11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 947/10086/24
провадження № 61-4379св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу про примусове відчуження майна та зобов'язання повернути майно із складенням відповідного акта
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) полковника ОСОБА_2 від 26 травня 2022 року № 181-АГ про примусове відчуження майна в частині примусового відчуження транспортного засобу «Ford Focus», VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, про що було складено акт № 2 про примусове відчуження або вилучення майна від 26 травня 2022 року;
зобов'язати командування ВЧ НОМЕР_2 повернути транспортний засіб «Ford Focus», VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, власнику ОСОБА_1 , зобов'язавши командира ВЧ НОМЕР_2 скласти відповідний акт про повернення майна ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що її права як власника транспортного засобу порушені примусовим відчуженням транспортного засобу, яке було здійснено незаконно, всупереч нормам законодавства, якими врегульовано питання примусового відчуження, а саме: відчуження здійснено не у зоні бойових дій, без погодження із військовою адміністрацією та фактично було здійснено не у дати та у порядку, визначеному в наказі та акті, а на підставі розпорядження начальника Одеської обласної військової адміністрації від 02 березня 2022 року шляхом вилучення у той самий день автомобіля співробітниками поліції.
У зв'язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 19 липня 2024 року позов задовольнив. Скасував наказ командира ВЧ НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 від 26 травня 2022 року № 181-АГ про примусове відчуження майна в частині примусового відчуження транспортного засобу «Ford Focus», VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, про що було складено акт № 2 про примусове відчуження або вилучення майна від 26 травня 2022 року. Зобов'язав командування ВЧ НОМЕР_2 повернути транспортний засіб «Ford Focus», VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, власнику ОСОБА_1 , зобов'язавши командира ВЧ НОМЕР_2 скласти відповідний акт про повернення майна ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Територія Одеської області на момент здійснення примусового відчуження спірного автомобіля мала статус району бойових дій, а тому військове командування мало на цій території право здійснення відповідного примусового відчуження без погодження з іншими органами. Водночас суд зазначив, що акт № 2 про примусове відчуження майна від 26 травня 2022 року не може вважатись таким, що складений відповідно до законодавства, адже в ньому є відомості, які не могли бути відомими на той час, а саме вартість транспортного засобу, яка була визначена лише 06 червня 2022 року, а саме дослідження було здійснено експертом за заявою від 02 червня 2022 року, тобто вже після підписання акта. Більше того, взагалі транспортний засіб експерту не надавався для огляду. Крім того, ні в самому акті, ні в жодному окремому документі не було визначено неможливість попереднього повного відшкодування вартості транспортного засобу.
При цьому суд урахував, що позивачка є людиною з інвалідністю 3 групи, має захворювання опорно-рухового апарату з дитинства та має ознаки стійкої втрати працездатності, тобто належить до особливо вразливих категорій громадян, для якої автомобіль як єдиний засіб пересування є вкрай необхідним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2025 року ВЧ НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що примусове відчуження транспортного засобу відбулося з дотриманням норм закону. При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
У червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прус О. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що згідно з інвойсом від 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 придбала з аукціону в Південній Кореї автомобіль марки «Ford Focus» VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, за 4 200,00 дол. США, із додатковою оплатою 1 750,00 дол. США за доставку транспортного засобу з морського порту Інчхон (Південна Корея) до морського порту Одеса (Україна).
Згідно з відповідю від 13 червня 2023 року Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП « Чорноморськ») відомо, що 25 січня 2021 року було доставлено транспортний засіб Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, який потім перебував на 25 складі спеціалізованого паромного комплексу порту (скорочена назва СПК).
04 березня 2022 року на підставі розпорядження начальника Одеської обласної військової адміністрації від 02 березня 2022 року № 51/А-2022 для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану 25 склад СПК ДП «МТП «Чорноморськ» (5 термінал ) разом з усіма транспортними засобами, що перебували на його території станом на 04 березня 2022 року (зокрема і транспортний засіб позивачки) було передано для використання Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, яке у подальшому самостійно, без відома адміністрації порту здійснювало користування та розпорядження складом і транспортними засобами, які там були.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 13 березня 2022 року № 84 серед районів ведення бойових дій у період 24, 25, 28 лютого, 05 березня, з 07 до 09 березня та з 10 до 12 березня 2022 року визначена Одеська область.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 березня 2022 року № 101 серед районів ведення бойових дій у період 24, 25, 28 лютого, 05 березня, з 06 до 09 березня та з 10 до 12 березня 2022 року визначена Одеська область.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 квітня 2022 року № 102 серед районів ведення бойових дій у період з 13 березня до 31 березня 2022 року визначена Одеська область.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 квітня 2022 року № 125 серед районів ведення бойових дій у період з 01 до 20 квітня та з 21 до 30 квітня 2022 року визначена Одеська область.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 червня 2022 року № 157 серед районів ведення бойових дій у період з 01 до 31 травня 2022 року визначена Одеська область.
Згідно з наказом командувача оперативно-стратегічного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 17 травня 2022 року № 22 керівникам органів військового управління, командирам з'єднань, військових частин Збройних Сил України визначено порядок та послідовність заходів з передачі, примусового відчуження або вилучення майна на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Листом від 24 травня 2022 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 доручив НОМЕР_1 прикордонному загону організувати оформлення документів про примусове відчуження майна на території ДП «МТП «Чорноморськ», зокрема під № 10 - легкового автомобіля Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску.
Відповідно до наказу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ № НОМЕР_2 ) від 26 травня 2022 року 181-АГ «Про примусове відчуження майна» та акта від 26 травня 2022 року № 2 «Про примусове відчуження або вилучення майна», автомобіль марки «Ford Focus» VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску який знаходився на території ДП «МТП «Чорноморськ», було примусово відчужено на підставі частини другої статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», і він знаходиться на балансі військової частини з використанням його для виконання оперативно-бойової діяльності загону.
Згідно з висновком експертного дослідження Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06 червня 2022 року № ЕД-19/116-22/8320-АВ, проведеного на підставі заяви начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03 червня 2022 року, ринкова вартість автомобіля Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, станом на 26 травня 2022 року 153 827,80 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23 (провадження № 14-75цс24)дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).
Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.
03 березня 2022 року Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».
Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.
Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 353 ЦК України.
Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).
Згідно з частиною першою статті 10 зазначеного Закону компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п'яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, під час воєнного стану передбачені можливості: 1) примусового відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості; 2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об'єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що в частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов'язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, ЗСУ, іншим військовим формуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
залежно від підстав проведення реквізиції існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому обов'язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) звернула увагу на те, що в Україні існує законодавче регулювання питань, пов'язаних із виплатою компенсації за примусово відчужене, втрачене чи пошкоджене майно в умовах війни, воєнного чи надзвичайного стану, та роз'яснила порядок відшкодування вартості майна, вилученого для потреб оборони держави.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою затверджено Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.
Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).
За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п'ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).
Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).
Крім того, розглядаючи справу№ 712/3525/23 (провадження № 14-75цс24), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що акт про примусове відчуження та вилучення майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію. Підписання цього акта є лише етапом документального оформлення процедури реквізиції. Скасування цього акта не буде підставою для скасування реєстрації права власності військової частини на примусово відчужене майно. Більше того, скасування вказаного акта не тільки не призведе до відновлення прав позивачки, а й позбавить можливості на відшкодування вартості майна у порядку частини другої статті 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» після скасування правового режиму воєнного стану. Крім того, пред'явлена позивачкою вимога про зобов'язання військової частини повернути їй як власнику згаданий автомобіль та ключі від нього також є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах з огляду на те, що спірний транспортний засіб пройшов нову реєстрацію і після цього перебуває у власності держави і, відповідно у користуванні військового підрозділу Збройних Сил України.
У справі, яка переглядається, задовольняючи позов, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний акт про примусове відчуження майна складений з порушенням норм закону (в акті є відомості, які не могли бути відомими на той час, а саме вартість транспортного засобу, яка була визначена лише 06 червня 2022 року, і саме дослідження було здійснено за заявою від 02 червня 2022 року, тобто вже після підписання акта).
З огляду на це суди виходили з доведеності та обґрунтованості вимог позову.
Колегія суддів не погоджується з такими висновком судів попередніх інстанцій, оскільки оспорюваний акт не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію. Підписання цього акта є етапом її документального оформлення. Скасування акта не буде підставою для скасування реєстрації права власності держави на примусово відчужене майно позивача. Крім того, оскарження цього акта підриває суть права на компенсацію позивачці вартості майна у порядку частини другої статті 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» після скасування правового режиму воєнного стану.
З огляду на наведене передчасними є і вимоги позову про зобов'язання відповідача повернути із складенням відповідного акта спірний автомобіль позивачці як власнику, адже задоволення цієї вимоги буде можливим лише після скасування правового режиму воєнного стану за умов, що транспортний засіб залишиться збереженим і на його поверненні наполягатиме позивачка.
Вказане відповідає висновкам, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23, які в подальшому були застосовані Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 686/16059/22, від 04 грудня 2024 року у справі № 521/13792/22, від 04 грудня 2024 року у справі № 712/10118/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 712/4175/23, від 04 лютого 2025 року у справі № 916/139/24, від 12 лютого 2025 року у справі № 925/323/24, від 27 червня 2025 року у справі № 688/4785/23.
Водночас апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23 (провадження № 14-75цс24) і висновків Верховного Суду, які в подальшому були застосовані Верховним Судом, та помилково залишив рішення місцевого суду без змін.
Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу про примусове відчуження майна та зобов'язання повернути майно із складенням відповідного акта відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов