28 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 751/4086/24
Провадження № 61-3138св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Підгорний Костянтин Миколайович (далі - адвокат позивача),
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна (далі - адвокат відповідача),
про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки
за касаційними скаргами сторін на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2024 року, яке ухвалила суддя Лібстер А. С., і постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.
(1) Зміст позовної заяви
1. У травні 2024 року позивач звернувся до суду. Просив стягнути з відповідача нараховані на несвоєчасно погашені 590 769,06 грн боргу інфляційні втрати за період з травня 2016 року до вересня 2023 року включно та три проценти річних, враховуючи погашення того боргу у період з 16 серпня до 29 вересня 2023 року, на загальну суму 772 502,02 грн. Обґрунтував так:
1.1. 31 жовтня 2006 року позивач уклав із АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання кредиту № 11061217000 (далі - кредитний договір). 1 листопада 2006 року сторони уклали додаткову угоду №11061217000-1 до кредитного договору, згідно з якою змінили умови забезпечення виконання зобов'язання позивача.
1.2. 1 листопада 2006 року позивач уклав із АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір № 300062174 (далі - іпотечний договір), за умовами якого передав в іпотеку банку нежиле приміщення магазину загальною площею 686,5 кв. м за адресою: м. Чернігів, вул. Жабинського, 13 (далі - предмет іпотеки).
1.3. 21 вересня 2015 року АКІБ «УкрСиббанк» уклав договір факторингу № 27 із ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», за яким до останнього перейшло право вимоги до позивача за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього.
1.4. 22 вересня 2015 року АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уклали договір про відступлення прав вимоги № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. і зареєстрований у реєстрі за №5002. За умовами того договору до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги за іпотечним договором і права іпотекодержателя на предмет іпотеки.
1.5. 18 квітня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна (далі - приватний нотаріус) прийняла рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
1.6. Після переходу від позивача до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права власності на предмет іпотеки, що відбувся 21 квітня 2016 року, позивач не отримав відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Відповідач не виконав його грошове зобов'язання та порушив права позивача на отримання належного розміру відшкодування, передбаченого частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку».
1.7. Суд у справі № 751/2658/18 встановив, що з 21 квітня 2016 року відповідач мав сплатити позивачеві 3 954 749,71 грн, однак цього не зробив. «Оскільки відповідач, починаючи з 22 квітня 2016 року, грошове зобов'язання перед позивачем на вказану суму добровільно не виконав, останній добивався поновлення його прав у примусовому порядку через приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова Андрія Миколайовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1».
1.8. Через прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 22 квітня 2016 року, до моменту фактичного погашення заявленої частини боргу, відповідач має сплатити позивачеві інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.
1.9. Із 16 серпня до 29 вересня 2023 року позивач у рахунок виконання грошового зобов'язання ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» отримав від останнього 590 769,06 грн. Борг ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перед позивачем зі сплати інфляційних втрат за період з травня 2016 року до серпня 2023 року становить 641 635,50 грн, а три проценти річних за період з 22 квітня 2016 року до серпня-вересня 2023 року (з урахуванням днів фактичного погашення боргу) -130 866,52 грн.
(2) Зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2. 24 жовтня 2024 року Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув із відповідача на користь позивача за період з 12 березня 2020 року до серпня-вересня 2023 року 300 058,74 грн інфляційних втрат і 62 317,81 грн як три проценти річних; відмовив у задоволенні інших вимог. Мотивував так:
2.1. З моменту порушення грошового зобов'язання 22 квітня 2016 року необхідно розрахувати інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення (у межах заявлених позовних вимог).
2.2. Відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності. Доводи позивача про її переривання у квітні 2020 року щодо похідних зобов'язань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом подання у квітні 2018 року позову про стягнення основного боргу не заслуговують на увагу. У квітні 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування суми, яка перевищила 90 відсотків вартості предмета іпотеки; інших вимог не заявив. Тоді як позовна давність переривається поданням позову щодо саме тієї частини вимог, яку визначив позивач у позовній заяві. На вимоги, які не охоплюються позовом, і до інших боржників позовна давність не переривається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10255/15-ц).
2.3. Згідно зі статтею 625 ЦК України стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання й обмежується останніми трьома роками, що передували поданню позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).
