11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 369/13599/14
провадження № 61-6441св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого структурного підрозділу «Боярська лісова дослідна станція»,
відповідачі: Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «А-Скрин», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року в складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р.,Євграфової Є. П., Писаної Т. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого структурного підрозділу «Боярська лісова дослідна станція» (далі - НУБіПУ в особі ВСП «Боярська лісова дослідна станція», Боярська лісова дослідна станція) звернувся до суду з позовом до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому просив:
визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КВ, виданий ОСОБА_22 Ходосівською сільською радою народних депутатів 27 грудня 1996 року та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 52 з цільовим призначенням для приватного користування;
визнати недійсними договори купівлі-продажу від 11 червня 2008 року та 23 червня 2008 року, укладені ОСОБА_22 із іншими особами;
витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та НУБіПУ в особі ВСП «Боярська лісова дослідна станція» з незаконного володіння відповідачів земельні ділянки з такими кадастровими номерами: 3222484500:03:001:0008, 3222484500:03:001:0016, 3222484500:03:001:0014, 3222484500:03:001:0009, 3222484500;03:001:0010, 3222484500:03:001:0011, 3222484500:03:001:0012, 3222484500:03:001:0013, 3222484500:03:001:0015, 3222484500:03:001:0024, 3222484500:03:001:0022, 3222484500:03:001:0025, 3222484500:03:001:0026, 3222484500:03:001:0023, 3222484500:03:001:0021, 3222484500:036001:0017, 3222484500:03:001:0018;
скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на ці земельні ділянки;
та визнати за державою право власності та за НУБіПУ в особі ВСП «Боярська лісова дослідна станція» право користування спірними земельними ділянками.
Позовні вимоги мотивував тим, що 11 та 23 червня 2008 року ОСОБА_22 уклав договори купівлі-продажу, за якими відчужив на користь інших осіб 17 земельних ділянок, які надалі були відчужені відповідачам.
Спірні земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовані в межах села Лісники Києво-Святошинського району Київської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_22 помер.
Водночас зазначав, що державний акт на право власності на землю серії КВ від 27 грудня 1996 року з цільовим призначенням для приватного користування, який нібито посвідчував право власності ОСОБА_22 на земельну ділянку площею 4,8 га, виданий йому незаконно, оскільки Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області відповідне рішення не приймалось, а в самому державному акті таке рішення також не зазначено.
Крім того, земельна ділянка, право ОСОБА_22 на яку посвідчувалось державним актом на право власності на землю серії КВ від 27 грудня 1996 року, належала до земель лісогосподарського призначення і перебувала в користуванні Боярської лісової дослідної станції та з користування її не вилучалась.
Отже, земельні ділянки, якими на час звернення до суду володіють відповідачі, перебували в користуванні Боярської лісової дослідної станції як ліси 1- ї категорії Хотівського лісництва, не вилучені уповноваженим органом і були передані в приватну власність з порушенням вимог статті 17 ЗК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_20 на належного відповідача - ОСОБА_2 .
Справа переглядалася в судах першої та апеляційної інстанції неодноразово.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором належними і допустимими доказами, що спірні земельні ділянки відносилися до земель лісового фонду.
Земельна ділянка площею 4,8 га була передана ОСОБА_22 на підставі рішення Ходосівської сільської ради від 29 вересня 1992 року.
Право постійного користування земельними ділянками в межах Лісниківської та Ходосівської сільських рад Боярська лісова дослідна станція отримала на підставі державних актів від 25 червня 2003 року, тобто вже після прийнятого рішення про передачу ОСОБА_23 спірної земельної ділянки.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку із пропуском позовної давності. Про порушене право прокуратурі було відомо ще в жовтні 2009 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 904/3405/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позову, проте помилково застосував позовну давність.
Суд не надав належної оцінки його доводам щодо пропуску позовної давності з об'єктивних причин. Не врахував, що наявність в провадженні суду з жовтня 2009 року до грудня 2012 року справи № 6-47635св12 за позовом прокурора щодо спірних земельних ділянок виключала необхідність звернення до суду з цим позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 липня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ОСОБА_4 через представника ОСОБА_24 та ОСОБА_5 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
27 грудня 1996 року ОСОБА_22 одержав державний акт на право приватної власності землю серії КВ на земельну ділянку площею 4,8 га в межах Ходосівської сільської ради для приватного користування. Державний акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право власності на землю за № 52. Реквізити рішення Ходосівської сільської ради в державному акті не зазначені.
25 червня 2003 року Боярська лісова дослідна станція одержала державний акт серії ІІ-КВ № 002654 на право постійного користування землею, а саме земельної ділянки для ведення лісового господарства площею 95,3 га відповідно до розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 14 квітня 2003 року № 132. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 563.
У 2008 році комплексною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання складено проєкт організації та розвитку лісового господарства ВП «Боярська лісова дослідна станція».
Згідно з наказом ВП НУБіПУ «Боярська лісова дослідна станція» від 22 липня 2009 року № 114 з 01 жовтня 2009 року включено лісові масиви Хотівського лісництва до території Боярського лісництва.
На підставі договорів купівлі-продажу від 11 червня 2008 року та від 23 червня 2008 року, ОСОБА_22 відчужив на користь інших осіб частини земельної ділянки площею 4,8 га, що належала йому на підставі державного акта на право власності на землю від 27 грудня 1996 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_22 помер.
Надалі спірні земельні ділянки неодноразово відчужувалися. На час звернення прокурора з позовом до суду власниками сімнадцяти спірних земельних ділянок є відповідачі.
Листами архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 12 вересня 2014 року та 25 квітня 2016 року, листами ВП НУБіПУ «Боярська лісова дослідна станція» від 11 вересня 2014 року, 09 жовтня 2014 року, листом НУБіПУ від 20 січня 2017 року № 0138, листами Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 09 вересня 2014 року № 304, від 23 січня 2017 року № 25, підтверджено належність спірних земельних ділянок до категорії лісогосподарського призначення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передачі ОСОБА_23 спірної земельної ділянки) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.
Згідно зі статтею 4 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передачі ОСОБА_23 спірної земельної ділянки) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У цій справі встановлено, що прокурор належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами довів віднесення спірних земельних ділянок до лісогосподарського призначення державної форми власності, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважав позов обґрунтованим.
Відповідачі з касаційними скаргами на постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду не зверталися, а прокурор у касаційній скарзі висновок апеляційного суду про обґрунтованість позову не спростовує, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд такий висновок не перевіряє.
Водночас з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявили про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).
У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Як установив суд апеляційної інстанції, про факт видачі Ходосівською сільською радою народних депутатів ОСОБА_22 цього державного акта, а також укладення ним договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянокпрокуратурі було відомо в жовтні 2009 року, що підтверджується рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року в справі № 6-47635св12 про відмову в задоволенні позову міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах Київської обласної державної адміністрації та третьої особи з самостійними вимогами Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених з ОСОБА_25 , та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки.
Таким чином, установивши, що про порушене право на спірні земельні ділянки прокуратурі було відомо ще в жовтні 2009 року, а з цим позовом до суду прокурор звернувся лише в грудні 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку на звернення до суду і поважних причин пропуску цього строку суд не встановив, правильним є висновок апеляційного суду про відмову в позові через сплив позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 904/3405/19.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов