12 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/16327/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною відмову від 20.11.2025 Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби старшого радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв'язку мотопіхотного батальйону ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт старшого радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв'язку мотопіхотного батальйону ОСОБА_1 від 14.11.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він 26.02.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та з 25.12.2024 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У листопаді 2025 року позивач звернувся до командира військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років. Однак, відповідач листом від 21.11.2025 повідомив ОСОБА_2 про відмову у звільненні з військової служби, внаслідок чого позивач звернувся до суду.
2. Позиція відповідача.
Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 45-49/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що разом з рапортом від 14.11.2025 позивач всупереч вимог підпункту 13 пункту 5 Додатку №19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не надав документів щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з ним.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позовних вимог /а.с. 77-80/, зазначивши, що умовою звільнення військовослужбовця з військової служби у період дії воєнного стану у силу абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей; Закон №2232-ХІІ вимоги про проживання дітей разом з батьком-військовослужбовцем не містить.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, 26.02.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" /а.с. 32-36/.
Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, з 25.12.2024 будучи зарахованим до особового складу Військової частини НОМЕР_1 /а.с. 35 - зі звороту/.
14.11.2025 до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт солдата ОСОБА_1 від 26.10.2025 щодо звільнення його з лав Збройних Сил України (реєстраційний номер 6616Авн) /а.с. 51-52/.
У рапорті позивач просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віко до 18 років.
До рапорту позивач долучив копії: свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де в розділі БАТЬКИ: Батько - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Серія НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де в розділі БАТЬКИ: Батько - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Серія НОМЕР_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де в розділі БАТЬКИ: Батько - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Серія НОМЕР_4 ; свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , прізвище котрої після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_9 , Сергія НОМЕР_5 ; довідки Київського відділу ДВС у м. Полтаві від 23.10.2025 №104913 про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів перед ОСОБА_10 ; довідки Київського відділу ДВС у м. Полтаві від 29.10.2025 №106296 про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів перед ОСОБА_11 ; рішення Баришівського районного суду Київської області від 06.12.2012 у справі №1001/1266/2012, яким в повному обсязі задоволено позов ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 ; рішення Баришівського районного суду Київської області від 05.06.2012 у справі №1001/214/2012, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ; рішення Київського районного суду м. Полтави від 01.08.2023 у справі №552/3755/23, яким в повному обсязі задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; ухвали Київського районного суду м. Полтави від 03.08.2023 у справі №552/3755/23 про виправлення описки; паспорта ОСОБА_1 ; довідки від 24.10.2025 №2552, виданої начальником ЖЕО №2 в м. Полтава, про те що за адресою в АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_10 (дружина), та діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; довідки з реєстру територіальної громади 2025/015733517 від 26.10.2025, згідно якої ОСОБА_1 з 17.08.2016 зареєстрований/проживає за адресою в АДРЕСА_1 ; інформації з Єдиного реєстру боржників від 12.11.2025, відповідно якої відомості про наявність у ОСОБА_1 заборгованості із сплати аліментів відсутні /а.с. 53-69/.
Відповідач у листі від 20.11.2025 повідомив ОСОБА_1 про відмову у задоволенні його рапорту, оскільки ним не надано документів щодо визначення місця проживання дітей з батьком, перелік яких визначений підпунктом 13 пункту 5 Додатку №19 до Інструкції №170 /а.с. 70-71/.
Позивач не погодився з відмовою у задоволенні його рапорту та звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період починається військова служба.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом п'ятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з пунктом 12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Своєю чергою, відповідно до підпункту 13 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються:
у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):
копія свідоцтва про народження кожної дитини із зазначенням батьківства (материнства) військовослужбовця та / або рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовослужбовця (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовослужбовця виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності);
один з таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше), або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія свідоцтва про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та копії документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (копія свідоцтва про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин; копія рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; копія висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);
інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов'язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Суд зазначає, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Для звільнення з військової служби за відповідною сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- перебування на його утриманні щонайменше трьох дітей віком до 18 років:
- відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби перебуванням на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років: сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (від попереднього шлюбу з ОСОБА_10 , що розірваний рішенням Баришівського районного суду Київської області від 05.06.2012 у справі №1001/214/2012); сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньки ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народжених у шлюбі з гр. ОСОБА_10 /а.с. 18-21, 25/.
Разом з рапортом про звільнення з військової служби позивач надав копії: рішення Баришівського районного суду Київської області від 06.12.2012 у справі №1001/1266/2012 про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19.09.2012 до повноліття дитини /а.с. 24/, рішення Київського районного суду м. Полтави від 01.08.2023 у справі №552/3755/23 та ухвали цього суду від 03.08.2023 про виправлення описки, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 26, 27/.
Також позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби копію довідки Київського відділу ДВС у м. Полтаві від 23.10.2025 №104913 про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів перед ОСОБА_10 /а.с. 22/; довідки Київського відділу ДВС у м. Полтаві від 29.10.2025 №106296 про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів перед ОСОБА_11 /а.с. 23/; інформації з Єдиного реєстру боржників від 12.11.2025, відповідно якої відомості про наявність у ОСОБА_1 заборгованості із сплати аліментів відсутні /а.с. 69/.
Наведеними документами в їх сукупності підтверджено перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей та відсутність у нього заборгованості зі сплати аліментів, що у силу абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено підставами для звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану.
Відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його рапорту від 14.11.2025, зазначив про ненадання позивачем документів щодо визначення місця проживання дітей з батьком, перелік яких наведений у підпункті 13 пункту 5 Додатку №19 до Інструкції №170.
Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з таких міркувань.
У силу частини першої статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин першої - третьої статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, одним із способів утримання неповнолітньої дитини батьком є сплата аліментів.
Суд враховує, що Закон №2232-ХІІ не передбачає такої умови звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану, як обов'язкове проживання дітей разом з ним.
Крім того, проживання дітей разом з батьком-військовослужбовцем у період дії воєнного стану фактично є неможливим через особливості проходження військової служби (перебування в зоні ведення воєнних дій тощо).
За наведених обставин, суд погоджується з доводами представника позивача, що у спірних відносинах приписи підпункту 13 пункту 5 Додатку №19 до Інструкції №170 допускають розширене тлумачення підстав (умов) звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 навела такий правовий висновок: «Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України…».
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не мають застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд зауважує, що саме частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин або інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовці звільняються з військової служби.
А оскільки в абзаці п'ятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ відсутня така умова звільнення, як проживання неповнолітніх дітей з батьком, посилання відповідача на ненадання ОСОБА_1 разом із рапортом від 14.11.2025 документів щодо визначення місця проживання дітей з батьком є помилковими.
При цьому відповідні положення підпункту 13 пункту 5 Додатку №19 до Інструкції №170 не підлягають застосуванню у спірних відносинах, як такі, що суперечать приписам абзаці п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби надав всі необхідні документи, які вимагаються при звільненні з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд дійшов висновку, що позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав, проте таке право було порушено.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо застосування вказаних норм процесуального права Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, суть якої зводиться до того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача можливе, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (постанови від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 23.12.2021, 08.02.2022 (справи №№ 480/4737/19, 160/6762/21, відповідно) сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Узагальнюючи наведені доводи, Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 у справі №200/13288/21 сформував такі правові висновки: "виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб'єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;
виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;
виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права;
виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб'єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову.".
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що ОСОБА_1 до рапорту від 14.11.2025 долучив усі необхідні документи, що підтверджують перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей та відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідач виконав повноваження щодо розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, внаслідок чого листом від 20.11.2025 вих.№6662А повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вищевикладених обставин, з метою гарантування позивачу найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби та зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ відповідно до рапорту від 14.11.2025 вх.№6616Авн.
Обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача гарантує його ефективне відновлення та остаточне вирішення спору між сторонами, що відповідає засадам та принципам адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 КАС України.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, як учасник бойових дій /а.с. 37/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Тож підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 14.11.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на підставі рапорту від 14.11.2025 за вх.№6616Авн.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ; АДРЕСА_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА