12 лютого 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/6542/23
Провадження № 22-ц/4815/230/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В.,
суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Андрієнко Ірина Вікторівна, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення стягнення аліментів,
19 грудня 2023 року ОСОБА_3 , звернулась в Рівненський районний суд із позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.04.2016 року з відповідача на її користь були стягнуті аліменти на утримання дітей.
22.12.2022 року на виконання виконавчого листа у справі № 569/1162/16-ц, що був виданий 09.06.2016 року, було відкрито виконавче провадження. Згідно довідки державного виконавця від 23.11.2023 року, заборгованість зі сплати аліментів складає 375 464, 95 грн. Покликаючись на положення ч.1 ст. 196 СК України позивачка має право на стягнення пені у зв'язку з наявною заборгованістю. За розрахунками позивачки, пеня складає 3 678 839, 47 грн. Оскільки розмір пені не може перевищувати розмір заборгованості, то позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь 375 464, 95 грн. пені на підставі ст. 196 СК України.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, оскільки він не був обізнаний про наявність судової справи, а позивач звернулась у виконавчу службу, лише у 2022 році.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Андрієнко І.В., в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апелянт зазначає, що копії матеріалів справи № 569/1162/16-ц підтверджують ту обставину, що відповідач не з'являвся на судові засідання.
Також дані документи підтверджують, що судом було виконано вимоги ЦПК України, належним чином повідомлявся відповідач про призначені судові засідання.
Ствердження відповідача, що він на час розгляду справи знаходився за межами України, є таким, що не підтверджено з боку відповідача жодним доказом.
Суд не врахував пояснень представника позивача щодо того, що на час розгляду справи про стягнення аліментів у 2016 році відповідач знаходився на території України у зв'язку із офіційною роботою в Україні та сторони проживали разом. При поданні позивачем позову до суду про стягнення аліментів вона неодноразово особисто повідомляла відповідача про подання такого позову та призначені засідання, на які відповідач умисно не з'являвся, хоча і був обізнаний про судову справу.
Сам відповідач в своїх письмових поясненнях (з долученням копії свого закордонного паспорта), які відображені у рішенні від 24.12.2024 р. справі № 570/900/24 (про звільнення від сплати заборгованості по аліментам) зазначає, що він почав виїжджати за кордон на заробітки лише з початку 2021 року.
Тоді як у даній справі про стягненні пені відповідач з даного питання свідчить вже про інше, а саме про його виїзд за кордон у 2016 році, при цьому не долучає жодного доказу про це, в тому числі й копію закордонного паспорта.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справах № 343/860/17, № 523/1374/18, №344/12158/16-ц, вказує, що подання позивачем в межах належного строку виконавчого документа на примусове виконання жодним чином не свідчить про відсутність вини відповідача у несплаті аліментів, в тому числі в добровільному порядку.
Відповідач не надав жодних доказів, що за період з квітня 2016 року (винесення рішення про стягнення аліментів) по грудень 2022 року (подання виконавчого листа про стягнення аліментів до примусового стягнення) він не був обізнаний про його обов'язок сплачувати аліменти та не міг про нього взнати внаслідок поважних причин.
На думку позивача суд не врахував, що у справі № 570/900/24 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами вже надавалась оцінка доводам відповідача про необізнаність щодо обов'язку сплати аліментів.
Звертає увагу суду на те, що предметом розгляду даної справи є стягнення пені за період з 01.01.2023 р. по 30.11.2023 р. Тобто за той період, коли відповідач був однозначно обізнаний про стягнення аліментів, оскільки протягом 2023 року відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості шляхом їх перерахування на рахунок виконавчої служби (підтверджується розрахунком заборгованості від 23.11.2023 р., долученим до матеріалів справи, а також банківським квитанція про проведення платежів, долученими відповідачем).
Протягом цього періоду відповідач через конфлікти між сторонами обрав для себе таку позицію, згідно якої він замість погашення заборгованості за прострочення сплати аліментів в повному обсязі перераховував кошти за іншими потребами (в тому числі й на рахунки дітей, у розмірі 186 483 грн. для ОСОБА_5 , 160 750 грн. для
ОСОБА_6 виписки підтверджують фінансову можливість відповідача закрити заборгованість перед стягувачем аліментів в повному обсязі протягом 2023 року.
Позивачем позовна заява була подана через рік після того, як виконавчий лист про стягнення аліментів було подано на примусове виконання. Відповідач після того, як було відкрито виконавче провадження, почав сплачувати щомісячні аліменти. При цьому відповідач усвідомлено та навмисно свій значний дохід не спрямовував на належне виконання рішення та закриття заборгованості по сплаті аліментів перед стягувачем. Внаслідок чого позивач була змушена звернутись з позовом до суду та в січні 2024 року було відкрито провадження по справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Протягом 2023 року боржник сплачував аліменти та не вчиняв жодних дій щодо оскарження розрахунку заборгованості, дій державного виконавця або звільнення від сплати заборгованості.
Боржник почав вчиняти дії та заперечувати свою обізнаність про обов'язок сплати аліментів лише в 2024 році після подання стягувачем позову в суд про стягнення пені за несплату аліментів. Тобто до того часу боржник погоджувався і з розміром боргу, і з необхідністю сплати аліментів, і не заперечував свою обізнаність.
Вважає, що суд помилково поклав в основу рішення банківські виписки та документи за 2024-2025 роки, які не стосуються спірного періоду (січень-листопад 2023 року), пояснення відповідача, подані з порушенням процесуальних строків і без надання їх позивачу. Відповідач не подав відзиву у встановлені строки. Суд без належних підстав прийняв подані з пропуском строку пояснення та докази, порушивши рівність сторін.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Орловська Я.Б. у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги.
Узагальнені доводи заперечень зводяться до того, що заборгованість виникла внаслідок того, що позивач протягом тривалого часу не пред'являла виконавчий лист до виконання. Відповідач не був обізнаний про наявність судового рішення про стягнення аліментів. Відповідач постійно перебував на заробітках та матеріально забезпечував сім'ю і після того як дізнався про виконавче провадження продовжує надавати підтримку дітям та сплачувати заборгованість. Вважає, що встановлені обставини підтверджують, що відповідач не мав умислу ухилятися від сплати аліментів, а утворення заборгованості сталося незалежно від його волі.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 01 лютого 2016 року позивачка звернулася з позовом до Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення аліментів з відповідача на її користь на утримання дітей (а.с. 83).
Провадження у справі було відкрито 16.02.2016 р., справа призначена до розгляду на 18.03.2016 р. (а.с. 85).
18.03.2016 р. на розгляд справи сторони не з'явилися, про що наявна довідка секретаря судових засідань (а.с. 86).
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської область від 14.04.2016 р. у справі №569/1162/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 01.02.2016 р. і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 84).
Судові повістки про виклики до суду відповідач ОСОБА_4 не отримував, так само яке і не отримав рішення суду про стягнення аліментів (а.с. 87-92).
Виконавчий лист на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської область від 14.04.2016 р. у справі №569/1162/16-ц був виданий 09.06.2016 року.
Виконавчий лист на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської область від 14.04.2016 р. у справі №569/1162/16-ц був пред'явлений стягувачкою ОСОБА_3 до виконання у грудні 2022 року.
22 грудня 2022 року держаним виконавцем Відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) було відкрито виконавче провадження - постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 70531439 (а.с. 12).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 23.11.2023 року, загальна заборгованість станом на 01.12.2023 року становить 375464,95 гривень (а.с. 13).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 24.04.2025 року, загальна заборгованість станом на 01.05.2025 року становить 293293,95 гривень (а.с. 119).
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів).
Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Згідно з статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Оскільки Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670св19, які врахував суд першої інстанції.
Таким чином відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Колегія суддів погоджується з тим, що суд застосував до спірних правовідносин постанову Верховного Суду від 19.02.2024 року у справі № 761/893/23, де зазначено, що відповідач спростував презумпцію вини платника аліментів. Суд встановив, що майже 12 років стягувачка не пред'являла виконавчий документ до виконання, не вчиняла жодних дій для виконання рішення суду та не зверталася до виконавчої служби. Лише у вересні 2022 року було відкрито виконавче провадження, після чого відповідач розпочав погашення заборгованості. Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності пред'явлення виконавчого листа до виконання та без ознак умисного ухилення боржника від сплати аліментів, підстав для нарахування пені не було.
Водночас у вказаному рішенні Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача пені за період з моменту відкриття виконавчого провадження, що не було враховано судом першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 р. у справі №333/6020/16-ц вказала, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)) вказано, що суди при обчисленні пені не звернули увагу, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості на яку вона нараховується.
Як вбачається з вимог позовної заяви ОСОБА_3 просила стягнути пеню за період з 01.01.2023 по 30.11.2023 у розмірі 375464,95 грн. (а.с. 1, зворот).
Водночас з наданого ДВС розрахунку заборгованості у ВП №70531439 вбачається, що заборгованість по місячним платежам за спірний період повинна розраховуватись з таких показників;
1) січень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 6679,00 грн; сплачено 0,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 6679,00 грн.
2) лютий 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 6679,00 грн; сплачено 0,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 6679,00 грн.
3) березень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 6679,00 грн; сплачено 5000,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 1679,00 грн.
4) квітень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 6679,00 грн; сплачено 5000,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 1679,00 грн.
5) травень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 6205,50 грн; сплачено 0,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 6205,50 грн.
6) 01-11 червня 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 2275,35 грн; сплачено 2016,67 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 258,68 грн.
7) 12-30 червня 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 2620,10 грн; сплачено 3483,33 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця -863,23 грн.
8) липень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 4137,00 грн; сплачено 15000 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця -10863 грн.
9) серпень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 4137,00 грн; сплачено 10000 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця -5863 грн.
10) вересень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 4137,00 грн; сплачено 0,00 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця 4137 грн.
11) жовтень 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 4137,00 грн; сплачено 10000 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця -5863 грн.
12) листопад 2023 року; сума, яка підлягає стягненню 4137,00 грн; сплачено 10000 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця -5863 грн.
Сукупний розмір заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження визначений у розмірі 2310,98 грн.
Загальний розмір заборгованості 375464,95 гривень.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України).
Тобто законодавець встановивши у частині першій статті 196 СК максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розгляду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК). Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з'ясовується чи є підстави для її зменшення.
При вирішенні питання про стягнення пені (статті 196 СК) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.
Водночас тлумачення частини другої статті 196 СК вказує на те, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.
При цьому саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів;
Тоді як визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов'язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов'язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як стимулу для своєчасного виконання аліментних зобов'язань.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та надані розрахунки приходить до висновку, що є безпідставними вимоги позивачки про стягнення пені у розмірі загальної суми заборгованості (375464,95 гривень), оскільки позовні вимоги стосувались періоду з 01.01.2023 року по 30.11.2023 рік. Заборгованість виникла одномоментно, її законність підтверджена висновками судів у справі №570/900/24, відповідач довів, що діяв добросовісно, а заборгованість почав погашати після відкриття виконавчого провадження, хоча і не систематично.
За таких обставин, з метою стимулювати відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості слід стягнути 1000 гривень пені за період з 01.01.2023 року по 30.11.2023 рік.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Андрієнко Ірина Вікторівна задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 1000 гривень 00 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2026 року.
Головуючий: Боймиструк С.В.
Судді: Хилевич С.В.
Шимків С.С.