справа № 492/1348/25
провадження № 2/492/97/26
Іменем України
21 січня 2026 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Рябчук О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорам, -
встановив:
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» (далі за текстом - ТОВ «КОШЕЛЬОК») звернулось до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 14022,12 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що між сторонами в електронній формі був укладений договір № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/). На виконання вимог вказаного договору позивачем було надано відповідачу кредит у сумі 8000,00 грн. строком на 30 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач отримав кредит у вказаній сумі та зобов'язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами. Позивач виконав зобов'язання за вказаним договором, надавши кредит відповідачу, а відповідач у встановлені вказаним договором строки не повернув кредитні кошти, а також не сплатив проценти за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача перед позивачем станом на дату подання позову виникла заборгованість з урахуванням суми кредиту, відсотків за користування кредитом на загальну суму 14022,12 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача, оскільки останній ухилився від добровільного погашення заборгованості по вказаному договору, що є порушенням прав позивача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, але у позовній заяві просив суд про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги просив задовольнити, у разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль був повідомлений належним чином, однак у судове засідання повторно не з'явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернулась до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Відповідач клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Отже, відповідач зобов'язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.
Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.
Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві поспіль неявки відповідача в судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 25 вересня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу в судове засідання не з'явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов'язком з'явитись в судове засідання за викликом, знехтував.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.
Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у позовній заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов'язального права, пов'язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов'язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Між ТОВ «КОШЕЛЬОК» (а. с. 31, 32-35) та ОСОБА_1 (а. с. 38) в електронній формі укладено договір № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі за текстом - Договір) за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процес: обробки інформації діють як єдине ціле, згідно з умовами якого ТОВ «КОШЕЛЬОК» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 8000,00 грн. строком на 30 днів (а. с. 9-16).
Відповідно до пункту 2.1. Договору кредит наданий строком на 30 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Згідно із пунктом 2.3. Договору відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного пунктом 2.1. Договору.
Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору, за умови дотримання позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 12440,00 грн., або 156 % від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 4588,00 грн. або 56 % від суми кредиту (пункт 3.4. Договору).
Пунктом 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом.
Зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (пункт 3.7 Договору).
З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2.2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (пункт 3.8. Договору).
Відповідно до листа Центрального відділення ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві від 15 липня 2025 року № 07/605-07/477, надано підтвердження ТОВ «КОШЕЛЬОК», що 08 грудня 2021 року о 10:55:25 год. з сумою платежу 8000,00 грн. операція була успішно проведена через систему «xPAY» та зарахована на картку № НОМЕР_1 (ID транзакції НОМЕР_2 , ID кредиту НОМЕР_3 , ID заявки на кредит 538660), що підтверджується повідомленням системи «xPAY» про видачу кредитних коштів у сумі 8000,00 грн. за Договором, листом від 21 жовтня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-251016/52571 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зарахування на рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 21, 60-62).
Відповідно до детального розрахунку заборгованості за Договором заборгованість ОСОБА_1 , відповідача справі, становить у сумі 14021,71 грн., з яких: 5568,59 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8453,12 грн. - заборгованість за відсотками (а. с. 17-18).
Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв'язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «КОШЕЛЬОК», позивача у справі, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав договір (здійснив акцепт пропозицій товариства), тобто договір № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вважається укладеними між сторонами відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «КОШЕЛЬОК» отримало його персональні дані та використало їх у власних цілях.
Судом встановлено, що сторони вказаного Договору досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вказаним Договором передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів, нарахованих за користування кредитними коштами за надання кредитуу строки та порядок, встановленими вказаним Договором та Правилами.
ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши вказаний Договір, надав згоду на отримання та повернення кредиту і сплату процентів за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими вказаним Договором.
Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів наявних у справі доказом укладення між сторонами договору слугує сам договір № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який підписаний сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений.
ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не надано суду належних доказів того, що вказаний Договір укладений іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Судом встановлено, що згідно з умовами договору № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаному Договорі, однак всупереч умовам Договору, позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, не виконав своїх зобов'язань.
Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що відповідачем не спростовано факту укладення між сторонами договору № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та отримання відповідачем коштів, внаслідок чого суд дійшов висновку, що у судовому засіданні доведено факт укладення вказаного Договору між сторонами.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконав, тобто кредитні кошти не повернув.
Доказів на спростування отримання кредиту відповідачем суду не надано, тому суд вирішує спір за наявними матеріалами у справі.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 06 квітня 2022 року становить 14021,71 грн., з яких: 5568,59 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8453,12 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунку заборгованості за договором № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту відповідачем до суду не надано, іншого розрахунку заборгованості на іншу дату за вказаним Договором суду також не надано, чим відповідачем не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «КОШЕЛЬОК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 14021,71 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн., понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплату судового збору підтверджено відповідною платіжною інструкцією № 2259 від 01 серпня 2025 року (а. с. 1).
Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн. у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Гурським Г.Ю. суду надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29 травня 2019 року, видане Радою адвокатів Донецької області (а. с. 39); договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року та додаток до нього від 10 липня 2025 року, відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг визначена у сумі 10000,00 грн. (а. с. 36, 37).
Згідно додатку від 10 липня 2025 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року адвокат Гурський Г.Ю. надав ТОВ «КОШЕЛЬОК» наступні послуги: оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) на суму 1000,00 грн.; збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору на суму 2000,00 грн.; складання позовної заяви на суму 4000,00 грн.; формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) на суму 2000,00 грн.; відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі суму 1000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При зменшенні витрат на правову допомогу судом має враховуватися: чи змінювалася правова позиція сторін під час розгляду справи; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ «КОШЕЛЬОК» під час розгляду справи були не змінними. Предметом позову є стягнення заборгованості за договором № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у розмірі 14021,71 грн., тобто справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Судом встановлено, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною 4 статті 137, частиною 3 статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» (місцезнаходження: вулиця Антонова, будинок 8-А, село Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08135; код ЄДРПОУ: 40842831) заборгованість за договором № 2815207512-538660 від 07 грудня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у розмірі 14021 (чотирнадцять тисяч двадцять одна) гривень 71 копійок, що складається з:
-заборгованості за сумою кредиту - 5568 (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) гривень 59 копійок;
-заборгованості за нарахованими відсотками - 8453 (вісім тисяч чотириста п'ятдесят три) гривень 12 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» (місцезнаходження: вулиця Антонова, будинок 8-А, село Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08135; код ЄДРПОУ: 40842831)витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок; витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.