постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
27 січня 2026 року
м. Київ
справа № 646/2275/23
провадження № 51-3318км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023221100000878 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Уразово Валуйського району Бєлгородської області Російської Федерації, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 та ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
Стягнуто процесуальні втрати, вирішено долю речових доказів.
Ухвалою цього ж суду від 13 січня 2025 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Районний суд установив, що ОСОБА_7 30.03.2023 близько 15:00 у тамбурі біля квартири АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_8 , що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою вбивства умисно завдав останньому одного удару ножом у ліве підребер'я, однак не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки стороння особа, яка перебувала поруч, зупинили його дії.
При перегляді вироку Харківський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2025 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані вирок та ухвалу і перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК та призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити від призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком 3 роки.
На думку захисника, при розгляді справи суд першої інстанції порушив засади законності та верховенства права в кримінальному провадженні, встановлені статтями 8 і 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вказує, що цей суд не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_7 не мав умислу на вбивство потерпілого, оскільки при наявності такого умислу ніхто не заважав йому довести цей умисел до кінця.
Вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство не доведена в суді поза розумним сумнівом.
Зауважує, що суд першої інстанції у вироку не обґрунтував належним чином свій висновок про наявність у діях засудженого складу інкримінованого злочину та залишив без оцінки встановлені у справі обставини, які вказують на наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Стверджує, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції проявив упередженість, не перевірив уважно всіх доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, не дав на них у своєму рішенні вмотивованих відповідей і фактично обмежився лише наведенням у ньому змісту вироку, а тому постановлена цим судом ухвала не може вважатися законною, обґрунтованою та вмотивованою, яка відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Захисник та засуджений підтримали вимоги касаційної скарги.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не може скасувати чи змінити оскаржені судові рішення через неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при перевірці судових рішень виходить із тих обставин, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час касаційної перевірки цих рішень Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Встановлені місцевим судом фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: на показаннях засудженого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; протоколах: огляду місця події від 30.03.2023 (у квартирі ОСОБА_7 виявлено та вилучено ніж зі слідами речовини бурого кольору (далі - РБК), в тамбурі квартири виявлено та вилучено змиви зі слідами РБК); огляду місця події від 30.03.2023 (у квартирі ОСОБА_8 виявлено та вилучено футболку зі слідами РБК); слідчого експерименту від 15.05.2023 з потерпілим ОСОБА_8 (який розповів та показав як відбувалася подія); висновках експертиз: судово-медичної від 19.04.2023 № 12-14163-Ч/23 щодо ОСОБА_8 (відповідно до висновку якої у потерпілого виявлено сліди ножового поранення, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень); судово-медичної від 15.05.2023 № 12-14-85-Ч/23 (за висновком якої механізм спричинення та локалізація тілесного ушкодження відповідають показанням ОСОБА_8 наданим під час проведення слідчого експерименту); молекулярно-генетичної від 15.05.2023 № СЕ-19/121-23/8207-БД (за висновком якої на ножі вилученому в квартирі ОСОБА_7 та у змивах з тамбура виявлено кров, що належить ОСОБА_8 ), та інших доказах у своїй сукупності.
Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними, узгоджуються між собою в цілому та в деталях, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності.
Не погодившись із вироком захисник та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка дає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на нього певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції в повній мірі не дотримався.
З матеріалів провадження вбачається, що в апеляційній скарзі захисник вказував на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам провадження, безпідставне відхилення судом показань засудженого про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого, визнання ним винуватості в заподіянні ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень і просив змінити вирок та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК.
Прокурор до початку апеляційного розгляду відмовився від своєї скарги і апеляційне провадження в цій частині судом було закрито.
При перегляді вироку апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, які за змістом збігаються з тими, що викладені ним у касаційній скарзі, дійшов висновку, що висновок місцевого суду у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство потерпілого підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами і залишив цю скаргу без задоволення, а вирок без зміни.
Проте такий висновок апеляційний суд зробив без належного аналізу доводів захисника, наведених в апеляційній скарзі, та фактичних обставин справи встановлених судом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Тобто, з суб'єктивної сторони замах на злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.
Тому для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження суду необхідно з'ясувати суб'єктивне ставлення винної особи до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті потерпілого охоплюється умислом винного, а при заподіянні тілесних ушкоджень цей умисел спрямований лише на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень без наміру на заподіяння йому смерті. Наслідки, настання яких особа бажала та які не настали з причин, що не залежали від її волі, можуть бути інкриміновані особі лише у випадку, якщо вони прямо були пов'язані з метою її дій і досягнення цієї мети було б неможливе без настання таких наслідків.
Якщо ж особа діяла з непрямим умислом, тобто коли вона усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачала можливість настання його тяжких наслідків і хоча прямо їх не бажала, проте припускала, що такі наслідки можуть настати, її дії підлягають кваліфікації за нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за наслідки, що фактично настали.
Отже, якщо вчиняючи свої дії винна особа діяла з непрямим умислом, вона не може нести кримінальну відповідальність за замах, а її дії підлягають кваліфікації за фактично вчинене нею діяння.
З встановлених місцевим судом фактичних обставин справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння прийшов до місця проживання ОСОБА_7 , де під час спілкування використовуючи ненормативну лексику вимагав у останнього повернути йому DVD диски. ОСОБА_7 , будучи незадоволений поведінкою потерпілого, повернувся у квартиру де взяв ніж та вийшов у тамбур і з метою «заспокоїти» ОСОБА_8 умисно завдав йому удару ножем у живіт.
З цих обставин і наданих у суді показань засудженого, потерпілого та свідка ОСОБА_9 не вбачається, що у вказаній ситуації дії засудженого були спрямовані саме на умисне заподіяння смерті потерпілому, а вчинялися ним із непрямим умислом, тому ці дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи в матеріалах провадження, внаслідок цих дій ОСОБА_7 потерпілому було завдано тяжких тілесних ушкоджень.
Відтак, зважаючи на відсутність у засудженого прямого умислу на вбивство, його дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК.
Отже, при розгляді кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак у своїх рішеннях дали їм невірну юридичну оцінку.
З урахуванням наведеного, доводи захисника в касаційній скарзі про неправильну юридичну оцінку дій засудженого судами першої та апеляційної інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими.
Разом із тим, наявні в матеріалах провадження дані про особу засудженого та обставини вчинення кримінального правопорушення не дають Суду достатніх підстав дійти висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, за умов застосування положень ст. 75 КК.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Тому колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити частково, перекваліфікувати дії засудженого ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу і з урахуванням даних про його особу та відсутності обставин, які обтяжують або пом'якшують покарання, призначити йому покарання в межах санкції цієї норми кримінального закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Задовольнити частково касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 .
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3