10 лютого 2026 року Справа №160/1827/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі матеріали справи №160/1827/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/1827/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно позовної заяви позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незвільнені мене з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити мене з військової служби.
09 лютого 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Серед іншого, відповідачем надано відомості про звернення позивача з питання звільнення з військової служби.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Так, позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення від 10.04.2025 року (поданий 05.05.2025 року), який розглянутий листом відповідача від 09.05.2025 року №1411.
Також з заявою щодо звільнення позивача зверталася його мати - заява від 18.12.2025 року (надійшла 24.12.2025 року), яка розглянута листом відповідача від 09.01.2026 року №1143/565.
Згідно п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Отже, звільнення військовослужбовця (саме призваного на військову службу за мобілізацією і в період дії воєнного стану) за заявою матері не передбачено законодавством, на відміну від військовослужбовців, що проходять строкову військову службу (п. 213 Положення).
Таким чином, позивач звернуся до відповідача з рапортом про звільнення ще 05.05.2025 року. Позивач вказував, що не отримував відповіді на цей рапорт.
Водночас, в листі від 09.05.2025 року №1411, який надано відповідачем, наявна позначка: «Отримав 17.05.2025 р. солдат ОСОБА_1 ».
Згідно ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як наслідок, строк звернення до суду розпочав свій перебіг 18.05.2025 року та сплив 18.06.2025 року, в той час як позов подано 26.01.2026 року, тобто - з пропуском строку звернення до суду на понад пів року.
Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Визначення законодавцем строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2025 року у справі №440/13425/24.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску такого строку чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.08.2025 року у справі №280/6884/24.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №120/1183/24.
Процесуальні строки є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" (Перез де Рада Каванілес проти Іспанії), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року Osman v. the United Kingdom (Осман проти Сполученого Королівства), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року Kreuz v. Poland (Круз проти Польщі), заява №28249/95).
Отже, метою існування визначеного строку звернення до суду є потреба досягнення стабільності в публічно-правових відносинах, в результаті чого їх учасники можуть визначати свою поведінку спираючись на сталість попередніх суспільних відносин.
За таких обставин належить застосувати положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо залишення позовної заяви без руху після відкриття, що забезпечить розумний баланс процесуальних прав учасників та виконання завдання адміністративного судочинства.
Суд роз'яснює позивачу, що він має право подати заяву про поновлення строку звернення до суду, навівши обставини щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та надавши відповідні докази.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст. 123, ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали (ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже позовну заяву необхідно залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 121, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом п'яти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко