Заводський районний суд м. Запоріжжя
вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106, тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua
Справа № 332/964/25
Провадження №: 1-кп/332/142/26
13 лютого 2026 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 , розглянувши в режимі відеоконференції у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.3 ст.152, ч.4 ст.301-1 КК України,
встановив:
В провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.3 ст.152, ч.4 ст.301-1 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою на 60 днів, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні та судом при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не з'явилося, тому продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.
Представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 підтримала клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
Потерпіла ОСОБА_4 , яка про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, в судове засідання не з'явилась, надала клопотання про проведення судового засідання за її відсутності.
Обвинувачений ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував. Також зазначив, що він нікого не ґвалтував, намірів втекти не має. Просив застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житлове приміщення цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, про що також надав письмове клопотання. Зазначив про недоведеність прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Крім того зазначив, що обвинувачений вину не визнає, все відбувалось без жодного фізичного та психічного тиску на потерпілу; в матеріалах провадження відсутня експертиза, якою були б встановлені тілесні ушкодження в ділянці статевих органів потерпілої; наразі всі докази долучені до матеріалів провадження, тому пошкодити або спотворити їх обвинувачений не має можливості; вчинити інше кримінальне правопорушення обвинувачений наміру не має та раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався. Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, наявність адреси проживання, тому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю може забезпечити виконання покладених на нього обов'язків. Враховуючи вищевикладене, просив відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою та обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житлове приміщення цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням відповідних обов'язків.
Вислухавши думки учасників провадження, суд приходить до наступних висновків.
Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183, 199 КПК України.
Згідно зі ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
В судовому засіданні було встановлено, що під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01.10.2024 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який був неодноразово продовжений слідчим суддею та судом, останній раз, - до 20 лютого 2026 року включно.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Відтак, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, з наступних підстав.
Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.ч.1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.3 ст.152, ч.4 ст.301-1 КК України, які згідно зі ст.12 КК України, є відповідно нетяжким та особливо тяжкими злочинами, за які передбачено покарання: за ч.2 ст.146 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років (або обмеження волі на той самий строк); за ч.3 ст.152 на строк від семи до дванадцяти років; за ч.4 ст.301-1 КК України на строк на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років. Тому, розуміючи можливі наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_6 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого впливати на неповнолітню потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання суду, з урахуванням конкретних обставин кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на потерпілу та свідків.
Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, але й на стадії судового провадження до моменту безпосереднього отримання судом показань свідків та їх дослідження.
Вищезазначений ризик є актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст.23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст.615 КПК України, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України.
Ризик впливу на свідків та потерпілу, хоча і значно зменшився, однак не зник, з огляду на те, що може виникнути необхідність в їх повторному допиті, оскільки положення ч.ч.14, 15 ст. 352 КПК України унормовують, що свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з'ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допитаних учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених) для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях, який проводиться з урахуванням правил, встановлених частиною дев'ятою статті 224 цього Кодексу.
Отже суд не виключає ймовірності проведення повторних допитів потерпілої та свідків сторони обвинувачення, що у свою чергу вказує на актуальність ризику впливу на останніх.
Також є обґрунтований і ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що в сукупності свідчить про наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п.8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Зважаючи на введення воєнного стану в Україні, зайнятість правоохоронних органів у діяльності з відсічі збройної агресії Російської Федерації, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах, як то ухилення від суду обвинуваченим ОСОБА_6 , значно збільшується та може ускладнити подальший судовий розгляд, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе перешкодити обвинуваченому вчинити спроби ухилитися від суду.
Вказані прокурором, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України ризики, з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до цього часу, хоча і зменшилися, однак не перестали існувати, оскільки на даний час триває судовий розгляд, який неможливо закінчити до спливу терміну запобіжного заходу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що соціальні зв'язки та наявність місця мешкання були враховані слідчим суддею та судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, продовження зазначеного запобіжного заходу, та нових, суттєвих обставин, враховуючи суспільну небезпеку інкримінованих обвинуваченому злочинів, які б давали підставу для зміни запобіжного заходу, суду не надано, оскільки вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого.
Щодо доводів сторони захисту на відсутність доказів причетності ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, слід вказати, що такі обставини перевіряються судом під час розгляду кримінального провадження по суті шляхом дослідження доказів та надання їм відповідної оцінки.
Ураховуючи конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, рівень їх суспільної небезпеки, та дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що стороною захисту не надано належних даних на підтвердження зменшення існування або відсутності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, які стали підставою для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, застосування більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, зокрема домашнього арешту, на якому наполягає сторона захисту, з огляду на серйозність висунутого обвинувачення та суспільний інтерес, який превалює над принципом поваги до свободи особистості, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не буде сприяти повному та об'єктивному встановленню обставин у кримінальному провадженні протягом розумного строку, а захисником не наведено доводів, які б переконали у зворотному.
Суд звертає увагу, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого, переховування від суду, впливу на потерпілу та свідків, вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого та відсутність спроб, передбачених у ст.177 КПК України, зумовлені дієвістю обраного запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що жоден із інших - більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не може забезпечити уникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків та рішень суду. Запобіжний захід у виді тримання під вартою є достатнім стримуючим засобом, який здатний забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 . Підстав вважати його завідомо непомірним для обвинуваченого суд не вбачає.
Враховуючи положення п.1 ч.4 ст.183 КПК України, категорії та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, суд не вбачає підстав для визначення розміру застави, як умови звільнення обвинуваченого з-під варти.
Керуючись ст.ст.177-178, 181, 194, 314 - 316, 369 - 372 КПК України, суд,
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_6 , продовжити на 60 (шістдесят) днів, тобто до 13 квітня 2026 року включно.
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Копію ухвали направити співробітникам ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання.
Повний текст ухвали складений 13 лютого 2026 року.
Суддя: ОСОБА_1