУ - 13844159) Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 21318350)
Головуючий суддя В.К. Блонський