Справа № 183/262/23
Провадження № 2-а/932/138/23
13 лютого 2026 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра
у складі головуючого судді Ярощук О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д., Фещенко К.О.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Бєлікова В.І., Дарчук Д.В.,
представника відповідача Лавренкова О.В, Малежик Т.А.
перекладача Костогриз А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянки Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровські області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства -
установив:
Громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 22.12.2022 №16.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, у лютому 2022 року перед початком війни приїхала до свого батька ОСОБА_2 , який є громадянином України. Мала бажання звернутися до органів ДМС України щодо отримання дозволу на міграцію.
У листопада 2022 року, зважаючи на збройну агресію в Україні, повторно звернулася до Чечелівського районного відділу ДМС у м. Дніпро та отримала відмову у прийнятті документів.
22 грудня 2022 року звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію, однак у прийнятті документів їй було відмовлено усно.
У той же час, 22.12.2022 Новомосковським відділом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно Позивача.
Із прийнятим рішенням Позивач незгодна, оскільки прибула в Україну за 10 днів до початку збройної агресії, усі установи не працювали у звичному режимі. Неодноразово зверталася до відділів ДМС України щодо намірів продовження законного терміну перебування в Україні, проте отримувала усні відмови. Окрім того, вона має право на імміграцію та отримання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції, оскільки є дитиною громадянина України.
Також позивач посилається ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у зв'язку із тим, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у ч. 20 ст. 4 закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, Позивач зазначає, що Вірменія голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про територіальну цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, а тому Позивач не може бути впевнена, що їй не загрожує небезпека її життю, здоров'ю, честі та гідності.
Рух провадження
Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 11.01.2023 позов ОСОБА_1 було залишено без руху (т. 1 а.с.54).
Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 01.03.2023 позов ОСОБА_1 було повторно залишено без руху (т.1 а.с.115).
Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 23.02.2023 позов ОСОБА_1 було передано за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (т. 1 а.с.136).
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 та зупинено дію рішення заступника начальника Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №16 від 22.12.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства до ухвалення рішення у даній справі (т. 1 а.с.143-144)
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2023 відкрито провадження у справі.
Позиції сторін
Позивач підтримала свої позовні вимоги, прохала задовольнити, навела обґрунтування, яке виклала у позовній заяві.
Позивачка пояснює, що наразі повернутися до Вірменії не може, оскільки вона заперечує збройну агресію, а Вірменія виступала проти Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про територіальну цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, що є загальновідомим фактом, що становить загрозу життю та здоров'ю позивачки. Виїхати до третьої країни вона не може, оскільки їй не має куди їхати. Також зазначає, що на території України проживає її батько, громадянин України.
Відповідач 04.05.2023 подав відзив на позовну заяву (т.1 а.с.159-163). Проти задоволення позову заперечував, у відзиві на позов зазначив, що Позивач в'їхала в Україну через ПП «Бориспіль -D» у напрямку в'їзд 14.02.2022 року. Із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання не зверталася, рішення про оформлення, видачу, обмін, скасування, вилучення, визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання відносно ОСОБА_1 не приймалося, посвідкою на тимчасове проживання позивач не документувалася, із заявою про продовження строку перебування на території України не зверталася, рішення про відмову у продовження строку перебування не приймалося. Докази звернення ОСОБА_1 про отримання дозволу на імміграцію відсутні. Рішення про примусове повернення ОСОБА_1 прийнято за порушення міграційного законодавства.
Представник позивача, адвокат Бєликов В.І. подав відповідь на відзив на позовну заяву (т. 1 а.с.194-203). У відзиві зазначив, що у зв'язку із повномасштабним вторгненням відділи ДМС не працювали деякий час. Звернувшись у листопаді до Чечелівського відділу ДМС у м. Дніпро, Позивач отримала відмову у прийняття документів на імміграцію.
22 грудня 2022 року Позивач повторно самостійно звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову.
У судовому засіданні 27.01.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, у зв'язку із відсутністю світла у приміщенні суду, проголошення рішення призначено на 09.02.2026, у зв'язку із зайнятістю у кримінальному провадженні, проголошення призначено 13.02.2026.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною першою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.
За приписами частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні;
Статтею 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 9 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Статтею 23 Закону № 3773-VI перебачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Пунктом 5 розділу І Інструкції № 150 передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 150 рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2015 № 884 (далі - Порядок № 884), громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок № 150) передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думки сторін, суд дійшов такого висновку.
Спір у цій справі виник у зв'язку із прийняттям Новомосковським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області 22.12.2022 рішення про примусове повернення іноземця в країну походження на підставі статті 26 Закону № 3773-VI, у зв'язку із порушенням останнім законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (нелегальне перебування).
Установлено, що громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 прибула на територію України 14.02.2022 року через КПП «Бориспіль» у приватних справах. Співробітниками Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області під час прийому громадян виявлено громадянку Республіки Вірменія ОСОБА_1 встановлено, що громадянка знаходиться на території України нелегально, після закінчення терміну перебування, чим порушила законодавство України. До відділу із клопотанням щодо продовження терміну перебування на території України не зверталася, від виїзду ухилялась та перейшла на нелегальне становище та зобов'язано її покинути територію України у термін до 01.01.2023 (т. 1 а.с.169-170).
Згідно із службовою запискою Відділу з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства від 02.05.2023, згідно проведених перевірок Позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу із питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС у Дніпропетровській області, не зверталася. Інформація щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, набуття статусу біженця стосовно зазначеної особи, відсутня (т. 1 а.с.166-167).
Згідно із поясненнями ОСОБА_1 , які долучені представником відповідача, та які надані самою Позивачкою під час прийняття рішення №16 від 22.12.2022 року, Позивачка зазначила, що у лютому 2022 року та у листопаді 2022 року зверталася щодо питання імміграції, однак письмової відповіді їй надано не було.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Вірменія (т. 1 а.с.17-22).
Батько Позивачки ОСОБА_2 є громадянином України (т. 1 а.с.29).
05 грудня 2022 року громадянин України ОСОБА_3 надав нотаріальну згоду на постановку Позивачки на реєстраційний облік (т. 1 а.с.31).
У судовому засіданні 03.10.2024 встановлено, що із початку збройної агресія діяльність відділів ДМС дійсно була призупинена на деякий час (т. 2 а.с.110). Так, згідно із наказом №44 Державної міграційної служби України від 01.03.2022 «Про роботу органів ДМС, підприємств та установ, що належать до сфери управління ДМС» було наказано закінчити простій із 02.03.2022 року, у той же час запроваджено дистанційну роботу із урахуванням об'єктивної можливості працівників виконувати дистанційну роботу (т. 2 а.с.122).
Відповідно до Наказу №202 від 28.10.2022 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області зупинено прийом документів від іноземців та осіб без громадянства із питання оформлення посвідки на тимчасове проживання (т. 2 а.с. 125).
22 грудня 2022 року Позивач особисто звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою щодо надання дозволу на імміграцію та її заява була зареєстрована за №А-81/6/1235-22 (т. 2 а.с.127-129).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що Порушення терміну перебування Позивача в України вирахувано міграційним калькулятором, у той же час дні простою міграційний калькулятор не враховує (т. 2 а.с.178).
Також представником позивача через підсистему «Електронний суд» долучено «Новини» із сайту ДМС України, де зазначено, що територіальні органи із 15 березня 2022 року, які знаходяться у безпечних місцях, відновлюють свою роботу (т. 2 а.с.187-188).
Звертаючись до суду з цим позовом, Позивач вважає, що неправомірними, на її думку, діями суб'єкта владних повноважень щодо нього незаконно та протиправно було прийнято рішення про примусове повернення.
Отже, суду для вирішення спірних правовідносин слід надати оцінку діям суб'єкта владних повноважень під час виконання ним владної функції з контролю у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI (надалі -Закон № 3773-VI) та Законом України "Про імміграцію" № 2491-III (надалі - Закон № 2491-III).
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з абзацом 3 статті 1 № 2491-III іммігрантом є - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначений порядок та особливості прийняття рішення про примусове повернення.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
За частинами першою та другою статті 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення.
За приписами ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У постановах від 31 січня 2024 року у справі N 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так судом встановлено, що Позивач має батька, який є громадянином України, і факт самостійного звернення до органів ДМС знайшов своє підтвердження.
Суд зважає на ті обставини, що в України введено військовий стан через збройну агресію, у зв'язку із чим як громадяни України, так і іноземці перебували у стані невизначеності, що у свою чергу призвело до правової невизначеності у контексті того, що державні установи та підприємства тимчасово призупинили свою діяльність, перейшли на дистанційну роботу, як наслідок утворився інформаційний вакуум. Беззаперечно, іноземці та особи без громадянства мають суворо дотримуватися законних вимог країни у якій вони перебувають, у той же час держава в особі компетентних органів також повинна сприяти реалізації прав таких осіб.
Так, Позивач наголошує, що вона декілька разів зверталася особисто із метою отримання дозволу на імміграцію, однак отримувала письмові відмови. І в день її чергового звернення, уповноваженими особами ДМС винесли рішення щодо її видворення та повернення, у той час як вона зверталася із заявою про отримання дозволу на імміграцію, оскільки має право за квотою як дитина громадянина України. Підтвердити чи спростувати вказані обставини не може жодна із сторін: Позивач зазначає, що зверталася усно, а Відповідач надав відповідь, що журнал обліку відвідувачів не ведеться як такий, оскільки нічим не передбачений.
Як зазначив Пленум ВАС України у п. 21 Постанови від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Важливо, що це право виникає незалежно від того, коли виникли сімейні відносини до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого».
У силу приписів ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції, зокрема, надається: дітям громадян України. Зважаючи, що батько Позивачки є громадянином України, остання має беззаперечне право на імміграцію поза квотою.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також врахування та оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, Відповідач допустив формальне застосування положень Закону № 3773-VI та Закону № 2491-III , не довівши, що перебування позивача на території України без підтвердження відповідного права уповноваженими органами, призводить до такого рівня порушення прав та інтересів держави в цілому чи конкретних громадян України, яке б виправдовувало істотне порушення прав та інтересів позивача, а також членів її сім'ї. Більш того, Позивач намагалася отримати дозвіл на імміграцію, самостійно з'явилася до Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, однак останній, фактично позбавлений повноважень наказом №202 від 28.10.2022 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області на прийняття будь-яких рішень щодо надання дозволу на імміграцію, прийняв 22.12.2022 року рішення №16 про видворення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, а тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 22.12.2022 № 16 підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 139, 241-246, 255, 288, 292 КАС України, суд, -
ухвалив:
Адміністративний позов громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровські області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22.12.2022 №16 про примусове повернення громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення ухвалено та проголошено 13.02.2026 року.
Суддя Оксана ЯРОЩУК