Справа № 127/37965/25
Провадження 2/127/8976/25
13 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26.02.2025-100000469, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 4 000, 00 гривень строком на 217 днів. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на дату подання позову становить 12 580, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 5 500, 00 гривень - заборгованість за процентами; 1 080, 00 гривень - заборгованість по комісії; 2 000, 00 гривень - неустойка.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 в сумі 12 580, 00 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 09.12.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505507842431). (а.с. 13-15зв.)
За інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення передано на зберігання «за закінченням терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 09.12.2025, направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 38-39) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 09.12.2025 вважається врученою відповідачу 26.12.2025.
У строк, визначений судом ухвалою від 09.12.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.
22.12.2025 на виконання вимог вищевказаного судового рішення від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребувані судом докази.
Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26.02.2025 відповідач, вивчивши умови оферти ТОВ «Споживчий центр» щодо укладення кредитного договору, прийняв пропозицію укласти кредитний договір на запропонованих і погоджених із ним умовах і порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». (а.с. 21-24)
Так, 26.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 26.02.2025-100000469, у відповідності до умов якого ТОВ «Споживчий центр» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит в сумі 4 000, 00 гривень строком на 217 днів з дати його надання. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов кредитного договору.
Зокрема, розмір процентів за користування кредитом і графік платежів сторони правочину за умовами вищевказаного кредитного договору (п. 3.3.7 і п. 3.3.8) встановили у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору. (а.с. 22зв.-23)
Підписуючи вищевказаний договір, відповідач підтвердив, зокрема, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в ч. 1 і ч. 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (за виключенням випадку, коли надання паспорту споживчого кредиту не є обов'язковим).
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Порядок укладення договору в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 2 оферти.
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 26.02.2025 договір № 26.02.2025-100000469 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е742. В свою чергу кредитодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача. (а.с. 25зв.)
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що кредитний договір № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 укладено між відповідачем та фінансовою установою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, комісією та неустойку.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Із довідки-розрахунку про стан заборгованості вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 за період з 26.02.2025 по 30.09.2025 становить 12 580, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 5 500, 00 гривень - заборгованість за процентами; 360, 00 гривень - комісія за надання кредиту; 720, 00 гривень - комісія за обслуговування; 2 000, 00 гривень - неустойка. (а.с. 12)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вбачається із повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.11.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Споживчий центр» на підставі договору № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, зокрема 26.02.2025 успішно здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 664169662 в сумі 4 000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 16-20зв., 26) Такий спосіб видачі кредиту визначено умовами кредитного договору № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025.
Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 була вказана позичальником у кредитному договорі (п. 4.1 оферти).
На виконання вимог ухвали суду від 09.12.2025 АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що вищевказана платіжна картка була емітована на ім'я ОСОБА_1 , підтверджено зарахування 26.02.2025 на дану картку 4 000, 00 гривень і надано виписку по рахунку відповідача за період з 26.02.2025 до 28.02.2025. (а.с. 36-37)
З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 26.02.2025 грошових коштів, зокрема в сумі 4 000, 00 гривень, і використання їх відповідачем.
Приймаючи до уваги повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.11.2025, інформація з якого узгоджується із повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 15.12.2025, судом встановлено, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 26.02.2025 на виконання умов договору із ТОВ «Споживчий центр» № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, тобто за дорученням останнього, здійснило транзакцію і перерахувало відповідачу на його картковий рахунок № НОМЕР_1 на виконання умов кредитного договору № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 грошові кошти в сумі 4 000, 00 гривень.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем 26.02.2025 кредиту в розмірі 4 000, 00 гривень за договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості по тілу кредиту за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту по договору № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним договором та неустойку.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
Також, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема стягнення неустойки.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 не вбачається, який саме вид неустойки було застосовано, не наведено порядок обчислення.
Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 61 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», які було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (№ 3498-ІХ від 22.11.2023), не поширюються на спірні правовідносини.
Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.
Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 в сумі 2 000, 00 гривень задоволенню не підлягають.
Визначаючи розмір заборгованості по відсотках за вищевказаним договором, судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Так, за умовами договору № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 відповідач зобов'язався сплачувати 1 % за 1 день користування кредитом протягом перших 3 чергових періодів, кожен з яких становить по 31 дню, тобто з 26.02.2025 до 29.05.2025 (процентна ставка «Стандарт»), і 0, 5 % за 1 день користування кредитом протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», тобто з 30.05.2025 до 30.09.2025 (процентна ставка «Економ»).
Як вбачається із графіку платежів, позичальник зобов'язався кожен 31 день сплачувати черговий платіж, до складу якого до 29.05.2025 входять відсотки й комісії, з 30.05.2025 до 30.09.2025 - лише відсотки, а 30.09.2025 виникає обов'язок сплатити й тіло кредиту.
