про залишення позову без розгляду
13 лютого 2026 рокусправа № 380/20489/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Мостиської міської ради Львівської області (місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Грушевського, 6; ЄДРПОУ: 26307500), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Мостиської міської ради Львівської області щодо несвоєчасного розгляду заяви від 23 листопада 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області дотримуватися строків розгляду таких заяв відповідно до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 20.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвалою від 06.01.2026 суд витребував у Мостиської міської ради Львівської області докази, які дії були вчинені для розгляду заяви від 23 листопада 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства з моменту прийняття заяви до розгляду до відкриття провадження в даній справі то продовжив строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії на двадцять днів.
Відповідач 21.01.2026 подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач отримала відповідь на свою заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність листом від 20.12.2021 №02-20/С-4953 під особистий підпис 03 квітня 2024 року. Позивач звернулась до суду із пропуском встановленого законом шестимісячного строку на звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Позивач 26.01.2026 подала заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, у якому зазначила, що відповідач не повідомляв її про дату та час розгляду її заяви та про результати її розгляду у встановленому законом порядку. Бездіяльність відповідача має триваючий характер та не припиняється доки відповідач не вчинить передбачені законом дії щодо розгляду заяви позивача. Таким чином, порушення прав позивача тривало до моменту фактичного розгляду заяви позивача у 2025 році.
Ухвалою від 05.02.2026 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду та надав позивачеві строк для усунення цих недоліків 5 днів з дня вручення ухвали суду про залишення без руху шляхом подання до суду та надіслання на адресу відповідача обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом та доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску.
Позивач 11.02.2026 подала заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка обґрунтована тим, що у даній справі строк звернення до адміністративного суду не почався, а його пропуск зумовлений об'єктивними, поважними та незалежними від позивача причинами. Позивач вважає, що 23.11.2021 нею було подано до Мостиської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України така заява підлягала розгляду у місячний строк шляхом прийняття рішення у формі рішення ради. Однак упродовж тривалого часу відповідач не приймав жодного рішення у формі, передбаченій законом. Лист Мостиської міської ради від 20.12.2021 № 02-20/С-4953 не є рішенням органу місцевого самоврядування у формі, передбаченій законом. Відповідач не повідомив позивача про дату та час розгляду заяви, не запросив до участі у засіданні та не повідомив про результати її розгляду у встановленому законом порядку. За наведених обставин відсутній юридичний факт, з яким закон пов'язує початок перебігу строку звернення до адміністративного суду. Саме невинесення заяви на розгляд пленарного засідання ради призвело до того, що адміністративна процедура залишалася незавершеною протягом тривалого часу. У зв'язку з цим відповідач вважає, що пропуск строку звернення до суду зумовлений не пасивною поведінкою позивача, а виключно протиправною бездіяльністю відповідача.
При розгляді клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд виходить із такого.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з вимогами статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розгляду заяви від 23 листопада 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі ЗК України).
Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У питанні застосування строків звернення до суду при триваючому правопорушенні Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22 сформувала наступні висновки: протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що предметом спірних правовідносин є бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розгляду її заяви від 23.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у встановлені законом строки та просить зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області дотримуватися строків розгляду відповідних заяв відповідно до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Отже, позивач пов'язує предмет спору у справі, що розглядається, саме з недотриманням строків розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який згідно із нормами частини сьомої статті 118 ЗК України становить один місяць. За таких умов суд приходить до висновку, що за змістом предмета і підстав позову строк на звернення до суду має становити шість місяців з моменту спливу встановленого Земельним кодексом України місячного строку на розгляд відповідної заяви, тобто розпочатися 23.12.2021 і закінчитися 23.06.2022. При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що у вказаній справі строки на звернення до суду не мають застосовуватися у зв'язку із тим, що не настав юридичний факт, з яким закон пов'язує початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, а протиправна бездіяльність відповідача тривала до моменту ухвалення ним рішення за наслідками розгляду вказаної заяви 20.08.2025, оскільки позивач за змістом спірних правовідносин не оскаржує бездіяльність відповідача щодо нерозгляду її заяви взагалі, що б могло зумовити висновок суду про триваючі правовідносини, до яких неможливо застосувати строк на звернення до суду, а предметом спору є бездіяльність відповідача саме щодо недотримання відповідачем строків розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Таким чином, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини мають чіткі часові межі, з якими і пов'язується відлік строку на звернення до суду.
Суд також звертає увагу, що як слідує з матеріалів справи, у відповідь на заяву позивача від 23.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем було надано лист від 20.12.2021 №02-20/С-4953 про відсутність підстав для надання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою. Вказаний лист було отримано позивачем під особистий підпис 03 квітня 2024 року. Отже, станом на вказану дату позивач повинна була мати можливість дізнатися про заходи, вчинені відповідачем з метою розгляду її заяви.
Проте позивач звернулась до суду лише 07.10.2025.
Оскільки разом із позовною заявою позивач не подала клопотання про поновлення строку на звернення до суду, а доводи позивача, висловлені в запереченнях на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду від 26.01.2026 судом були відхилені як необґрунтовані, суд в ухвалі від 05.02.2026 про залишення позову без руху запропонував позивачу подати клопотання про поновлення строку на звернення до суду та надати докази поважності причин його пропуску.
Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Щодо доводів позивача, висловлених в клопотанні про поновлення пропущеного строку на звернення до суду суд зазначає, що такі зводяться до позиції про незастосування до спірних правовідносин встановленого законом шестимісячного строку, які вже судом було відхилено як необґрунтовані. Водночас, доказів поважності саме причин пропуску строку на звернення до суду у своєму клопотанні позивач не наводить.
З наведеного, проаналізувавши вказані підстави та подані на їх підтвердження докази суд не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об'єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, суд враховує, що в ухвалі від 05.02.2026 про залишення позову без руху суд надав можливість позивачу вказати інші поважні причини пропуску строку, однак вказані вимоги позивачем не виконано, інших поважних причин не вказано.
З наведеного суд приходить до висновку, що порушення позивачем строку звернення до суду спричинено виключно пасивною поведінкою позивача, яка не є поважною причиною для поновлення такого строку.
Вказане зумовлює залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Разом з цим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
На підставі п.4 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає поверненню позивачеві.
У зв'язку з перебуванням головуючої по справі судді на навчанні 12.02.2026 ухвала постановляється у перший робочий день після завершення навчання.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 171, 240, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
визнати неповажними причини пропуску строку на звернення ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області та відмовити в задоволенні клопотання про його поновлення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Повернути позивачу сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Роз'яснити, що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, позивач має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна