11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 686/21689/24
провадження № 61-6284св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Хмельницьке комунальне підприємство «Спецкомунтранс»,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» про зміну договору найму жилого приміщення,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» (далі - ХКП «Спецкомунтранс», Підприємство), в якому просила зобов'язати відповідача внести зміни до договору найму житлового приміщення - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м, визнавши її основним наймачем цієї квартири.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 05 грудня 2006 року її чоловік ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до ХКП «Спецкомунтранс» на посаду водія.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 28 серпня 2014 року № 599 Підприємству було надано дозвіл на реконструкцію нежитлового приміщення площею 309,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , під житлові квартири для працівників.
За власні кошти та власними силами позивач разом із чоловіком здійснили реконструкцію квартири АДРЕСА_3 за зазначеною адресою. Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету Підприємства від 26 жовтня 2017 року № 2 ОСОБА_2 на склад сім'ї з двох осіб (він та позивач) було видано ордер на вселення в ізольоване житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м.
На підставі ордера від 27 жовтня 2017 року № 4 подружжя вселилося у зазначену квартиру, а 19 серпня 2019 року між Підприємством та ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після чого Підприємство відмовило позивачу у визнанні її наймачем за укладеним договором найму та повідомило про необхідність виселення.
Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки вона як член сім'ї наймача на законних підставах проживала у спірній квартирі, яка не є службовим житловим приміщенням та не має статусу гуртожитку. Після смерті ОСОБА_2 до неї перейшли всі права та обов'язки за договором найму житлового приміщення.
Крім того, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2023 року у справі № 686/23435/22 у задоволенні позову Підприємства про виселення позивача зі спірної квартири було відмовлено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі судді Козак О. В. рішенням від 16 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів укладення між Підприємством та ОСОБА_2 договору найму однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , а також доказів придатності зазначеної квартири для проживання як житлового приміщення, що може бути предметом договору найму. З огляду на це суд дійшов висновку про необґрунтованість позову.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Зобов'язав ХКП «Спецкомунтранс» внести зміни до договору найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, та визнати ОСОБА_1 наймачем указаної квартири замість попереднього наймача - ОСОБА_2 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність укладення договору найму та непридатність спірної квартири для проживання суперечать встановленим у справі фактичним обставинам.
Зібрані у справі докази підтверджують, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м, є ізольованим житловим приміщенням відомчого житлового фонду, не є службовим житловим приміщенням та не має статусу гуртожитку.
На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Підприємства ОСОБА_2 отримав ордер на вселення у спірну квартиру, відповідно до якого між ним та Підприємством було укладено договір найму жилого приміщення, внаслідок чого ОСОБА_2 набув право користування квартирою на умовах безстрокового найму відповідно до вимог житлового законодавства.
Позивач вселилася у спірну квартиру як член сім'ї наймача. З моменту вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом, вели спільне господарство, а квартира була їх єдиним місцем проживання.
Оскільки позивач вселилася у квартиру в установленому законом порядку, на належній правовій підставі та постійно проживала у ній разом із наймачем, після смерті ОСОБА_2 вона набула всі права та обов'язки попереднього наймача за договором найму житлового приміщення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ХКП «Спецкомунтранс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16грудня 2024 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) та у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставину, відповідно до якої позивач у позовній заяві просила зобов'язати відповідача внести зміни до договору найму жилого приміщення (квартири), визнавши її основним наймачем цієї квартири. Водночас позовні вимоги не містять відомостей про дату укладення такого договору найму.
Крім того, трудові відносини між наймачем - ОСОБА_2 та Підприємством були припинені, що мало наслідком припинення й договору найму житлового приміщення.
Отже, на переконання заявника, апеляційний суд, не дослідивши належним чином фактичні обставини справи та порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
07 жовтня2025 року матеріали справи № 686/21689/24 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
З 16 лютого 1986 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, а з 05 грудня 2006 року ОСОБА_2 працював у ХКП «Спецкомунтранс» на різних посадах.
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 28 серпня 2014 року № 599 ХКП «Спецкомунтранс» надано дозвіл на реконструкцію нежитлового приміщення площею 309,3 кв. м під житлові квартири для працівників за адресою: АДРЕСА_2 .
Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету Підприємства від 26 жовтня 2017 року № 2 ОСОБА_2 на склад сім'ї з двох осіб - його та дружини ОСОБА_1 - була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м.
На підставі зазначеного рішення 24 вересня 2018 року Підприємство видало ордер № 4 на вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зазначену квартиру, після чого вони зареєстрували місце свого проживання у спірному житловому приміщенні.
19 серпня 2019 року між ХКП «Спецкомунтранс» та ОСОБА_2 укладено договір про надання житлового приміщення у гуртожитку, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Підприємство відмовило ОСОБА_1 у внесенні змін до договору найму та у визнанні її наймачем спірної квартири.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2023 року у справі № 686/23435/22 у задоволенні позову ХКП «Спецкомунтранс» про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 було відмовлено.
Наразі позивач продовжує проживати у спірній квартирі та здійснює оплату житлово-комунальних послуг.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є внесення змін до договору найму житлового приміщення - однокімнатної квартири - та, як наслідок, визнання за позивачем права користування зазначеною квартирою.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що житловим фондом України є житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, у тому числі квартири, що побудовані як житлові приміщення та придатні для постійного проживання фізичних осіб.
Однією з гарантій реалізації права фізичної особи на житло є законодавче закріплення порядку набуття житлового приміщення у приватну власність або безстрокове користування.
Громадяни, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях і потребують поліпшення житлових умов, можуть забезпечуватися житлом у будинках відомчого житлового фонду за місцем роботи. Такі житлові приміщення надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету підприємства, установи, організації з видачою ордера для вселення в надане жиле приміщення.
Користування жилим приміщенням у будинках відомчого житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається у письмовій формі між відповідним підприємством, установою, організацією (наймодавцем) і громадянином, якому видано ордер (наймачем).
Житлове приміщення використовуються наймачем лише для власного проживання та проживання членів сім'ї, до яких належать як близькі родичі, так і інші особи, якщо вони постійно проживають із наймачем і ведуть з ним спільне господарство. При цьому члени сім'ї мають рівні права з наймачем житла на користування житловим приміщенням.
Верховний Суд у постанові від 21травня 2021 року у справі № 643/6850/17 зазначив, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 (провадження № 61-4488св20), від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22), від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 (провадження № 61-749св22).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2023 року у справі № 686/23435/22 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв. м, є ізольованим житловим приміщенням відомчого житлового фонду. Водночас зазначена квартира не є службовим житловим приміщенням та не має статусу гуртожитку.
На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Підприємства ОСОБА_2 було видано ордер на вселення у спірну квартиру, відповідно до якого між ним та Підприємством було укладено договір найму житлового приміщення. У зв'язку з цим ОСОБА_2 набув право користування квартирою на умовах безстрокового найму відповідно до вимог житлового законодавства.
ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру як член сім'ї наймача. З часу вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійно проживали разом, вели спільне господарство, а зазначена квартира була їх єдиним місцем проживання.
З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, унаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставину відсутності у позовних вимогах відомостей про дату укладення договору найму, не заслуговують на увагу.
Як установлено апеляційним судом, правовідносини сторін щодо користування спірною квартирою виникли на підставі виданого ордера на вселення та фактичного вселення наймача і членів його сім'ї у житлове приміщення. За таких обставин відсутність у позовній заяві зазначення конкретної дати укладення договору найму не спростовує факту існування між сторонами відносин найму житлового приміщення та не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки сам договір найму підтверджується сукупністю досліджених судами доказів, зокрема рішенням адміністрації та профспілкового комітету, ордером на вселення та тривалим фактичним користуванням квартирою.
Аргументи касаційної скарги про те, що припинення трудових відносин між наймачем - ОСОБА_2 та Підприємством мало наслідком припинення договору найму житлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки спірна квартира не є службовим житловим приміщенням та не має статусу гуртожитку, а право користування нею виникло у наймача на підставі ордера та договору найму житлового приміщення, укладеного відповідно до житлового законодавства. За таких умов припинення трудових відносин саме собою не припиняє право користування житловим приміщенням.
Посилання заявника на порушення апеляційним судом принципу диспозитивності цивільного судочинства є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув спір у межах заявлених позовних вимог, надав правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, не виходячи за межі предмета та підстав позову.
У цілому доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та обґрунтованих висновків, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та посилань на обставини, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» залишити без задоволення.
Постанову хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко