Справа № 337/6923/25
Номер провадження 2-а/337/10/2026
12 лютого 2026 рокум. Запоріжжя
Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Гнатик Г.В., за участю секретаря Сьомченко А.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в особі адвоката Біліченко Олега Олександровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання проти правною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, закриття провадження у справі, стягнення судових витрат,
29.12.2025 року до суду, через систему «Електронний суд», надійшов позов ОСОБА_1 , в особі представника-адвокатат Біліченко О.О. до ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку звернення до суду, визнання протиправною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення від 11.12.2025 року № 1241, закриття провадження у справі, стягнення судових витрат.
Позивач вважає, що притягнення до адміністративної відповідальності є незаконним, не обґрунтованим, не згоден у повному обсязі із вказаною постановою, посилаючись на те, що, під час перевірки документів він мав при собі військово-обліковий документ, як в паперовій так і електронній формі, дійсний, з наявним QR-кодом.
Натомість, 28.11.2025 року, співробітники ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності невідомої особи, яке представилася працівником поліції, не пред'явивши відповідного службового посвідчення, яка була вдягнена частково у формений, частково у цивільний одяг, побили його та примусово, із застосуванням фізичної сили та спецзасобу - сльозогінного газового балончика, доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де його було позбавлено свободи пересування, шляхом утримання у підвальному приміщенні близько доби. Після цього було з'ясовано що він має військово-обліковий документ та дійсну відстрочку бронювання і 29.11.2025 року позивача відпустили. При цьому, протокол відносно нього не складався. Цього ж дня позивач звернувся до медичного закладу, де було зафіксовано побої. 23.12.2025 року позивачем у відділенні поштового зв'язку було отримано листа з оскаржуваною постановою №1241 від 11.12.2025 року, тому просив поновити строк для звернення до суду з позовом, визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення його до адмінвідповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити провадження у справі, стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою судді від 07.01.2026 року, визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду та йому поновлено пропущений строк. Відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, закриття провадження у справі, стягнення судових витрат. Визначено про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (постанова про адміністративне правопорушення №1241 від 11.12. 2025 року).
13.01.2026 року до суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача Сікора І.В. надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що проти задоволення позову відповідач заперечує, посилаючись на наступне. 28.11.2025 року ОСОБА_1 був зупинений представниками Національної поліції України для перевірки військово-облікових документів де після процедури перевірки, було виявлено відсутність у нього військово-облікового документу, в тому числі і в електронному вигляді, після чого ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 для подальшого притягнення до адміністративної відповідальності. 28.11.2025 року уповноваженою особою відносно ОСОБА_1 було складено протокол № 1241 щодо ОСОБА_1 за ст. 210-1 ч.3 КУпАП, при цьому ОСОБА_1 не надав письмових пояснень, не заперечував щодо факту вчинення адмінправопорушення, відмовився підписувати протокол, що підтверджено підписами свідків у протоколі. Також ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд протоколу 11.12.2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , але до ТЦК у вказаний день не з'явився. 11.12.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 була винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. Просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, як і у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу через недоведеність таких витрат.
23.01.2026 року від представника позивача-адвоката Біліченко О.О. надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що з матеріалів справи та відзиву на позов вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений представниками Національної поліції України для перевірки документів та встановлення факту відсутності військово-облікового документу, після чого ОСОБА_1 був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , але матеріали справи не містять жодних доказів зупинки ОСОБА_1 для перевірки документів як і доказів відсутності таких документів. На адвокатський запит щодо місця зупинки ОСОБА_1 у м.Запоріжжі, часу його зупинки та ким саме (працівником нацполіції) було зупинено ОСОБА_1 , відповіді не має. З чого вбачається, що невідомі працівники нацполіції, у невідомому місці у АДРЕСА_1 , нібито зупинили позивача. Позивач мав при собі військово-обліковий документ. Крім того, адреси свідків, зазначені у протоколі, повністю збігаються з адресою знаходження ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 . Жодних доказів, які підтвердили б правомірність складання протоколу відносно ОСОБА_1 та притягнення його до адміністративної відповідальності, відповідно до діючого законодавства, відповідачем не надано, тому просив задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 14000 грн. Крім того просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю отримання від відповідача відповіді на адвокатський запит та надання її до суду.
04.02.2026 року від представника позивача-адвоката Біліченко О.О. надійшло клопотання про доручення доказів по справі, а саме відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 28.11.2025 року старшим офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , складено протокол № 1241, у якому зазначено, що 28.11.2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 , 1994 року народження перебував на території міста Запоріжжя без військово-облікового документу (військово-облікового документу в електронній формі- є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення."
Текст протоколу надрукований, а прізвища свідків вписано вручну.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Як вбачається, у складеному відносно ОСОБА_1 протоколі не вказано місце складання протоколу та час його складання.
Крім того, у протоколі № 1241 вказано прізвища свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , але адреса свідків зазначена як адреса місця знаходження ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_1 , що викликає сумнів у перебуванні свідків на місці зупинки ОСОБА_1 та під час перевірки у нього військово-облікових документів ( адреса місця зупинки, перевірки документів та час перевірки, у протоколі не вказано).
Також у протоколі зазначено, що «від пояснень та підписання протоколу відмовився у присутності свідків», «від отримання другого примірника протоколу відмовився у присутності свідків» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , але як вбачається з підписів свідків, підписи різняться між, собою, особливо підпис ОСОБА_4
11.12.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_5 , винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Як зазначено у постанові, на розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022 року (далі Положення), Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно до п. 3 Положення, Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Завдання та функції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки передбачені зокрема п. 9 Положення, у якому, у тому числі вказано, що вони розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно до п. 11 Положення, Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення мають певні функції.
Таким чином до функцій Районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відповідно до п. 9, 11 Положення, належить розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення адміністративних стягнень.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, а також іншими документами.
Статтею 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності, та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП.
Аналізуючи протокол про адміністративне правопорушення № 1241 від 2811.2025 року, суд дійшов висновку, що він складений з порушенням вимог ст.256 КУпАП, оскільки в протоколі відсутні: відомості щодо місця та часу його складення; відомості та час зупинення ОСОБА_1 для перевірки документів; адреси свідків зазначені як адреса знаходження ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_1 .
Згідно з ч.2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
При цьому, в цій статті унормовано, що вимоги, зазначені у частині 6 статті 22, стосовно проведення уповноваженими представниками ТЦК фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 року, згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року № 3633-IX.
На виконання приписів ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» КМУ своєю постановою № 560 від 16.06.2024 року затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок 560).
Згідно з п. 25 Порядку 560 громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до п. 49 Порядку 560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.
Згідно з п. 52 Порядку 560 під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації.
З наведених вище норм чинного законодавства України вбачається, що у разі оскарження позивачем факту непред'явлення за вимогою уповноваженого представника ТЦК та СП військово-облікового документу, належним підтвердженням подій щодо пред'явлення військово-облікового документу має бути відповідний відеозапис.
Однак до спірної постанови, відзиву на позов та до матеріалів адміністративної справи, що розглядається, матеріалів відеофіксації щодо непред'явлення позивачем військово-облікового документу, відповідачем не надано.
Частинами 1-4 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Проте, у даній справі вказаний обов'язок не дотриманий, відповідачем суду не надано відповідних доказів, а також будь-яких інших доказів, які підтвердили б правомірність складання протоколу та винесення постанови відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем в порушення вимог ст.77 КАС України не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови, як і наявності події і складу адміністративного правопорушення, за яке позивач притягнутий до відповідальності.
Суд вважає, що відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення та наявності складу правопорушення, внаслідок якого позивача притягнуто до відповідальності, не спростовано твердження позивача про протиправність постанови.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому позовні вимоги позивача щодо відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп., підлягають задоволенню.
Щодо заявлених вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява подавалась адвокатом Біліченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 , що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 25.12.2025 року та виданого на його підставі ордеру від 25.12.2025 року.
Згідно акту приймання виконаних робіт/послуг №1 від 22.01.2026 року адвокат надав клієнтові правову допомогу у справі: юридичні консультації- 2000 грн.; складання позову- 5000 грн.; складання відповіді на відзив на позовну заяву- 3000 грн.; складання адвокатських запитів (два) по 2000 грн. кожний на суму 4000 грн., разом 14 000 грн.
Статтею 59 Конституції України гарантовано кожному право на правову допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченомуст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9ст.139 КАС України, має перевірити, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2023 року у справі №826/7778/17.
Також у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 року в справі №340/4492/22 зазначено, що наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено ч.7 ст.134 КАС України, однак не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст.134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ), оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (Заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Окрім цього, згідно зі ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Звідси, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.
Отже, надані суду матеріали доводять факт надання правової допомоги саме в справі що розглядається.
Суд враховує, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу в розмірі 14000 грн., визначена виходячи із розміру гонорару адвоката, вказаного у договорі.
При цьому, стороною позивача не надано будь-яких документів, які б визначали вид наданих адвокатом послуг, витраченого часу та іншого.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору адвокатом було підготовлено та подану до суду позов на трьох аркушах з додатками, що були в розпорядженні позивача. Позовна заява здебільшого має посилання на вимоги діючого законодавства щодо заявлених позовних вимог.
До матеріалів справи долучено відповідь на відзив на чотирьох аркушах та два адвокатські запити, кожний на одному аркуші.
За вказаних обставин, суд вважає заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 14000 грн. належним чином не обґрунтованим та завищеним, оскільки не відповідає складності справи, фактично наданим послугам та не є співмірним із заявленими вимогами.
З урахуванням викладеного, враховуючи заперечення представника відповідача щодо неспівмірності заявлених вимог в цій частині, їх недоведеності, виходячи з критеріїв розумності та реальності адвокатських витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявлених витрат на правову допомогу та їх стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 6000 грн.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-79, 90, 229, 246, 262, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №1241 від 11.12.2025 року, закриття провадження у справі - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 1241 від 11.12.2025 року винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 484 грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Г.В. Гнатик