13 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 936/1696/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
04 грудня 2025 року до Воловецького районного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (88000, Житомирська область, м. Житомир, вул. Ольжика, 7, код ЄДРПОУ 13559341), яким просить суд: « 1. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 13.10.2025 року № 07195000646 щодо незарахування періоду роботи з 01.03.2000 року по 14.03.2003 року; 2. Зобов'язати Пенсійний фонд України зарахувати до страхового стажу позивача ОСОБА_1 період роботи з 01.03.2000 року по 14.03.2003 року у СФГ «Пролісок».».
Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2025 року адміністративну позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
29 грудня 2025 року вказана справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Гаврилко С.Є..
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Позовну заяву у відповідності до ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року після відкриття провадження у справі - залишено без руху на підставі статті 171 частини 13 КАС України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року було продовжено судовий розгляд в даній справі.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що рішенням відповідача позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутності необхідного стажу роботи. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, в зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом. Позивач вказує, що спірні періоди трудової діяльності позивача, повністю підтверджуються записами трудової книжки.
У відзиві на позовну заяву представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить суд відмовити повністю в задоволенні позову з наступних підстав. Зокрема, відповідач вказує, що загальний страховий стаж позивача складає 12 років 1 місяці 29 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 01 березня 1993 року, а саме: з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за період роботи у фермерському господарстві. У зв'язку з чим позивачу було відмолено в призначенні пенсії через відсутність стажу роботи.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписом статті 92 частини 1 пункту 6Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно статті 24 частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058-ІV) страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальній страховий внесок.
Статтею 24 частиною 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 06 жовтня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, на підставі статті 115 частини 1 пункту 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 07195000646 від 13 жовтня 2025 року, оскільки страховий стаж роботи позивачки становить 12 років 01 місяць 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с.а.с. 9, 10).
До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 01 березня 1993 року, а саме: з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за період роботи у фермерському господарстві.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Як передбачено статтею 46 частиною 3 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058-ІV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема пенсія за віком.
Згідно із статтею 115 частиною 1 пунктом 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, пенсія призначається після досягнення віку 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.
Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01 березня 1993 року у позивача є, зокрема, записи у період з 01 березня 1993 року прийнята на роботу швачкою в колгосп ім. 31 річниці Жовтня, 01 березня 2000 року переведена в СФГ «Пролісок», 14 березня 2003 року звільнена з СФГ «Пролісок» (а.с. 8).
Разом з тим, позивачу було відмовлено у зарахуванні страхового стражу спірних періодів з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за період роботи у фермерському господарстві.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі по тексту - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 1 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому можливе її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
Однак, до матеріалів справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що останнім надсилались запити до підприємств, де працював позивач у спірні періоди роботи, з метою перевірки правильності внесених записів у трудову книжку позивача.
Суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.
При цьому, відповідач відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, як орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, однак в матеріалах справи відсутні такі відомості.
Так, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При цьому суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19 вказано, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вказує на те, що записи у трудовій книжці позивача скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірні періоди. А надавати уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно лише в разі коли відсутні відомості в трудовій книжці.
Щодо не зарахування позивачу періоду трудової діяльності, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідачем не заперечується факт перебування позивач на відповідних посадах та на наявності трудового стажу, однак позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вказаний період через відсутність доказів нарахування заробітної плати, відсутності нарахування та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно статті 24 частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту Закон України № 1058-ІV) страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальній страховий внесок.
Проте, як визначено статтею 24 частиною 4 Закону України № 1058-IV, який набув чинності з 01 січня 2004 року періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалось відповідно до статей 56-63 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 56 частини 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Отже, незалежно від того, коли призначатиметься пенсія, робота до 01 січня 2004 року, як постійна, так і тимчасова, як з повним, так і з неповним робочим днем, незалежно від суми сплачених внесків зараховується до страхового стажу в повному обсязі.
Відповідно до статті 1 Закону України № 1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
За приписами статті 113 Закону України № 1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до статті 6 частини 2 пункту 1 пункту 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон України № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону України № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону України № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем, обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Також до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Відповідно до статті 87 Закону України № 1788 ХІ суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає, або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 частини 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно із статті 6 частини 1КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 2 частини 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, а тому оскаржуване рішення в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу позивачу спірних періодів роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 9 частини 2 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що для належного захисту прав позивача необхідно, керуючись приписами статті 9 частини 2 КАС України, вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06 жовтня 2025 року та зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період роботи з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року.
Разом з тим, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 цього розділу визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 зумовлює такі висновки суду:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про перерахунок пенсії позивача та прийняв рішення про відмову у проведенні такого перерахунку.
Таким чином, саме Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зобов'язане здійснити розгляд питання про призначення пенсії за віком позивача у даній справі.
Пенсійний фонд України не здійснював розгляд заяви позивача, не приймав рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку здійснити зарахування до страхового стужу позивача спірних періодів, а відтак у задоволенні позовних вимог в звернених до Пенсійного фонду України необхідно відмовити.
Аналогічний висновок наведений у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі 360/8696/21.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (88000, Житомирська область, м. Житомир, вул. Ольжика, 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 07195000646 від 13 жовтня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06 жовтня 2025 року та зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період роботи з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко