13 лютого 2026 р. Справа № 120/10579/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
29.07.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Куцого Р.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ? ІНФОРМАЦІЯ_2 або відповідач-1) та військової частини НОМЕР_1 (далі ? відповідач-2) про:
- визнання протиправним рішення комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом № 18 від 12.09.2024, яким позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу за п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації" в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , звільнивши його з військової служби на підставі абзацу 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що протоколом № 18 від 12.09.2024 комісія з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
21.09.2024 позивача мобілізовано на підставі Указу Президента України № 470/2024 та відповідного розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується записом у військовому квитку.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 315 від 28.10.2024 позивача зараховано списів частини для проходження військової служби.
17.07.2025 позивач подав до військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку з наявністю двох неповнолітніх дітей, яких він виховує та утримує самостійно, однак зазначений рапорт залишено без задоволення.
Відтак позивач вирішив звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 04.08.2025 вказану позовну заяву залишено без руху. При цьому відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Суд дійшов висновку, що позов подано лише 29.07.2025, тобто майже через 10 місяців після ухвалення оскаржуваних рішень, що значно перевищує передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення у справах щодо проходження публічної служби. Відтак позивачу надано 10 днів для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
25.08.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позової заяви, в якій заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 04.09.2025 клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом. Цією ж ухвалою відкрито провадження у справі з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що поданий позивачем пакет документів не підтверджує наявності у нього підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки позивачем не надано належних й достатніх доказів того, що він самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років у розумінні зазначеної норми закону, зокрема відсутні рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дітей, що є необхідними документами для підтвердження права на відповідну відстрочку.
Одночасно представником відповідача подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву та поновлення такого строку.
Ухвалою суду від 02.12.2025 вказане клопотання задоволено.
02.01.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що вимоги, викладені у позовній заяві, військова частина НОМЕР_1 не визнає у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими і просить залишити позов без задоволення, посилаючись на правову позицію, викладену у рішенні Вінницького апеляційного суду від 16.10.2025 у справі № 137/1474/24.
Зазначає, що законодавством встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, які не припиняються через розірвання шлюбу чи проживання окремо. Для підтвердження факту самостійного виховання дитини необхідна наявність виключних обставин, за яких інший із батьків юридично усунений від виконання своїх обов'язків (смерть, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутнім, недієздатним тощо), що має підтверджуватися відповідними рішеннями суду або актами цивільного стану.
Саме по собі перебування матері на військовій службі, проживання окремо від дітей чи відсутність спілкування з ними не свідчить про самостійне виховання та утримання дітей виключно батьком і не звільняє обох батьків від виконання обов'язків щодо їх виховання та утримання. Встановлення факту ухилення одного з батьків від виконання батьківських обов'язків можливе лише у межах спору про позбавлення батьківських прав.
З урахуванням цього відповідач вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання дітей позивачем та, відповідно, відсутні підстави для його звільнення з військової служби. Тому оскаржувані дії були вчинені військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до вимог законодавства та в межах наданих повноважень.
Одночасно представником відповідача подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву та поновлення такого строку.
Ухвалою суду від 05.02.2026 вказане клопотання задоволено.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив, що позивач є батьком чотирьох дітей, з яких двоє є неповнолітніми, та, як зазначає сам позивач, перебувають на його утриманні.
Так, згідно із свідоцтвами про народження:
- ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (серія НОМЕР_2 від 02.10.2024 (видано повторно));
- ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (серія НОМЕР_3 від 02.10.2024 (видано повторно)).
З довідки Літинської селищної ради від 25.09.2024 № 1830 вбачається, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якого є ОСОБА_5 , фактично проживає без реєстрації ОСОБА_1 разом зі своїми трьома дітьми: ОСОБА_6 , 2006 р.н., ОСОБА_4 , 2008 р.н., та ОСОБА_2 , 2012 р.н. Підставою для видачі довідки є акт опитування свідків від 02.07.2024. Аналогічні відомості містяться і в довідці про склад сім'ї № 705 від 30.05.2025.
Матір'ю дітей є ОСОБА_3 , яка була мобілізована на військову службу раніше за позивача. Станом на липень 2024 року вона проходила службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з 28.01.2025 - у військовій частині НОМЕР_4 .
Відповідно до судового наказу Літинського районного суду Вінницької області від 27.07.2023 у справі № 137/827/23 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі частки від усіх видів її доходу.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 19.08.2024 у справі № 128/4946/23 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів відмовлено.
Разом з тим рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 137/1474/24 позов ОСОБА_1 було задоволено частково та встановлено факт того, що він самостійно виховує своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Надалі, постановою Вінницького апеляційного суду від 16.10.2025 у справі № 137/1474/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Літинського районного суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 137/1474/24 скасовано в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дітей та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову щодо встановлення факту самостійного виховання дітей. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Також судом встановлено, що ще у вересні 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", посилаючись на те, що він самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років.
Письмовим повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 18/63 від 12.09.2024 позивача інформовано про відмову у наданні відстрочки у зв'язку з тим, що позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що він самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років у розумінні зазначеної норми закону, зокрема відсутні рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дітей, що є необхідними документами для підтвердження права на відповідну відстрочку.
21.09.2024 позивача мобілізовано на підставі Указу Президента України № 470/2024 та відповідного розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується записом у військовому квитку.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 315 від 28.10.2024 позивача зараховано до проходження військової служби.
17.07.2025 позивач подав до військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку з наявністю двох неповнолітніх дітей, яких він виховує та утримує самостійно, однак рапорт залишено без задоволення.
Відтак позивач вирішив звернутися до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).
Частинами першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, що неодноразово продовжувався.
Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє, зокрема, на момент розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Водночас підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Законом № 3543-XII.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
За змістом положень ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі ? Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. п. 56, 57 вказаного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, Додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки як батьку, який самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років стало те, що відсутні рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дітей, які є необхідними документами для підтвердження права на відповідну відстрочку.
В контексті наведеного суд зазначає, що у Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов'язаний для отримання відстрочки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, а саме:
1) свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
2) один із документів:
- свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим;
- рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав;
- рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім;
- витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
- вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;
- документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про надання відстрочки у нього були відсутні документи, які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII та Додатку 5 до Порядку № 560 підтверджують факт самостійного виховання та утримання дітей, а саме рішення суду про встановлення такого факту або інші документи, прямо передбачені законодавством.
Надані позивачем довідки про проживання з дітьми, склад сім'ї та інші побутові обставини не є тими документами, які закон прямо визначає як належне підтвердження підстав для надання відстрочки.
Щодо рішення Літинського районного суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 137/1474/24 про встановлення факту самостійного виховання дітей, то таке було прийняте вже після надання оскаржуваної відмови в оформленні права на відстрочку, а тому не надавалося і не могло надаватися відповідачу разом із заявою на відстрочку.
Крім того, вказане рішення було скасовано постановою Вінницького апеляційного суду від 16.10.2025, якою в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про встановлення зазначеного факту.
Отже, можливо коснтатувати, що і на час розгляду відповідачем заяви позивача про надання відстрочки, і на час розгляду цієї адміністративної справи відсутнє судове рішення, яке б підтверджувало, що позивач самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.
Суд зауважує, що сам факт проживання дітей разом із батьком, стягнення аліментів із матері або її перебування на військовій службі не свідчить про юридичне усунення матері від виконання батьківських обов'язків та не є безумовною підставою для надання відстрочки від призову. Водночас законодавством передбачено чіткий та вичерпний перелік документів, якими має підтверджуватися наявність відповідного права і їх відсутність унеможливлює прийняття позитивного рішення про надання відстрочки.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу, оформленого протоколом № 18 від 12.09.2024, оскільки таке рішення прийнято правомірно за відсутності документально підтверджених підстав для надання позивачу відстрочки. Отже, у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Водночас позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації" в частині призову позивача, а також про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про виключення позивача зі списків особового складу та звільнення його з військової служби є похідними від вищезазначеної вимоги щодо визнання протиправним рішення про відмову у наданні відстрочки, а тому також не підлягають задоволенню.
Крім того, суд враховує, що рапорт позивача від 17.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю документального підтвердження факту самостійного виховання та утримання ним двох неповнолітніх дітей.
Таким чином, оскільки судом визнано законною відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, а також визнано недоведеним шляхом надання належних документів факт самостійно виховання та утримання позивачем дітей віком до 18 років, вищезазначену відмову військової частини НОМЕР_1 слід вважати правомірною.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, в силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Поряд з цим відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши основні доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Враховуючи положення статті 139 КАС України та у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, позивач втрачає право на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
2) представник позивача: адвокат Куций Ростислав Андрійович (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса для листування: вул. Озерна, 19, м. Хмільник, Вінницька область, 22000);
3) відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 );
4) відповідач-2: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ).
Повне рішення суду складено 13.02.2026.
Суддя Сало Павло Ігорович