Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
12 лютого 2026 року справа № 520/31396/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ43983495) третя особа: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд.7,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька обл.,21028, код ЄДРПОУ44069150) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 06 жовтня 2025 року №00468100707.
В обгрунтування заявленого позову зазначено, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до позивачки застосовано штрафні санкції в сумі 186624,00п. за порушення п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позивачка посилалася на те, що наказ ГУ ДПС у Вінницькій області від 11 вересня 2025 року №4165-к, який слугував підставою для проведення фактичної перевірки в цій справі, прийнятий на підставі доповідної записки відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області №3253/02-32-07-05 від 09.09.2025., а відтак ГУ ДПС у Вінницькій області отримало інформацію від управління фактичних перевірок, що входить до його структури. Ознайомившись із зверненням, на підставі якого було проведено перевірку в даній справі, позивачка вважала, що з нього неможливо встановити фактичні обставини, на які посилається автор звернення, а також відсутні будь-які докази на підтвердження викладених у зверненні тверджень та чи дійсно зазначене звернення містило обставини, передбачені підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, які могли б правомірно слугувати підставою для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
Отже, як вважала позивачка, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.
Щодо висновків контролюючого органу про не ведення позивачем в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів, про що зазначено в акті перевірки, позивачка вважала, що дана обставина не відповідає дійсності, що, на її думку, підтверджується тим, що на початок перевірки уповноваженою особою - паном Танасієнком посадовим особам контролюючого органу було надано форму ведення обліку товарних запасів у електронному вигляді, для демонстрації використовувався смартфон. 22.09.2025, що не було враховано перевіряючими особами.
Ухвалою суду від 08.12.2025р. відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.01.2026р. до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ГУ ДПС у Вінницькій області.
Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначав, що твердження позивача стосовно незаконності наказу за відсутності вказаних необхідних даних та підстав проведення фактичної перевірки відповідно спростовуються тим, що відповідна інформація міститься в додатках до наказу, які являються невід'ємною частиною наказу. Стосовно виявленого порушення, за яке до позивачки було застосовано штрафні санкції в цій справі, відповідач зазначав, що штрафні санкції до позивачки було застосовано правильно, з дотриманням законодавчо визначеного порядку.
Третя особа надала до суду пояснення, за якими просила в задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.
На підставі п.п. 80.2.3 пункту 80.2 ст. 80 глави 8 розділу ІІ, п. 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» та керуючись ст. 20, 61, 62, пп.75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п. 82.3 ст. 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 11.09.2025 р. №4165к, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.09.2025 р. №5585 посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області у вересні 2025 року була проведена фактична перевірка магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Перевірка проводилася з питань дотримання вимог Податкового Кодексу України, Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із змінами та доповненнями, Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення», із змінами та доповненнями, Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. № 392-VII, із змінами і доповненнями також інших нормативних актів, контроль за дотримання яких покладено на територіальні органи ДПС, та відповідно доповідної записки управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області №3253/02-32-07-05 від 09.09.2025 р.
Перевірка проведена з 13:00 год. 15.09.2025р. по 15:02 год. 15.09.2025р., що сторонами у справі не заперечується.
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки №26259/5/02-32-07- 05/3091508203 від 15.09.2025 року, відповідно до якого встановлено наступні порушення:
- пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.95р. № 265/95ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) на місці проведення розрахунків знаходяться готівкові кошти, отримані від реалізації товарів (надання послуг) в розмірі 26 грн., які не проведено через РРО/ПРРО. Так, згідно даних Х-звіту залишок готівки в касі становить 13 576 грн., а фактично на місці проведення розрахунків залишок готівки становить 13 550 грн..
- пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.95р. № 265/95ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), а саме: - здійснюється торгівля складною побутовою технікою, що потребує гарантійного обслуговування та іншими товарами, які не обліковані у порядку, встановленому законодавством за місцем їх реалізації. Загальна вартість необлікованих товарів становить 186 585 грн. (сто вісімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять грн.).
Не погодившись з висновками акту фактичної перевірки №26259/5/02-32-07- 05/3091508203 від 15.09.2025 р., ФОП ОСОБА_1 було подано до ГУ ДПС у Вінницькій області заперечення (вх. №64187/6 від 22.09.2025 року), розгляд яких відбувся 02.10.2025 р. об 11-30 год. у приміщенні ГУ ДПС у Вінницькій області. В засіданні Комісії з питань розгляду заперечень, пояснень до актів перевірок в режимі відео-конференції на платформі ZOOM взяла участь в якості представника ФОП ОСОБА_1 у розгляді заперечень на акт фактичної перевірки №26259/5/02- 32-07-05/3091508203 від 15.09.2025 р. представник позивачки.
За наслідками розгляду вказаного вище акту перевірки та заперечень до нього, ГУ ДПС у Харківській області було прийнято оскаржуване в цій справі податкове повідомлення-рішення від 06.10.2025р. № 00468100707 (а.с.120), згідно якого до позивачки застосовано штрафні санкції за порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 186585,00 грн., а також за порушення п.1, п.2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 39,00 грн., а загалом: 186624,00 грн.
Згідно наданих на запит суду доказів вбачається, що підставою для проведення перевірки слугувало звернення громадської організації "НОН-СТОП УКРАЇНА" від 01.09.2025р. (вх. ГУ від 02.09.2025р. № 58418/6) щодо порушень порядку проведення розрахунків у мережі "Техно Їжак", розташованих за адресою: місто Вінниця, вул. Миколи Оводова, буд. 51 (відповідно до баз даних ДПСУ, у зазначеному магазині здійснює діяльність підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ). Оглянувши копію вказаного звернення (скарги), судом встановлено, що в ньому містилася, зокрема, інформація щодо можливих порушень податкового законодавства за місцем здійснення підприємницької діяльності позивачки.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно до пп. 62.1.3 п 62.1 статті 62 Податкового кодексу України ( в подальшому ПК України), одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно із пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно із п. 81.1 ст. 81 ПК України, однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Відповідно до абзаців 5, 6 пункту 81.1 статті 81 ПК України, непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
В цій справі, як зазначалося вище, перевірку було призначено згідно наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 11.09.2025р. № 4165к «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ». Правовою підставою для проведення перевірки слугував підпункт 80.2.2. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з яким фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених в підпунктах 80.2.1- 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, та, зокрема, - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2); письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3). Фактичною підставою в даній справі слугувала доповідна записка управління фактичних перевірок №3253/02-32-07-05 від 09.09.2025р., що не заперечується згідно доводів позовної заяви. Разом з тим, вказана доповідна записка грунтувалася на зверненні про можливе порушення вимог податкового законодавства, копія якого надана відповідачем до матеріалів справи.
Тобто, наказ про проведення перевірки був виданий на підставі інформації, яка свідчить про можливі порушення позивачкою податкового законодавства.
Суд зазначає, що видання наказу про проведення перевірки на підставі доповідної записки, яка грунтується на реальних підставах робить обґрунтованою необхідність перевірки, відповідає вимогам статті 80 ПК України, що дозволяє проводити фактичні перевірки на підставі отриманої від органів державної влади або органів місцевого самоврядування інформації, яка вказує на порушення податкового законодавства платником.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 02.02.2025 р. у справі № 120/11036/23, від 28.04.2025 р. у справі 280/1719/24.
Таким чином, суд вважає, що наказ про призначення фактичної перевірки в цій справі прийнятий відповідачем правомірно та у спосіб передбачений чинним законодавством.
Що стосується суті виявленого порушення, суд зазначає, що правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР. Дія цього закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Пунктом 12 ст. 3 Закону №265 визначено обов'язок ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців визначено Порядком ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2021 року №496 (далі - порядок №496).
Відповідно до вимог ведення обліку товарних запасів визначених розділом II Порядку №496 - облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку. ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами).
Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі. Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП.
Разом з тим, пп.5 п.3 розділу II Порядку №496 передбачено, що у графі 8 Форми обліку зазначається загальна вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через РРО/програмний РРО).
Вибуттям товарів для цілей Порядку №496 вважається, зокрема, продаж товарів з розрахунком в безготівковій формі, який здійснено у встановлених законодавством випадках без застосування РРО/програмного PPO.
Згідно пункту 9 вказаного розділу, записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів.
Відповідно до вимог ведення обліку товарних запасів визначених п.9 розділу II Порядку №496, заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні:
первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку;
2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи;
3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Відповідно до вимог ведення обліку товарних запасів визначених п.10 розділу II Порядку №496, Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Пунктом 11 вказаного Порядку визначено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).
Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП.
Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Також в п.85.2 ст. 85 ПК України зазначено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Тобто посадові (службові) особи контролюючого органу не зобов'язані при будь-якій фактичній перевірці отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
В цій справі посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області в ході проведення фактичної перевірки позивача встановлено та зафіксовано в акті фактичної перевірки таке: «На місці проведення розрахунків знаходяться готівкові кошти, отримані від реалізації товарів в розмірі 26,00 гри, які не проведені через РРО/ПРРО. Так, згідно даних Х-звіту залишок готівки в касі становить 13 576 грн., а фактично на місці проведення розрахунків залишок готівки становить 13 550 грн.».
Зазначене є порушенням п. 1, п. 2 ст. З Закону № 265.
Суд звертає увагу, що доводи позовної заяви в обгрунтування протиправності висновку посадових осіб контролюючого органу, які проводили перевірку, полягають у тому, що «на початок перевірки паном Танасієнком посадовим особам контролюючого органу було надано форму ведення обліку товарних запасів у електронному вигляді, для демонстрації використовувався смартфон. Перевіряючі відмовились переглядати надану електронну форму без жодних пояснень». Крім того, зазначалося, що інспектори контролюючого органу не ініціювали процедурних дій щодо отримання документів у межах перевірки.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд зауважує, що за цитованими вище нормами ПК України, при проведенні перевірки суб'єкт господарювання (або його представник) зобов'язані надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Ненадання цих документів свідчить про їх відсутність при перевірці.
Що стосується надання при проведенні перевірки паном Танасієнком форми ведення обліку товарних запасів у електронному вигляді, ця обставина відповідачем заперечується та в акті перевірки не відображена, зауважень з цього приводу він не містить.
В зв'язку з цим суд зазначає, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору:
1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов'язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов'язком встановити об'єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов'язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:
1) Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;
2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;
3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.;
4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, обов'язок з доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, проте обставини порушення права та, зокрема, його характер і обсяг покладається на позивача.
Зібраними у справі доказами надання представникам контролюючого органу належних документів ведення обліку товарних запасів при проведенні фактичної перевірки не встановлено.
Твердження позовної заяви про те, що проведена фактична перевірка з використанням відповідних документів, що складають предмет перевірки, визначеного пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, за період діяльності з липня 2022 року носить характер документальної перевірки, є безпідставним, оскільки встановлений контролюючим органом на підставі відповідних документальних даних про факт порушення Закону № 265/95-ВР та здійснення нарахування штрафної санкції перебувало в межах предмету проведеної фактичної перевірки встановленого пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України». Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 06.02.2025 по справі № 120/11036/23; від 19.02.2025 по справі № 280/2619/24, від 22.05.2025 по справі № 300/6976/23.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров