Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/82/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 404/542/26 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
12.02.2026 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем ОСОБА_5 ,
за участі захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19 січня 2026 року, якою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Веселе, Запорізької області, українця, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, без утриманців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця ЗСУ, який перебував на посаді водія 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 17.03.2026 року з визначення застави у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 199 680 грн.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати, ухвалити нову, якою застосувати щодо його підзахисного альтернативний запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою у вигляді домашнього арешту, мотивуючи тим, що слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого, не прийнято до уваги всі обставини та докази на які посилалась сторона захисту, невірно оцінені ризики, які не доведені належними доказами, не в повній мірі враховано особу підозрюваного. Так, судом не взято до ваги, що у підозрюваного на утриманні перебуває неповнолітня донька та хвора дружина яка потребує постійної допомоги та нагляду. Крім того, в ході прийняття даного рішення судом не взято до уваги в якості доказів доводи захисту, та підозрюваного стосовно можливості застосування менш суворого запобіжного заходу. Отже, слідчим суддею не застосовано норми закону, які необхідно було застосувати при розгляді даного клопотання.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 24.06.2023, будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на посаді водія 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», діючи умисно в порушення вимог ст.ст. 2, 11, 16-17, 127-128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, не з'явився до місця несення служби, військової частини НОМЕР_1 , яка перебувала в населеному пункту АДРЕСА_3 , після проходження лікування КНП «Покровська лікарня» та, перебуваючи в різних місцях, ухилявся від проходження військової служби до моменту затримання ОСОБА_7 в порядку ст. 208 КПК України, 17.01.2026, слідчим слідчого відділу Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області за адресою: Кіровоградська область, м. Кропивницький, проїзд Тінистий, 3.
Органами досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані як нез'явлення вчасно до місця несення служби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про що 17.01.2026 йому повідомлено про підозру.
Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19.01.2026 задоволено клопотання про застосування підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025050010039687в межах строку досудового розслідування, по 17.03.2026 включно, з визначенням застави. Рішення слідчого судді мотивовано тим, що у разі застосування ОСОБА_7 , запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, вказане не зможе забезпечити на початковому етапі проведення досудового розслідування та у подальшому належного виконання останнім його процесуальних обов'язків: так, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному є ризиком переховування його від слідства та суду. Самовільне залишення військової служби є ризиком неявок підозрюваного та оголошення міждержавного розшуку, що стане передумовою для затягування розгляду кримінального провадження і порушить розумні строки вирішення справи по суті.
До початку апеляційного розгляду прокурор подав клопотання про розгляд апеляційної скарги захисника підозрюваного за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, в дебатах обвинуваченого захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Слідчий суддя при розгляді клопотання, у відповідності до ст.194 КПК України, правильно прийшов до висновку, про необхідність задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як вбачається із матеріалів клопотання, при розгляді в суді першої інстанції клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу слідчий та прокурор довели обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати про існування хоча б одного із ризиків про те, що підозрюваний ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, що застосований до нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Слідчим суддею при розгляді клопотання встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Його причетність до оголошеної підозри підтверджується зібраними у ході проведення досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які долученні до матеріалів клопотання.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя правильно встановив, що доводи поданого клопотання є обґрунтованими, а ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду. Тож, для запобігання встановленим ризикам слідчий суддя дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність застосування до підозрюваного виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде ефективним та доцільним, а тому посилання сторони захисту на безпідставність зазначених слідчим у клопотанні та встановлених судом ризиків не підлягають задоволенню.
Така позиція суду першої інстанції цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у справі «Смірнови проти Росії» (п. 59) зазначив, що в досудовому звільненні особі може бути відмовлено через доведеність таких основних підстав, як: ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. у справі «Штеґмюллер проти Австрії»); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесу здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 червня 1968 р. у справі «Вемгофф проти Німеччини»); вчинення ним подальших правопорушень (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. «Мацнеттер проти Австрії»).
Європейський суд з прав людини визнав допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою наявність із боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину. Проте й у цих випадках ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність відповідних ризиків, які слугують підставою тримання підозрюваного під вартою, повинна бути доведена в кожному конкретному випадку.
Також апеляційний суд вважає, що слідчий суддя при постановленні ухвали врахував дані, які характеризують підозрюваного, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , і міру покарання, яка передбачена за нього у виді позбавлення волі, та з метою запобігти встановленим ризикам судом першої інстанції було обґрунтовано задоволено клопотання слідчого та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів ураховує, що останній не безпідставно підозрюється у вчиненні тяжкого злочину в період воєнного стану введеного на території України, за який у разі доведення вини останнього, передбачено суворе покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що, на думку колегії суддів, дозволяє ґрунтовно припускати, що останній може спрямувати свої дії на перешкоджання слідству шляхом реалізації встановлених ризиків.
При цьому суд вважає, що названі ризики досягають такого ступеню вірогідності, що жоден з менш суворих, ніж тримання під вартою, запобіжних заходів не зможе відвернути зазначені ризики, що виправдовує тримання підозрюваного ОСОБА_7 під вартою.
Як в судовому засіданні судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Більш того, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Крім того, під час апеляційного розгляду захисник також вказав про наявність тих обставин, що підозрюваний має постійне місце проживання, має сім'ю, як підстави для обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу, враховуються судом апеляційної інстанції, однак не є безумовними підставами для скасування ухвали місцевого суду.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного. При цьому висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В той же час, слідчий суддя правильно врахував обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого злочину, а також особу підозрюваного, який має родину, та у відповідності до ст.182 КПК України визначив підозрюваному як альтернативний запобіжний захід заставу у 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір застави достатньою мірою може гарантувати виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків. На думку апеляційного суду, з урахуванням даних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у вчиненні тяжкого злочину, визначений слідчим суддею розмір застави є прийнятним та буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог захисника не вбачається.
Керуючись ст.ст. 182, 183, 193, 194, 376 ч.2, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19 січня 2026 року щодо підозрюваного ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: