вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/28/26
Справа № 356/709/25
10.02.2026 Березанський міський суд Київської області в складі:
Головуючий суддя Капшученко І. О.,
за участю секретаря Мелещенко В. В.
представника позивача Тимошик І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференці в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березанської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини
Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Тимошик І. О. звернулася до Березанського міського суду Київської області з вказаним вище позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна сестра позивача - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй спадкове майно, а саме 2/15 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2009, виданого Березанською міською державною нотаріальною конторою після смерті матері ОСОБА_5 . Крім позивача ОСОБА_1 , рідними сестрами померлої ОСОБА_4 були ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які також успадкували по 2/15 частини будинку кожна після смерті матері ОСОБА_5 . Інша 1/3 частка будинку належала ОСОБА_9 на підставі договору дарування № 1125 від 13.08.2004.
Як зазначає позивач, на момент своєї смерті ОСОБА_4 у шлюбі не перебувала та дітей не мала. З дитинства ОСОБА_4 найближче спілкувалась з ОСОБА_8 , яка після поховання ОСОБА_4 повідомила, що буде оформлювати спадщину після померлої сестри.
Відтак, інші сестри, зокрема й ОСОБА_1 , із заявами про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 не звертались, оскільки були переконані, що спадщину прийняла ОСОБА_8 .
Як вказує позивач, фактично в будинку ніхто постійно не проживав та вони використовували його як дачу та місце, де родина збиралась на свята або для відпочинку, тому питання документального оформлення права власності тривалий час не піднімалось.
Проте в подальшому син позивача - ОСОБА_2 виявив намір об'єднати частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на що інші співвласники не заперечували та відчужили належні їм частки на користь ОСОБА_2 .
Отже, на момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 став власником 11/15 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Частку ОСОБА_8 (2/15) успадкувала її донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину № 371 від 02.04.2025, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_8 було виявлено, що частка, яка належала ОСОБА_4 , не була прийнята спадкоємцями.
Враховуючи викладене, у червні 2025 року позивач звернулась до П'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , однак постановою державного нотаріуса Гриценко О. В. від 27.06.2025 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском 6-місячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.
Разом з тим, позивач зауважує, що вона є спадкоємцем другої черги після смерті сестри ОСОБА_4 та тривалий час була переконана, що її частку успадкувала інша сестра, а враховуючи, що належна померлій частка будинку є незначною, вважає за недоцільне ділити її на ще менші частки. Крім того, між сестрами завжди існував консенсус щодо користування спадковим майном та спорів щодо цього не виникало.
Інші спадкоємці, які б претендували на спадщину після померлої, відсутні, у власність територіальної громади спадщина не переходила. Водночас ОСОБА_2 , який є власником 11/15 частин житлового будинку, в силу того, що частка ОСОБА_4 незначна та не виділена в натурі.
З огляду на викладене вважає, що строк для прийняття спадщини був пропущений нею з поважних причин, на які позивач не могла вплинути, тому, посилаючись на положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України, просить визначити їй додатковий строк в 3 місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 14.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 06.11.2025 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
23.09.2025 від третьої особи ОСОБА_2 до суду надійшли пояснення, в яких останній вказував, що у 2024 році він вирішив зайнятись ремонтом будинку за адресою: АДРЕСА_1 та запропонував іншим співвласникам викупити їхні частки, на що останні погодились та на підставі договорів, укладених з ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , ОСОБА_2 став власником 11/15 частин житлового будинку. Спадщина після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлена не була, відтак її донька ОСОБА_3 зайнялась оформленням документів, щоб у подальшому відчужити майно на користь ОСОБА_2 . Однак під час оформлення спадщини виявилось, що частка ОСОБА_4 прийнята не була. З огляду на викладене, вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (Т.1,а.с.78-79).
23.09.2025 через канцелярію суду від третьої особи ОСОБА_3 надійшли пояснення, в яких остання вказала, що у 2024 році її двоюрідний брат ОСОБА_2 вирішив зайнятись ремонтом родинного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та запропонував викупити частку, яка належала її матері - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому вона була переконана, що матері належить 4/15 частини будинку, а саме 2/15 - після смерті її матері та 2/15 - після смерті сестри ОСОБА_4 . Однак під час заведення спадкової справи було виявлено, що частка, яка належала померлій ОСОБА_4 , прийнята не була. З огляду на викладене, вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (Т.1,а.с.82-83).
Представник позивача в судовому засіданні пред'явлений позов підтримала у повному обсязі з підстав, в ньому наведених, просила задовольнити.
Позивач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи згідно з вимогами ст. 128, ч. 5 ст. 130 ЦПК України, в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило (Т.1,а.с.62,95-96,176-на звороті,187,189,208, Т.2,а.с.123)
Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, свого представника в судове засідання для розгляду справи не направив, 22.09.2025 через канцелярію суду подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі їхнього представника, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило (Т.1,а.с.59).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання на розгляд справи не зявились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені судом належним чином у поданих до суду 23.09.2025 поясненнях просили розгляд справи здійснювати за їхньої відсутності (Т.1,а.с. 78-79,82-83).
