Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.02.2026 р. справа №520/33224/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , різниці між розміром ОГД в разі загибелі (смерті) поліцейського, передбаченим станом на 2025 рік, та розміром ОГД, отриманим ОСОБА_1 в 2019 році; 2) зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , різницю між розміром ОГД в разі загибелі (смерті) поліцейського, передбаченим станом на 2025 рік, та розміром ОГД, отриманим ОСОБА_1 в 2019 році.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що ОСОБА_1 , як вдова поліцейського, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, має гарантоване державою право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», а набрання чинності у 2024 році новим Порядком призначення і виплати такої допомоги №168 та зміни законодавства, зокрема в умовах воєнного стану, свідчать про встановлення державою вищих соціальних стандартів для сімей загиблих поліцейських. Відтак виплата їй у 2019 році допомоги в меншому розмірі не позбавляє права на отримання різниці до розміру, передбаченого чинним законодавством станом на 2025 рік, оскільки відмова у такій виплаті є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та призводить до дискримінаційного ставлення за ознакою часу настання смерті.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю поліцейського виникло 22.09.2016 року та було повністю реалізоване у 2019 році шляхом виплати допомоги в розмірі, визначеному пунктом 2 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» з урахуванням прожиткового мінімуму станом на рік прийняття рішення про виплату, а чинне законодавство не передбачає можливості перерахунку чи доплати такої допомоги у зв'язку з подальшими змінами нормативного регулювання. Постанова Кабінету Міністрів України №168 застосовується виключно до випадків загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану за умов безпосередньої участі у заходах із захисту Батьківщини та не поширюється на спірні правовідносини, що виникли у 2016 році. При цьому нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі відповідно до статті 58 Конституції України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Позов було отримано судом - 22.12.2025р.
Рішення про відкриття провадження в адміністративній справі було прийнято - 23.12.2025р.
Відзив на позов було отримано судом - 07.01.2026р.
Відповідь на відзив була отримано судом - 09.01.2026р.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не надали заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; заявнику присвоєно р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; є дружиною померлого ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .
В період часу з 07.11.2015 по 22.09.2016 лейтенант поліції ОСОБА_2 проходив службу в ГУНП в Харківській області на посаді старшого інспектора батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Харків».
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Згідно з постановою ВЛК ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Харківській області" від 23.11.2016р. №33/41-3-60 причиною смерті є гостре порушення кровообігу, обумовлене кардіоміопатією неуточненою. ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 04.10.2016 № 374 о/с лейтенант поліції ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу з 22.09.2016, у зв'язку із смертю.
За висновком службової перевірки ГУНП в Харківській області від 20.10.2016 р., смерть старшого інспектора БПСПОП «Харків» (м.Харків) ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 сталася в період проходження служби в Національній поліції України при обставинах, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
14.08.2017 р. позивач, як дружина померлого працівника органів поліції, звернулася до ГУ НП в Харківській області із заявою виплату одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Рішенням Головного управління Національної поліції в Харківській області № 218/119-29-2/01-2017 від 30.10.2017 р. їй відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, згідно п.2 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з тим, що смерть чоловіка сталася в період проходження служби і не пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги, заявник ініціював спір у справі №520/9710/18.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. у справі №520/9710/18 позов було задоволено. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області провести спеціальне розслідування нещасного випадку у зв'язку із смертю ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області видати акти спеціального розслідування за формою Н-1, Н-5 у зв'язку із смертю ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області видати наказ на основі актів спеціального розслідування Н-1, Н-5 про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у справі №520/9710/18 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. було залишено без змін.
Окрім того, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.03.2018р. у справі №645/5457/17 було визнано протиправними дії та рішення Головного управління Національної поліції в Харківській області №218/119-29-2/01-2017 від 30.10.2017 р. щодо відмови у виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, згідно п.2 ч.1 ст.97 Закону України «Про національну поліцію».
На підставі наказу начальника ГУ НП від 31.05.2019 № 895, за фактом смерті лейтенанта поліції ОСОБА_2 було проведено спеціальне розслідування нещасного випадку.
Відповідно до Висновку, під час спеціального розслідування було встановлено, що 22.09.2016 ОСОБА_2 перебував вдома разом зі своєю сім'єю. Приблизно о 05 годині 30 хвилин його дружина ОСОБА_1 виявила свого чоловіка ОСОБА_2 в ліжку без ознак життя. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 22.09.2016 № 1880 Харківського бюро судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 був гострий інфаркт передньої стінки міокарда. Смерть лейтенанта поліції ОСОБА_2 сталася в період проходження служби в Національній поліції України при обставинах, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
За викладеними стороною відповідача твердженнями, із заявами про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 звернулися члени його сім'ї, а саме: дружина ОСОБА_1 ; дружина ОСОБА_1 в інтересах доньки ОСОБА_4 ; батько ОСОБА_5 ; мати ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_5 родині померлого ОСОБА_2 (матері, батьку, дружині, дружині в інтересах доньки) була здійснена виплата ОГД рівними частками в повному обсязі, згідно п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію», в сумі 120.062,50 грн кожному. Дані обставини підтверджуються наданими до відзиву платіжними дорученнями від 23.12.2019р. №6113, №6116, №6115, №6114 про перерахування коштів у сумі 120.062,50 грн, випискою з ДКСУ, висновками про призначення одноразової грошової допомоги від 19.07.2019р.
У подальшому, представник заявника звернувся до відповідача із заявою від 17.11.2025р. стосовно призначення і виплати ОСОБА_1 , різниці між одноразовою грошовою допомогою, обчисленою відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану (затверджені наказом МВС України від 21.06.2022р. №376 у редакції наказу МВС України від 02.09.2025р. №607) та між одноразовою грошовою допомогою, обчисленою згідно з Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті чи втрати працездатності поліцейського (затверджені наказом МВС України від 11.01.2016р. №4).
За цим зверненням суб"єктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 08.12.2025р. №350586-2025, де указано, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.06.2022 № 376 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.09.2025 № 607) затверджений Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану (далі - Порядок). Цей Порядок визначає механізм оформлення документів і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД), передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Згідно постанови, виданої військово-лікарською комісією ДУ «Територіальне медичне об'єднання по Харківській області від 23.11.2016 № 33/41-3-60, чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. ІНФОРМАЦІЯ_5 родині померлого ОСОБА_2 (матері, батьку, дружині ОСОБА_1 та малолітній дитині) була здійснена виплата ОГД рівними частками в повному обсязі згідно п. 2 ч. 1. ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженому наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 (чинний на момент визначення і виплати). Норми Постанови № 168 не розповсюджуються на призначення і виплату ОГД у разі смерті поліцейського від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, та виплата різниці між одноразовими грошовими допомогами не передбачена чинним законодавством.
Стверджуючи про вчинення суб»єктом владних повноважень бездіяльності з приводу невчинення управлінського волевиявлення стосовно виплати різниці між одноразовими грошовими допомогами в разі загибелі поліцейського, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом; учасники суспільних відносин не повинні здобувати вигоду у будь-якій формі з діянь, котрі не відповідають основоположним засадам суспільно-правового ладу України.
Згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов'язків людини перед суспільством належить обов»язок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 97 від 02.07.2015 №580-VIII Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції.
Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. (частина 2 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію").
Статтею 98 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" встановлено, що у випадках, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 97 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) поліцейського.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) поліцейського визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 99 від 02.07.2015 №580-VIII Закону України "Про Національну поліцію" розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату смерті поліцейського (пункт 2) - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Відповідно до частини п. 1 ч. 3 статті 100 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання в разі загибелі (смерті) працівника поліції, якщо поліцейський на день загибелі (смерті) займав посаду в державному органі, установі, організації або у вищому навчальному закладі, які виконують роботи в інтересах держави та її безпеки, із залишенням його на службі в поліції, здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
Згідно з ч. 4 ст. 100 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у частині другій цієї статті, призначається і виплачується за останнім місцем проходження служби поліцейським.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) центрального органу управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції, установ, закладів професійної (професійно-технічної) освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Національної поліції (далі - органи поліції), поліцейських, зокрема курсантів, слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - заклади освіти), поліцейських, які були відряджені до державних органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але із звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях (далі - державні органи) був визначений Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 (втратив чинність 28.06.2024р.) та в подальшому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2024 р. № 646.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 родині померлого ОСОБА_2 (матері, батьку, дружині, дружині в інтересах доньки) була здійснена виплата одноразової грошової допомоги рівними частками згідно п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про національну поліцію», в сумі 120.062,50 грн кожному.
З огляду на встановлені судом обставини та зміст заявлених позовних вимог, предметом цього адміністративного спору є виключно питання наявності чи відсутності у відповідача обов'язку здійснити доплату (перерахунок) одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами нормативного регулювання, зокрема прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №168.
При цьому, обставини правильності визначення розміру одноразової грошової допомоги, виплаченої у 2019 році на підставі пункту 2 частини першої статті 97 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», до предмета доказування у цій справі не входять, оскільки позивач не ставить під сумнів правомірність застосованої формули розрахунку, не оспорює розмір прожиткового мінімуму, покладений в основу обчислення, та не заявляє про арифметичні чи правові помилки при здійсненні нарахування.
Таким чином, вимоги позову у справі №520/33224/25 не спрямовані на перевірку правильності проведених відповідачем розрахунків у 2019 році, а зводяться до прагнення отримати різницю між сумою одноразової грошової допомоги, визначеною та виплаченою відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» у редакції, чинній на момент прийняття рішення про виплату, та розміром виплати, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 №168 в умовах дії воєнного стану.
Отже, спір виник з приводу поширення нового правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги згідно з постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 на правовідносини, які виникли та були реалізовані раніше, а не щодо коректності індивідуального розрахунку вже здійсненої виплати.
Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Пунктом 1 цієї постанови було визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022р. №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі за текстом - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».
Пунктом 2 Постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов'язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.
Розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначається відповідно до абзацу другого підпункту “а» пункту 1 статті 16-2 зазначеного Закону.
У разі наявності особистого розпорядження осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови (крім осіб начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро), на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за вибором визначається розмір частки таких осіб у відсотках. Розмір допомоги осіб, які мають на неї право, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, визначається відповідно до розміру часток, зазначених в особистому розпорядженні, у відсотках.
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України “Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, у рівних частках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється особам, зазначеним в особистому розпорядженні загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, або особам, зазначеним у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України “Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням положень абзаців четвертого і п'ятого цього пункту.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата складання актового запису про смерть, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що предметом регламентування суспільних відносин у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 є випадки виплати Державою платежів соціального характеру у разі настання загибелі (смерті) окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій публічних службовців (у тому числі і поліцейських), котрі мали місце або під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у бойових діях з 24.02.2022р. під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану, або під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 24.02.2022р. під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану.
Матеріали справи не містять доказів виконання померлим чоловіком заявника службових обов"язків за посадою державної служби - поліцейського в окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 умовах.
Суд виходить із того, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю поліцейського виникло у 2016 році та було реалізоване у 2019 році відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» у редакції, чинній на момент прийняття рішення про виплату.
Вказана допомога була призначена та виплачена за правилами спеціального нормативного регулювання, яке діяло на час виникнення та реалізації відповідного суб'єктивного права.
Нормативні приписи не передбачають можливості подальшого перерахунку чи доплати вже виплаченої одноразової грошової допомоги у зв'язку із зміною законодавства, якщо право на таку допомогу було реалізовано належним чином.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 є самостійним нормативно-правовим актом, прийнятим з 28.02.2022р. у зв'язку із введенням воєнного стану та зумовленим збройною агресією Російської Федерації проти України, і встановлює особливий порядок та підвищені соціальні гарантії для визначеного кола осіб у період дії воєнного стану за умови загибелі під час безпосередньої участі у заходах із захисту Батьківщини.
Її положення регулюють нові правовідносини, що виникають за спеціальних умов воєнного часу, та не містять приписів про зворотну дію чи поширення на правовідносини, які виникли та були завершені до її прийняття.
Відтак, у даному конкретному випадку відсутні правові підстави для перерахунку одноразової грошової допомоги, виплаченої позивачу у 2019 році на підставі Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», за нормами постанови КМУ від 28.02.2022р. №168
Стосовно посилань представника заявника на наявність ознак дискримінації суд зазначає, що відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом ст.1 Закону України від 06.09.2012р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому відповідно до статті 14 зазначеного Закону особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.
У межах спірних правовідносин заявник не навів та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про застосування до неї різного підходу порівняно з іншими особами у подібній правовій ситуації саме з підстав, визначених законом як дискримінаційні. Сам по собі факт різного правового регулювання виплат залежно від часу виникнення правовідносин та дії спеціальних норм у період воєнного стану не свідчить про дискримінацію, оскільки зумовлений об'єктивними та законодавчо визначеними критеріями.
У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що заявник у межах спірних правовідносин не виконував службових обов"язків за посадою державної служби - поліцейського в окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 умовах.
При цьому, судом не встановлено, що суб"єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин застосував до позивача інший, відмінний від загального, підхід або вчинив дії з метою обмеження прав заявника за будь-якою захищеною ознакою.
Тож, суд не знаходить об'єктивних даних для визнання підтвердженим факту вчинення суб"єктом владних повноважень відносно заявника дискримінації у спосіб відмови від обчислення одноразової грошової допомоги у зв"язку із смертю чоловіка заявника поліцейського (22.09.2016 року) положень постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі відмови у перерахунку одноразової грошової допомоги у разі загибелі поліцейського (22.09.2016 року) із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №168.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у даному конкретному випадку суб''єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення з приводу відмови у проведенні перерахунку одноразової грошової допомоги у разі загибелі поліцейського із дотриманням вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, адже обставини фактичної дійсності з»ясував із достатньою повнотою, положення належної норми права витлумачив правильно, зважив на усі юридично значимі фактори, а тому реально вчинене управлінське волевиявлення не призвело до погіршення правового становища заявника, позаяк право позивача на отримання одноразової грошової допомоги було належним чином реалізоване та вичерпане у 2019 році відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», а чинне законодавство не передбачає обов'язку суб'єкта владних повноважень здійснювати її подальший перерахунок у зв'язку зі зміною нормативного регулювання.
Окремо суд нагадує, що предметом регламентування суспільних відносин у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 є випадки виплати Державою платежів соціального характеру у разі настання загибелі (смерті) окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій публічних службовців (у тому числі і поліцейських), котрі мали місце або під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у бойових діях з 24.02.2022р. під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану, або під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 24.02.2022р. під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану.
Матеріали справи не містять доказів виконання померлим чоловіком заявника службових обов"язків за посадою державної служби - поліцейського в окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 умовах.
Відтак, вчинена суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовіднлсин відмова у проведенні перерахунку одноразової грошової допомги у зв"язку із смерті поліцейського (22.09.2016 року) не створила для позивача нових обмежень чи негативних наслідків, не позбавила її вже реалізованого права та не звузила обсяг гарантованих державою соціальних гарантій, а лише засвідчила відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявленої вимоги.
За таких обставин порушень з боку суб"єкта владних повноважень у ході розгляду справи не виявлено, ознак існування інших джерел здобуття доказів про ці обставини за власною ініціативою за правилами ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко