465/9924/25
2/465/7/26
Іменем України
(заочне)
13.02.2026 року м.Львів
Франський районний суд м. Львова в складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Арбуза Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт-Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 26 121,502 грн., судові витрати в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 гривень.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 06.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9892120 на суму 8 050,00 грн. На виконання умов кредитного договору, 06.08.2024 Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТГІД" на платіжну картку № 5168-74XX-XXXX-5861 (далі - Платіжна картка), що свідчить, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця. Кредитодавець виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТГІД" з відміткою та додатком до нього.
17.02.2025 між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу №17022025-МК/ЮнітКапітал, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 29 621,50 грн, яка складається з: 8 050,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18 071,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 3 500,00 грн - заборгованості за штрафними санкціями (пеня,штраф).
Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору, у зв'язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, про що повідомлено сторони.
Сторони в судове засідання 23.12.2025 не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Розгляд справи відкладено на 09.02.2026.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість у прохальній частині позову просив розглянути справу в спрощеному позовному провадженні та за відсутності представника позивача. Проти винесення судом заочного рішення в справі не заперечує.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження та судової повістки, які повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховий ідентифікатором № R067043314790, а також судової повістки, яка повернулася на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховий ідентифікатором № R067074597642.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України про виклик до суду.
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відтак, як вбачається із матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; в судове засідання повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Відзиву на позов не подав.
Частиною 4 статті 223 ЦПК України, встановлено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою суду від 09.02.2026 вирішено проводити розгляд справи заочно.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Судом встановлено, що 06.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9892120, відповідно до п. 1.2 договору товариство (первісний кредитор) надало кредит на споживчі потреби у гривні, сума кредиту склала 7 000 грн, комісія за надання кредиту у розмірі 15,00% від суми кредиту, що складає 1050,00 грн, строк кредиту 360 днів, дата повернення кредиту 01.08.2025, стандартна процентна ставка 1,45 %, знижена - 1% на день.
Згідно з п. 2.8 договору, кошти надаються кредитором у безготівковій формі шляхом перерахування в сумі 7000грн. за реквізитами платіжної картки № 5168-74XX-XXXX-5861, які надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором 26430.
Відповідач, підписавши договір кредитний лінії, прийняв на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором, зокрема, здійснювати погашення кредиту.
На виконання умов Кредитного договору, 06.08.2024 Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТГІД" на платіжну картку № 5168-74XX-XXXX-5861 (далі - Платіжна картка), що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця.
Кредитодавець виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, в розмірі 7 000 грн, що підтверджується повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТГІД" з відміткою та додатком до нього, а також випискою по рахунку, наданою АТ " ПРИВАТБАНК" на виконання вимог ухвали суду.
17.02.2025 між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу №17022025-МК/ЮнітКапітал, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 00-9892120 від 06.08.2024.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують відступлення прав вимоги за кредитним договором № 00-9892120 від 06.08.2024 від ТОВ «МАКС КРЕДИТ» до ТОВ «Юніт Капітал»,
Згідно детального розрахунку сума заборгованості відповідача на момент відступлення права вимоги становить 29 621,50 гривень.
У позовній заяві зазначається, що ця сума складається із 8 050,00 грн боргу за тілом кредиту, 18 071,50 грн боргу за несплаченими відсотками за користування кредитом та 3 500,00 грн за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
З вказаним розрахунком суд погоджується частково.
Так, у позові обґрунтовується стягнення боргу за тілом кредиту в розмірі 8 050,00 грн, в той час, як кредит надавався у сумі 7 000 грн . Обґрунтування вказаної різниці у позові відсутні.
Згідно умов договору від 06.08.2024, комісія за надання кредиту це одноразова плата, яку здійснює позичальник за надання кредиту. Плата за надання кредиту є економічною сутністю комісії за надання кредиту, при цьому базою за надання кредиту є сума ліміту кредитної лінії (сума кредиту), визначеного п.1.2. договору.
Умови договору не містять положення про те, що комісія включена у тіло кредиту, оскільки відповідно до п. 1. 2 договору, сума кредиту чітко визначена 7000 гривень.
Крім того, із п.1.6. договору вбачається, що кредитодавцем нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 1 050 грн, з чого слідує, що згідно даного договору комісія є додатковими витратами за договором, а тому не може бути включена до тіла кредиту.
Тобто, у випадку, коли комісія включається у тіло кредиту, у договорі повинна чітко визначатись сума кредиту як основна сума та комісія. В даному випадку сума кредиту 7 000 грн, що дорівнює отриманому кредиту.
Перевіряючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором, суд виходить саме з тієї суми кредиту, яка була узгоджена сторонами у договорі, яка вказана у паспорті споживчого кредиту і яка підтверджується документами про перерахування коштів, зарахування на рахунок відповідача (відповідь АТ «ПриватБанк» від 12.12.2025, якою підтверджується зарахування 06.08.2024 грошових коштів на картку № НОМЕР_1 в сумі 7000,00 грн, договір кредитної лінії від 06.08.2024, паспорт споживчого кредиту, додаток до інформаційної довідки, графік платежів, сума кредиту вказана у розрахунку заборгованості - 7000,00грн).
Щодо нарахування процентів.
Згідно договору кредитної лінії № 00-9892120 від 06.08.2024 визначено, що проценти це плата, яку здійснює позичальник за користування кредитом.
Тип процентної ставки фіксована (п. 1.5 Договору).
Стандартна процентна ставка складає 1,45% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості проценти по кредиту нараховані за період з 06.08.2024 по 17.02.2025 із застосування фіксованої процентної ставки в розмірі 1,45% в день.
Судом встановлено, що умовами договору погоджено розмір фіксованої процентної ставки 1,45%, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Визначаючись із розміром заборгованості у частині процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, що набрав чинності 24.12.2023, доповнено ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір кредитної лінії № 00-9892120 від 06.08.2024 був укладений після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії передбачений пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказані кредитні договори.
Таким чином, умова укладеного кредитного договору щодо встановлення денної процентної ставки понад у 1,0% на день в порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.
Заборгованість за відсотками за укладеним кредитним договором, слід розраховувати, виходячи з встановленої ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.
Отже, сума процентів за користування кредитом, становить 13 720 грн (7 000 грн х 1% х 196 днів), обчислених в межах строку кредитування за період 06.08.2024-17.02.2025.
Сума процентів за користування кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 12 370 грн., з врахуванням оплати відповідачем за період 19.08.2024-12.09.2024 суми 1350грн., які судом зараховуються як оплата відсотків за користування кредитом.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) у розмірі3500 грн., суд зазначає наступне.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом дії воєнного стану було неодноразово продовжено.
Згідно з п.18. Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором йому не може бути нарахована у будь-якому випадку.
Відтак, суд приходить до висновку, що нарахована сума заборгованості за штрафом у розмірі 3500 грн. не підлягає стягненню, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за договором кредитної лінії № 00-9892120 від 06.08.2024, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн., заборгованості по процентам в розмірі 12370 грн. підлягають задоволенню.
Згідно з ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Ціна позову визначена позивачем сумою стягнення 26 121,50гривень.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1 796,29гривень (19370*2422,40/26121,50).
Що стосується витрат на правничу допомогу, то суд зазначє наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
Позивачем надано докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025; додаткову угоду №25770866162 від 11.09.2025 до вказаного договору; акт прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025 на суму 7 000 гривень.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд-
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за Кредитним договором №00-9892120 від 06.08.2024 у розмірі 19 370,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч триста сімдесять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 796,29 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", місце знаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код ЄДРПОУ: 43541163.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .
Частинами 4, 5 ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13.03.2026.
Суддя Кушнір Б.Б.