Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
13 лютого 2026 р. Справа № 520/30729/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супруна Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 20 днів додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, як одинокій матері - протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 20 днів додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, як одинокій матері у розмірі 5358 (п'ять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 37 копійок;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 195511 (сто дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот одинадцять) гривень 29 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 20 днів додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, як одинокій матері.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказав, що жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивач під час перебування на посадах державної служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а потім - в ІНФОРМАЦІЯ_5 і до звільнення з державної служби (07.09.2021 року), а також після звільнення, не надавала. Із заявою про надання такої відпустки за 2019-2021 рр. не зверталася. Зазначив, що позивачем не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності на час звільнення статусу одинокої матері. Таким чином, позивач не мала права у 2019-2021 роках на додаткову оплачувану відпустку відповідно до вимог ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» (в редакції чинній у 2019-2020 рр.) та ст.182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України) та відповідно не набула права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2020 роки при звільненні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в оскаржуваний період проходила службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 , який перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_7 , який відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 № Д-322/1/11/дск було перейменовано у ІНФОРМАЦІЯ_8 .
З 15.09.2021 позивач була звільнена, що підтверджується витягом із наказу начальника (по особовому складу державних службовців) ІНФОРМАЦІЯ_6 від 07.09.2021 №14-ДС.
Позивач стверджує, що на день звільнення їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері за 2019 та 2020 роки, що є порушенням вимог статті 24 Закону України «Про відпустки».
Також, вказує, що у зв'язку із несвоєчасним розрахунком та невиплатою позивачу всіх належних сум при звільненні вона має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день остаточного розрахунку.
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 20 днів додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, як одинокій матері, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі -Закон № 889-VIII), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Частинами першою третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відпустки", державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №504/96-ВР, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей" від 19.05.2009 №1343-V та до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд зазначає, що термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06.11.1992 поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.
За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.
Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Натомість, після набрання чинності Законом України «Про відпустки» таке визначення одинокої матері застосовуватись не може, оскільки в пункті 5 частини дванадцятої статті 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька.
Це означає, що одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).
Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.
Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір'ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.
Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримання дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.
Для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».
Вказана позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №520/2226/19.
Як встановлено матеріалами справи, позивачці в оскаржуваний період не надавалась додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, що не заперечується сторонами.
Також, згідно витягу із наказу про звільнення позивача №14-ДС від 07.09.2021 компенсація за вказаний вид додаткової відпустки позивачу теж не виплачувався.
Однак, як встановлено матеріалами справи, жодних документів, які б вказували на її статус одинокої матері ОСОБА_1 як відповідачу, так і до суду не надавала, із заявами про надання відпустки чи грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи за увесь час проходження військової служби жодного разу не зверталась.
Подані в обґрунтування позовних вимог документи, а саме: копії свідоцтва про народження дитини та копія свідоцтва про шлюб не є достатніми доказами на підтвердження того, що позивач набула статусу "одинокої матері".
Відтак, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, що позивачем за час роботи подавались будь-які документи для підтвердження її статусу як одинокої матері або наявності у неї дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, суд вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку працівнику як одинокій матері, яка має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, передбачену ст.19 Закону №504/96-ВР відсутні, а позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині визнання зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 195511 (сто дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот одинадцять) гривень 29 копійок також не підлягають задоволенню.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 13.02.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці та з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Супрун Ю.О.