Правом подати відзив на позовну заяву в порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався та відзиву не подав.
За змістом ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, враховуючи думку представника позивача, положення ч. 3 ст. 211, ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаних учасників, які не з'явились у судове засідання.
Заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи зібрані у справі докази, керуючись законом, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , повторно виданим Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 04.03.2025, актовий запис № 15389 (Т.1,а.с.21,107).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй на праві власності спірне спадкове майно, а саме 2/15 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2009 № 2188, посвідченого державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори Тищенко Н. В., що підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25129143 від 25.01.2010 (Т.1,а.с.29,155-156).
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00052067813 від 27.06.2025, актові записи цивільного стану про народження ОСОБА_4 дітей відсутні (Т.,а.с.144).
27.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до П'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 27.06.2025 нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 330/2025 після її смерті (Т.1,а.с.31,104-165).
Постановою державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Гриценко О. В. за вих. № 2085/02-31 від 27.06.2025 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини (Т.1,а.с.31,164).
Позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наступними наданими суду доказами.
Так, згідно з витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00049831293 від 04.03.2025 та № 00052067069 від 27.06.2025, батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (Т.1, а.с.18,141-143,145-146).
27.04.1965 ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_12 , змінивши прізвище на « ОСОБА_13 », актовий запис про шлюб № 3094; 07.06.1968 вказаний вище шлюб розірвано, прізвище дружини після розірвання шлюбу « ОСОБА_14 », що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04.03.2025 № 00049830493 та № 00049830870 (Т.1,а.с.147-150).
13.06.1968 ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_15 та змінила прізвище на « ОСОБА_16 », актовий запис про шлюб № 14 від 13.06.1968, що вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04.03.2025 за № 00049830039 (Т.1, а.с.19,153-154).
В подальшому ОСОБА_17 після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_18 », актовий запис про шлюб № 568 від 16.07.1975, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04.03.2025 № 00049829574 (Т.1, а.с.20,151-152).
Відомості про розірвання вказаного вище шлюбу ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні.
В той же час, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Поліського району Іванківського районного управління юстиції Київської області 08.04.2009, батьками ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , актовий запис про народження № 302, що підтверджується також повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00052066814 від 27.06.2025 (Т.1, а.с.16,112-123).
08.10.1964 ОСОБА_20 уклала шлюб з ОСОБА_21 , актовий запис № 559, та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_22 », що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00000557873 від 22.05.2009, № 00052067155 від 27.06.2025 (Т.1, а.с.17,116-120).
Окрім позивача ОСОБА_1 , рідними сестрами померлої ОСОБА_4 також є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що вбачається з наступного.
Так, родинні зв'язки ОСОБА_6 та померлої ОСОБА_4 підтверджуються:
-свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , повторно виданим 10.04.1980, згідно з яким батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , актовий запис про народження № 27 від 09.07.1944 (Т.1, а.с.22);
-витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00000558836 від 22.05.2009, відповідно до якого 24.05.1966 ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_23 та після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_24 », актовий запис про шлюб № 247; вказаний шлюб розірвано 28.08.1979, актовий запис № 675 (Т.1, а.с.23);
-свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданим відділом ЗАГС Залізничного району м. Києва 23.02.1980, актовий запис № 180, згідно з яким 23.02.1980 ОСОБА_25 зареєструвала шлюб з ОСОБА_26 та змінила прізвище на « ОСОБА_27 » (Т.1, а.с.24).
Родинні зв'язки ОСОБА_7 та померлої ОСОБА_4 підтверджуються:
-свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , повторно виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Поліського району Іванківського районного управління юстиції Київської області 18.03.2009, згідно з яким батьками ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вказано ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , актовий запис про народження № 26 складений 10.10.1948 (Т.1, а.с.52);
-витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00000561205 від 22.05.2009, згідно з яким 06.10.1966 ОСОБА_28 уклала шлюб з ОСОБА_29 та змінила прізвище на « ОСОБА_30 », актовий запис про шлюб № 15 від 06.10.1966; вказаний шлюб розірвано 14.07.1972, актовий запис № 77 (Т.1,а.с.26);
-витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу № 00000268495 від 18.02.2009, згідно з яким 02.04.1976 ОСОБА_31 уклала шлюб з ОСОБА_32 та змінила прізвище на « ОСОБА_33 », актовий запис про шлюб № 29 від 02.04.1976 (Т.1,а.с.27);
-свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 , згідно з яким після реєстрації шлюбу ОСОБА_34 змінила прізвище на « ОСОБА_35 » (Т.1, а.с.28).
Родинні зв'язки ОСОБА_8 та померлої ОСОБА_4 підтверджуються:
-свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 10.01.1952, згідно з яким батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , актовий запис № 5, є ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (Т.1, а.с.25).
ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 23.12.2023, актовий запис № 21970 (Т.1,а.с.25-на звороті, Т.2,а.с.15).
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулася її дочка ОСОБА_3 (спадкова справа № 24/20240 заведена 02.11.2024), та 02.04.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трейтяк І. В. на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за законом № 371 на 2/15 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2009 № 2182, а також № 369 та № 370 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210400000:08:005:0470 та 3210400000:08:005:0469 (Т.1,а.с.40, Т.2,а.с.2-111).
Відомостей про те, що ОСОБА_8 за життя набула право власності на спірні 2/15 частини житлового будинку, що належали померлій ОСОБА_4 , матеріали вказаної спадкової справи № 24/20240 не містять.
Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Згідно положень статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; і 2) ці обставини визнані судом поважними.
З аналізу викладеного випливає, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є обставини, які, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався своїм правом, правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
З урахуванням конкретних обставин справи поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту (які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом) тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23.01.2025 у справі № 170/183/24, від 15.06.2022 у справі № 638/4895/15-ц, від 01.04.2019 у справі № 643/3049/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17, від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18, від 31.01.2020 у справі № 450/1383/18, від 10.06.2021 у справі № 753/7530/20, від 17.03.2021 у справі № 638/17145/17, від 22.03.2023 у справі № 361/8259/18 а також підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23.
При цьому, пропуск строку для прийняття спадщини має оцінюватися за конкретних фактичних обставин кожної справи з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини (пункти 54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).
У постанові від 03.02.2025 у справі № 496/6349/22 Верховний Суд також зауважив, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування (пункти 80-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Правозастосовна практика Верховного Суду у даних спірних правовідносинах є усталеною та однозначною.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Повертаючись до фактичних обставин даної справи, встановлених судом, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 достовірно знала про відкриття спадщини після смерті сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та наявність спадкового майна, проте своїм правом не скористалась та добровільно погодилась, що спадщина буде прийнята іншим спадкоємцем.
Будь-яких заходів, щоб з'ясувати стан оформлення спадщини іншим спадкоємцем впродовж тривалого часу позивач також не вживала.
При цьому, як було зазначено позивачем, між сестрами існувала згода щодо користування спадковим майном та вони використовували його як дачу та місце, де родина збиралась на свята або для відпочинку, тому позивач мала можливість цікавитись спадковим майном.
Разом з тим, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_1 звернулась лише через 6 років 10 місяців після відкриття спадщини, а саме 27.06.2025, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, і лише після того, як у сина позивача виникли труднощі з придбанням спадкового майна в інших співвласників.
Отже, за встановлених обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 не мала жодних перешкод для оформлення своїх спадкових прав у встановлені законом строки, проте свідомо не вчинила жодних дій для їх реалізації.
При цьому суд зауважує, що позивач є спадкоємцем за законом другої черги і має право на спадкування нарівні з іншими спадкоємцями однієї черги, тому здійснення нею права на спадкування (прийняття спадщини) у даному випадку не залежить від вчинення або невчинення дій іншими спадкоємцями.
За частиною першою, другою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач, повністю залежали від її волі та є наслідком її свідомого вибору, тому не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від нього, то така особа пов'язана своїм рішенням і не має права його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова КЦС ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20).
Отже, за встановлених обставин вбачається, що позивач на спадщину після смерті сестри ОСОБА_4 не претендувала та не заперечувала щодо оформлення спадщини іншим спадкоємцем, чим реалізувала своє право на прийняття/відмову від прийняття спадщини у встановлені строки, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/2.
За таких обставин звернення позивача до суду з даним позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини суперечить її попереднім заявам та свідчить про суперечливу поведінку позивача.
Окрім того, відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва № 133176696 від 27.06.2025, на момент смерті ОСОБА_4 разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані ОСОБА_36 з 12.12.1984, ОСОБА_37 з 12.12.1984, ОСОБА_38 з 23.09.1993, ОСОБА_39 з 25.05.1999, ОСОБА_40 з 25.05.1999, ОСОБА_41 з 05.08.1999 та ОСОБА_42 з 09.09.1999 (Т.1,а.с.109).
Суд зауважує, що частиною третьою статті 1268 ЦК України встановлено правову презумпцію, згідно з якою у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Разом з тим, жодних відомостей про вказаних у витязі з Реєстру територіальної громади осіб, зокрема про ступінь їхнього споріднення з померлою ОСОБА_4 , а також наявності та/або відсутності в них права на спадкування за законом після її смерті суду не надано.
Так само відсутні докази про те, що ОСОБА_4 на момент смерті у шлюбі не перебувала.
Сама лише констатація позивачем вказаного факту за відсутності належних та допустимих доказів, які б такі посилання підтверджували, не є достатньою для відповідного висновку.
Отже, за встановлених обставин позивач ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у неї об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини, а домовленість з іншими спадкоємцем про те, хто з них буде приймати спадщину, не може розцінюватися як об'єктивна обставина, яка утруднювала здійснення нею цих дій.
Відтак, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову з огляду на його безпідставність та недоведеність.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1216-1218, 1220-1223, 1258, 1262, 1268-1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 4-5, 12-13, 76-81, 89, 211, 223, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Березанської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Суддя І. О. Капшученко