Справа № 344/19117/25
Провадження № 11-кп/4808/112/26
Категорія ч.3 ст.389 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
12 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року, у кримінальному провадженні №12025096010000489 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України,-
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, непрацюючого, з середньою освітою, неодруженого, раніше судимого, востаннє: 31 жовтня 2024 року вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.71, п.5 ч.1 ст.72 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано ОСОБА_7 невідбуте покарання за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31.10.2024 року та остаточно призначено покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць.
ОСОБА_7 вчинив ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Кримінальний проступок вчинено за наступних обставин.
Так, 31 жовтня 2024 року вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо буде запропоновано посаду (роботу);
Так, 21 січня 2025 року ОСОБА_7 з'явився до Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області, де йому роз'яснено умови відбування покарання у виді пробаційного нагляду, винесено постанову про встановлення днів явки на реєстрацію, призначено днем явки перший вівторок кожного місяця та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, про що засуджений ОСОБА_7 власноручно підписався.
Окрім того, 21 січня 2025 року ОСОБА_7 було видано направлення до Івано-Франківської філії Івано-Франківського центру зайнятості для подальшого працевлаштування та останній зобов'язався повідомити Івано-Франківський районний відділ філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області про результати працевлаштування до 31.01.2025 року.
Отже, ОСОБА_7 зобов'язався відбути 1 (один) рік пробаційного нагляду у повному обсязі із виконанням покладених на нього обов'язків згідно вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31.10.2024 року.
Однак, незважаючи на попередження, які винесені органом пробації 04.02.2025 року, 14.02.2025 року, 01.04.2025 року та 03.06.2025 року про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду та зобов'язання відбувати вказане покарання, в порушення вимог ч. 3 ст. 49-3 КВК України ОСОБА_7 , не маючи наміру виконувати покладені на нього обов'язки, усвідомлюючи протиправний характер своєї умисної бездіяльності, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, без поважних на те причин ухилявся від відбування покарання та не виконував покладені на нього обов'язки.
Разом з тим, 03 березня 2025 року, ОСОБА_7 надав письмове пояснення інспектору Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області про те, що працевлаштовуватись чи звертатись до органів державної служби зайнятості не буде.
Згідно з відповідей, отриманих на запити з медичних установ міста Івано-Франківська, засуджений ОСОБА_7 у період з 21.01.2025 року по теперішній час за медичною допомогою не звертався. До Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області листки непрацездатності засуджений ОСОБА_7 не надавав та про причину не відбуття пробаційного нагляду не повідомляв.
Не погоджуючись з зазначеним вироком, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог КПК України та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав обтяжуючою обставиною рецидив злочинів згідно зі ст.67 КК України. Зазначає, що його попередня судимість стосувалася вчинення кримінального проступку за ч.1 ст.309 КК України, а не злочину. Оскільки за законом кримінальні правопорушення чітко поділяються на проступки та злочини, наявність попередньої судимості за проступок не може створювати юридичну підставу для констатації рецидиву злочинів. На думку апелянта, це незаконне обтяження суттєво вплинуло на суворість обраного судом покарання. Також апелянт вказує на порушення вимог ст.374 КПК України щодо змісту судового рішення. Обвинувачений стверджує, що в мотивувальній частині вироку відсутній номер кримінального провадження в ЄРДР, що є обов'язковим реквізитом. Таке упущення є недотриманням встановленої законом форми та змісту судового рішення. На думку апелянта, призначене судом першої інстанції покарання у виді реального обмеження волі, є явно несправедливим через його надмірну суворість. На його переконання, суд помилково обтяжив відповідальність, визнавши наявність рецидиву злочинів, оскільки попередня судимість стосувалася кримінального проступку, а не злочину, що унеможливлює застосування цієї обставини у розумінні КК України. За відсутності обтяжуючих обставин висновок суду про необхідність призначення реального обмеження волі є необґрунтованим, а саме покарання підлягає пом'якшенню. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки пом'якшуючим обставинам. Хоча у вироку формально зазначено про щире каяття обвинуваченого, ця обставина фактично не була врахована при визначенні виду покарання. Так само суд безпідставно проігнорував активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю кримінального правопорушення, яке проявлялося у добровільній співпраці зі слідством, наданні правдивих показів та сприянні встановленню об'єктивної істини, що свідчить про невисокий рівень суспільної небезпеки його особи. Апелянт також зазначає, що невиконання окремих обов'язків під час попереднього пробаційного нагляду не мало характеру злісного ухилення від покарання. Відсутність офіційного працевлаштування була зумовлена об'єктивними причинами, зокрема неодноразовими відмовами роботодавців, а не небажанням працювати чи ігноруванням вимог закону. За таких обставин висновок суду про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства є передчасним та не ґрунтується на всебічному аналізі особи засудженого. З огляду на мету покарання, обвинувачений вважає, що його поведінка, усвідомлення вини, наявність соціальних зв'язків та готовність дотримуватися вимог закону в подальшому дають достатні підстави для застосування положень ст. 75 КК України. Покладення передбачених законом обов'язків у межах іспитового строку буде достатнім та ефективним заходом кримінально-правового впливу без необхідності направлення до виправного центру. Навіть у разі визнання судом необхідності призначення покарання, пов'язаного з працею, апелянт вважає за доцільне застосування ст. 69 КК України із призначенням виправних робіт, що дозволило б відбувати покарання за місцем проживання та здійснювати відрахування частини доходу в дохід держави, що відповідало б принципам справедливості та індивідуалізації покарання.
Просить вирок суду першої інстанції щодо нього змінити, виключити з мотивувальної частини вироку обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів, та застосувати до нього ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання у виді обмеження волі з встановленням іспитового строку, а у разі неможливості застосування ст.75 КК України, замінити обмеження волі на виправні роботи з відрахуванням відсотка із заробітку згідно зі ст. 69 КК України.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений підтримали подану апеляційну скаргу.
Обвинувачений наполягав на скасуванні вироку, мотивувавши його незаконність й тим, що захисник на стадії дізнання не надавав належним чином захист, не роз'яснював права, не попередив про наслідки визнання винуватості. Зокрема, при підписанні документів поліцейському йому не було зрозуміло суті обмежень під час розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку та невідомо, що йому може бути призначене покарання у виді обмеження волі.
Прокурор заперечив проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
У відповідності до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Суд першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався в повному обсязі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт надійшов до суду першої інстанції 24 жовтня 2025 року.
28 жовтня 2025 року постановлено вирок щодо ОСОБА_7 . При цьому розгляд кримінального провадження відбувся без проведення розгляду в судовому засіданні.
Як неодноразово зауважував ККС у складі ВС, спрощене кримінальне провадження щодо кримінальних проступків є обмеженням фундаментального права людини на справедливий судовий розгляд, а тому суди повинні належним чином звертати увагу на забезпечення права на захист обвинуваченого. Підписання обвинуваченим заяви про беззаперечне визнання своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, стосовно якого можливе спрощене кримінальне провадження, за відсутності захисника та неналежне роз'яснення обвинуваченому органом досудового розслідування суті обмежень під час розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства
Про наявність такого порушення при підписанні дізнавачу заяви про згоду на розгляд справи у спрощеному провадженні зауважувала сторона захисту.
Пояснення ОСОБА_7 в цій частині підтверджуються змістом заяви (а.с.8), де окрім іншого, від нього відібрали згоду на призначення будь-якого покарання передбачуваного ч.3 ст.389 КК України.
Така згода щодо призначення покарання не передбачена ст.302 КПК України і на неї не звернув увагу захисник під час підписання зазначеного документу.
Ця обставина підтверджує твердження обвинуваченого про неналежне роз'яснення його прав та обмежень.
Ці обставини залишились поза увагою і суду першої інстанції, який мав ретельно перевірити всі документи щодо дотримання права на захист обвинуваченого, та у разі необхідності додатково з'ясувати позицію обвинуваченого, призначивши розгляд у судовому засіданні та викликавши для участі в ньому учасників кримінального провадження (ч.3 ст.382 КПК України).
Крім того, розгляд обвинувального акту відповідно до ст.382 КПК України, не позбавляє суд обов'язку ретельно перевірити наявність обставин що пом'якшують та обтяжують покарання, доказування яких є обов'язковим відповідно до п.4 ч.1 ст.91 КПК України.
Зокрема, суд при призначенні покарання врахував рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання, проте не врахував, що ОСОБА_7 не був засуджений та не визнавався винуватим у вчиненні злочинів.
Це вплинуло на призначення покарання, яке було оскаржено стороною захисту в апеляційному порядку.
Вказані порушення є істотними у розумінні ст.412 КПК України, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких умов оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду обвинувального акту в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4