Справа № 161/13419/25 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/266/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
10 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
представника стягувача АТ КБ «Приватбанк» - Мельник В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , стягувачі: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», на бездіяльність державного виконавця за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що він мав намір реалізувати своє право на реєстрацію та відчуження нерухомого майна, проте дізнався у нотаріуса про наявність арештів, зареєстрованих у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Згодом він звернувся до Відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС у м.Луцьку ЗМУ МЮ) де 27 червня 2025 року отримав інформацію, що державними виконавцями відділу були накладені арешти на його майно, а матеріали виконавчих проваджень знищені у зв'язку із закінченням строків їх зберігання.
Так, згідно даних АСВП на виконанні відділу перебувало виконавче провадження (далі - ВП) № 48279815 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 0308/10918/12 про солідарне стягнення з нього на користь ПАТ «ВТБ Банк» 948 730 грн 81 коп. заборгованості. Інші обтяження зазначені у зверненні ідентифікувати неможливо. Оскільки виконавчі документи у вказаних провадженнях відсутні, тому вважає, що відсутні і правові підстави для подальшого існування накладених арештів. Такий арешт з майна може бути знятий за рішенням суду. Наявність обтяження нерухомого майна, накладеного державним виконавцем, перешкоджає здійсненню його майнових прав, а тому він змушений звертатися за захистом своїх прав до суду.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати бездіяльність ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ щодо відмови у знятті арешту з належного йому нерухомого майна протиправною та зобов'язати ДВС скасувати арешти на його майно, накладені постановою державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 22 березня 2016 року у ВП № 48279815, реєстраційний номер обтяження 13815046, постановою державного виконавця Другого ВДВС Луцького МУЮ б/н від 20 листопада 2008 року, реєстраційний номер обтяження 8213217, а також постановою державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 19 жовтня 2011 року у ВП № 29396068, реєстраційний номер обтяження 11750112.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на його майно як боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача АТ КБ «Приватбанк» Мельник В. М., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вказувала, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків. Отже, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»). Оскільки стягувач має право повторно пред'явити до виконання виконавчий документ, що був повернутий стягувачу, у разі необхідності звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення тощо, а відтак зняття арешту за виконавчим листом, який був повернутий, зняттю не підлягає.
Інші учасники справи відзивів не подали.
Заявник ОСОБА_1 , представники стягувачів ПАТ «ВТБ Банк», ВАТ «Сведбанк», ТОВ «Брайт Інвестмент», а також представник ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.
Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності зазначених учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника стягувача АТ КБ «Приватбанк», дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних пошуку у АСВП на виконанні у ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ перебували виконавчі провадження, а саме: ВП № 49660739 з примусового виконання виконавчого листа від 08 лютого 2012 року № 2-7406/11, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 41 960,70 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05 грудня 2011 року становить 335 261 грн 80 коп. заборгованості, по 850 грн судового збору і по 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що в сумі складає 356 171 грн 80 коп., на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року) 24 березня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу; ВП №48279815 з примусового виконання виконавчого листа від 13 вересня 2012 року № 0308/10918/12 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судових витрат в користь виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 948 730 грн 81 коп., на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону №606-XIV від 21 квітня 1999 року) 23 березня 2016 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Вищевказані виконавчі провадження знищені у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ щодо зняття арешту з належного йому нерухомого майна та про виключення відомостей про нього як про боржника з Єдиного реєстру боржників, а також скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення.
Згідно з відповіддю виконавчої служби на виконанні у відділі перебувало ВП № 48279815 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 0308/10918/12 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 948 730 грн 81 коп. Інші обтяження, зазначені у зверненні, ідентифікувати неможливо.
З письмових пояснень ВДВС встановлено, що у процесі примусового виконання судових рішень суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, стягувачами є ПАТ «ВТБ Банк», відомості про правонаступників якого відсутні, а також АТ КБ «Приватбанк», ВАТ «Сведбанк», а також правонаступник ПАТ КБ Надра - ТОВ «Брайт Інвестмент».
Проте, як встановлено судом, зобов'язання боржника перед стягувачами не виконані, заборгованість не сплачена, що підтверджується зокрема розрахунком АТ КБ «Приватбанк». Виконавче провадження не завершено, виконавчий документ повернуто стягувачу.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 447-1 ЦПК України).
Згідно з частинами 2, 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18.
Таким чином у випадку наявності арешту на майно боржника, яке не було знято під час закінчення виконавчого провадження у виконавчої служби відсутнє право на скасування відповідної постанови, а у випадку якщо не встановлено порушення порядку накладення арешту у керівника відповідного відділу виконавчої служби також відсутнє відповідне право. Єдиною можливістю, визначеної законодавцем, щодо зняття арешту є відповідне рішення суду, на підставі якого арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня.
Разом з тим, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року) передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Аналогічні положення мітяться і у п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року).
Законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.
Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24), згідно з якою законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року) не передбачало наслідком зняття арешту з майна боржника, зважаючи також і на те, що виконавче провадження не було завершено. У даному випадку права та законні інтереси боржника не були порушені. Водночас заявник не надав суду доказів, які б підтверджували виконання судових рішень, зокрема, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2012 року, на підставі яких були відкриті вищезгадані виконавчі провадження, та в межах яких були накладені арешти на нерухоме майно боржника, або доказів відсутності у нього заборгованості за судовими рішеннями.
Зважаючи на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.
На підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів не надав, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: