12 лютого 2026 року м. Київ справа №320/9424/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 104250020329 від 25.12.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 25.12.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення суб'єкта владних повноважень про призначенні позивачу пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як стаж позивача підтверджується трудовою книжкою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У наданому суду відзиві відповідач 2 вказав про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу.
Відповідач 1 письмового відзиву на позов не надав.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
23.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
По принципу екстериторіальності розгляд заяви позивача було здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та було прийнято рішення від 25.12.2024 №104250020329 про відмову в призначенні пенсії за віком.
У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить 30 років. Згідно із документами, наданими для призначення пенсії, вік заявника становить 60 років 3 місяці 22 дні. Страховий стаж особи становить 29 років 1 місяць27днів.
В рішенні також зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано стаж трудової діяльності заявника період роботи з 05.12.1985 по 11.01.1988 року згідно трудової книжки, оскільки відсутній штамп чи назва підприємства, яке приймає на роботу.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі відмовляли позивачу в призначенні пенсії, вказуючи як підставу недостатність необхідного страхового стажу.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , позивач у період з 05.12.1985 по 11.01.1998 працював слюсарем 3 розряду.
Ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), у відповідності п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 року у справі №678/65/17.
В рішенні відповідача 1 вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 05.12.1985 по 11.01.1988 року згідно трудової книжки, оскільки відсутній штамп чи назва підприємства, яке приймає на роботу.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15 а сформулював висновок про те, що «формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.».
Суд наголошує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року в справі № 336/6010/16-а та від 19.03.2021 в справі № 344/12080/16-а.
Водночас, записи у трудовій книжці позивачки є чіткими, зрозумілими, виправлень не містять, а також посилання на накази підприємств, на підставі яких позивача призначено і звільнено з посад.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162, усі записи в трудовій книжці вносяться власником або уповноваженим ним органом.
Позивач не може нести відповідальність за те, що при внесенні записів до її трудової книжки відповідальними за це особами не було проставлено штампів та ін.
Таким чином, наявні записи в трудовій книжці позивача підтверджують наявність у нього страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте відповідач 1 протиправно відмовили позивачу у призначенні пенсії.
Суд звертає увагу на те, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено судом, та слідує із матеріалів справи, відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивачки спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.
Відтак таке рішення відповідача 1 прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати територіальний пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 05.12.1985 по 11.01.1988 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 призначити ОСОБА_1 з 25.12.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву про призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Таким чином, суд, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, на підставі ст. 9 КАС України, тому суд дійшов висновку зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як територіального органу ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача про призначення пенсії, повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 104250020329 від 25.12.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 05.12.1985 по 11.01.1988 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ: 21084076) .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.