Позивачем не наведено обґрунтований розрахунок заборгованості по відсотках.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять. Водночас, із змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено 700, 00 гривень (200, 00 гривень 15.04.2025 і 500, 00 гривень 24.04.2025). Однак суду не повідомлено в рахунок погашення якої саме заборгованості було зараховано сплачені відповідачем кошти, а тому суд має виходити із умов договору та вимог чинного законодавства при встановленні розміру заборгованості.
Умовами вищевказаного кредитного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено наступні комісії:
1)комісію за надання кредиту в сумі 360, 00 гривень;
2)комісію за обслуговування кредитної заборгованості у кожному з 2-х чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, по 360, 00 гривень.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив стягнути на його користь з відповідача й заборгованість за комісією за надання кредиту в сумі 360, 00 гривень і комісією за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 720, 00 гривень.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію як за надання кредиту, так і за його обслуговування.
Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, а у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Суд зауважує, що можливість застосування положень ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу, черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Водночас, сторонами по справі не надано до суду належних доказів того, що проведені відповідачем оплати 15.04.2025 і 24.04.2025 були здійснені за чітко визначеним призначенням платежу.
Таким чином суд прийшов до висновку, що відповідач, здійснюючи 15.04.2025 і 24.04.2025 погашення кредитної заборгованості, мав намір погасити усі нараховані згідно умов договору платежі станом на цю дату і, відповідно, усвідомлював оплату цих платежів за цей період. Протилежного матеріали справи не містять.
Як вже зазначав суд, позивачем не наведено обґрунтований розрахунок заборгованості по кредитному договору.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Враховуючи те, що обов'язок сплатити тіло кредиту виник у відповідача у відповідності до умов договору та графіку платежів 30.09.2025, тобто після здійснення ним вищевказаних платежів в рахунок погашення заборгованості, судом встановлено, приймаючи до уваги сплачені суми, що відповідач не здійснював погашення заборгованості по тілу кредиту.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по вищевказаному договору в сумі 4 000, 00 гривень.
Виходячи із умов кредитного договору, за користування кредитними коштами, тобто в межах строку кредитування - 217 днів з дати надання кредиту (з 26.02.2025 до 30.09.2025), враховуючи відсутність у позичальника обов'язку до 29.09.2025 повернути тіло кредиту, як встановлено судом, відповідач зобов'язаний 6 200, 00 гривень відсотків ((4 000, 00 гривень х 1 % х 93 дні (з 26.02.2025 до 29.05.2025)) + (4 000, 00 гривень х 0, 5 % х 124 дні (з 30.05.2025 до 30.09.2025)).
Приймаючи до уваги дати сплати відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості і його обов'язок сплатити до 28.03.2025 платіж, до складу якого входять проценти за користування кредитними коштами в сумі 1 240, 00 гривень та комісія за надання кредиту 360, 00 гривень, враховуючи при цьому, що обов'язок чергового платежу - 28.04.2025 станом на здійснення цього погашення ще не настав, як і наступних чергових платежів, до складу яких входить й комісія за обслуговування кредитної заборгованості, а також положення ст. 534 ЦК України і ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», заборгованість відповідача по відсотках за користування кредитними коштами становить 5 500, 00 гривень (6 200, 00 гривень - 700, 00 гривень), по комісії за надання кредиту - 360, 00 гривень і по комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 720, 00 гривень (360, 00 гривень х 2), яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що визначена позивачем заборгованість по відсотках і комісії, є обґрунтованою.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та банком на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 09.12.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 в сумі 10 580, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 5 500, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 26.02.2025 до 30.09.2025; 1 080, 00 гривень - заборгованість по комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним кредитним договором неустойки в сумі 2 000, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 25.11.2025. (а.с. 9)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 037, 24 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (84, 10 %). Решту судового збору в сумі 385, 16 гривень слід залишити за позивачем.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Представником позивача у позовній заяві вказано про наявність у позивача витрат на професійну правничу допомогу і неможливість подання доказів, що підтверджують їх розмір, а тому представник позивача просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому, слід врахувати, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі № 755/9215/15-ц.
Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв'язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення сторонам по справі терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених інших судових витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України). Водночас, суд вважає за необхідне встановити позивачу п'ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно вирішення питання про судові витрати здійснюватиметься в порядку письмового провадження.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.02.2025-100000469 від 26.02.2025 в сумі 10 580, 00 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в сумі 2 037, 24 гривень.
Судовий збір в сумі 385, 16 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».
Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (до 18.02.2026) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»: ЄДРПОУ 37356833; місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.
Рішення суду складено 13.02.2026.
Суддя