2.4. Позивач 6 травня 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 22 квітня 2016 року до серпня-вересня 2023 року.
2.5. Позовна давність за вимогою про стягнення трьох процентів річних й інфляційних витрат за період з 22 квітня 2016 року до 11 березня 2020 року спливла до введення карантину. Тому позовні вимоги за цією вимогою задовольнити не можна.
Сплив позовної давності за вимогою про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України, починаючи з 12 березня 2020 року, припав на час дії карантину. Тому застосовний припис пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про продовження позовної давності на весь час дії карантину. Отже, інфляційні втрати та три проценти річних слід стягнути у межах заявлених вимог за період з 12 березня 2020 року до серпня-вересня 2023 року.
2.6. Загальна сума інфляційних втрат за вказаний період становить 300 058,74 грн, трьох процентів річних - 62 317,81 грн, а разом - 362 376,55 грн.
2.7. 25 липня 2024 року відповідач змінив назву із ТОВ «Довіра та гарантія» на ТОВ «Він Фінанс», на що вказують установчі документи (а. с. 119-142).
3. 22 листопада 2024 року Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув 14 072,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. 10 лютого 2025 року Чернігівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційні скарги сторін залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.Зазначив аналогічні мотиви.
(3) Зміст касаційної скарги та відзиву на неї
5. 11 березня 2025 року адвокат позивача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 7686/0/220-25 від 12 березня 2025 року). Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, скасувати постанову апеляційного суду в частині залишення без задоволення апеляційної скарги позивача, ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову в означеній частині. Мотивував касаційну скаргу так:
5.1. Суди не врахували, що за вимогами про стягнення інфляційних витрат з травня 2016 року до березня 2018 року включно та про стягнення трьох процентів річних перебіг позовної давності перервався у квітні 2018 року зверненням з позовом про стягнення цих коштів. З квітня 2018 року позовна давність за цими вимогами почала спливати заново (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 759/3772/16-ц, Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19).
5.2. Позовна давність переривається поданням позову саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена у позовній заяві. Щодо вимог, які не охоплені позовом, та до інших боржників, ніж у ньому зазначені, позовна давність поданням позову не переривається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц). Такий висновок, ухвалюючи судове рішення, врахував апеляційний суд. Однак згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вона відступила від висновку, викладеного у її постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц.
5.3. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦПК України, за весь час прострочення (останнє є триваючим правопорушенням), то право на позов про стягнення щомісячних інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі 127/15672/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17).
5.4. Право на стягнення інфляційних витрат виникає не наступного дня після несплати боргу, а щомісяця після оприлюднення індексу інфляції. Тобто зобов'язання зі сплати інфляційних втрат слід облікувати окремо за кожен місяць, а початок спливу позовної давності за кожен такий місяць починає спливати в наступному місяці після десятого числа (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 і від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18).
5.5. Відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пунктів 12 і 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зокрема щодо обчислення, зупинення перебігу позовної давності «для стягнення інфляційних втрат, зокрема за березень 2017 року, квітень 2017 року, завершення якого припадає відповідно на квітень 2020 року, травень 2020 року (що входить до періоду дії карантину), оскільки цих норм права… не існувало на час ухвалення судових рішень у справі № 127/15672/16».
6. 13 березня 2025 року адвокат відповідача подала касаційну скаргу. Просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Мотивувала так:
6.1. Суд першої інстанції помилково виснував, що вимоги про стягнення платежів, передбачених статтею 625 ЦК України, слід розглядати у цьому суді. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцезнаходженням позивача є: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8. На зазначену адресу поширюється територіальна підсудність Шевченківського районного суду м. Києва.
6.2. Позивач особисто та за участю двох представників «з моменту звернення до суду із позовом про стягнення перевищення вартості предмета іпотеки над сумою заборгованості (№ 751/2658/18), оскарження рішень у цій справі в апеляційній, касаційній інстанції, збільшення позовних вимог» паралельно ініціював судові спори з Акціонерним товариством «Уксиббанк» і приватним нотаріусом у справах № 751/1417/17, 750/10668/18, 750/10395/18, 751/5887/19, брав особисту участь у їхньому розгляді. Тому немає об'єктивних обставин, які б унеможливлювали звернення з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки до спливу позовної давності після її переривання.
6.3. Суди першої й апеляційної інстанцій не застосували припис пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойку (штраф, пеню) й інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, слід списати кредитодавцем (позикодавцем).
6.4. Позивач необґрунтовано використовує норми про продовження строків, в тому числі позовної давності, у зв'язку із впровадженням карантину та воєнного стану з метою отримання не тільки фінансової сатисфакції, але й моральної. Нарахування 772 502,02 грн як трьох процентів річних та інфляційних втрат є більшим, ніж сума боргу, який становив 590 769,06 грн.
6.5. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є заходами відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання у вигляді відшкодування майнових втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів й отримання компенсації за неналежне виконання зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
6.6. Позивач подав ще дев'ять позовів до відповідача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на загальну суму 1 352 197,46 грн за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки, але за різні періоди (справи № 751/8440/23, № 751/6796/23, № 751/5314/23, № 751/9879/23, № 751/7752/23, № 751/6607/23, № 751/1088/24, № 751/9914/24, № 751/11220/23). Сума є неспівмірною з дійсними майновими витратами, яких зазнав позивач.
7. 13 травня 2025 року адвокат позивача сформував у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу відповідача (вх. № 15144/0/220/25 від 14 травня 2025 року), згідно з яким просив відмовити у задоволенні тієї скарги.
7.1. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права (частину першу статті 30 ЦПК України) щодо визначення виключної територіальної юрисдикції (підсудності) спору за місцем знаходження нерухомого майна. Позивач вирішив захищати свої права на виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, що виникають із зобов'язань, пов'язаних із нерухомістю на території Новозаводського району м. Чернігова, окремо від основної частини вимог щодо нерухомості. Тому підсудність справи не змінюється, і ця справа підсудна Новозаводському районному суду м. Чернігова, який правомірно розглянув цю справу.
7.2. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 є безпідставним. У вказаній постанові суд сформулював висновок щодо застосування процесуальних норм в адміністративному процесі, а саме статі 122 КАС України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, які закон дозволяє суду поновлювати. Тоді як у справі № 751/4086/24 суди попередніх інстанцій застосували норми права щодо перебігу позовної давності, які є нормами матеріального (глава 19 ЦК України), а не процесуального права (глава 6 КАС України передбачає інші наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду - залишення позову без розгляду).
7.3. 22 квітня 2016 року не є для позивача датою початку перебігу позовної давності для похідних зобов'язань зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки для таких зобов'язань перебіг позовної давності обчислюється окремо за кожен місяць (частина п'ята статті 261 ЦК України), не раніше 10 числа наступного місяця, в якому оприлюднений індекс інфляції за попередній. Вказані висновки сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 і від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, від яких Верховний Суд не відступав.
7.4. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов'язання, тобто є складовими вимоги про стягнення боргу. Тому подання позову щодо однієї з частин боргу (простроченого грошового зобов'язання) зумовлює переривання позовної давності щодо інших частин боргу (інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних).
7.5. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. На вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних позовна давність не поширюється, оскільки нарахування на вклад згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить до складу грошового зобов'язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуу постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 сформулювали висновок про те, що нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України на суму банківського вкладу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу банківського вкладу, і на них також (як і на банківський вклад) не розповсюджується перебіг позовної давності. Тому очевидно, що коли на грошове зобов'язання розповсюджується загальна позовна давність (3 роки), і предметом позову була лише частина вимоги (прострочене грошове зобов'язання), право на яку мав позивач, то не може не відбутися переривання позовної давності (відповідно до частин другої та третьої статті 264 ЦК України) щодо іншої частини вимоги - іншої складової грошового зобов'язання, якою є інфляційні втрати та три проценти річних.
7.6. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду до акцесорних зобов'язань віднесені, зокрема, зобов'язання зі сплати трьох процентів річних. Тому не можна врахувати висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульований у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21 (вимоги про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України), на застосуванні якого наполягає відповідач у касаційній скарзі. Отже, закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
7.7. Під час вирішення спору суди правомірно не застосували у справі № 751/4086/24 пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
8. 12 травня 2025 року адвокат відповідача сформувала у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу позивача (вх. № 14887/0/220-25 від 12 травня 2025 року). Просила відмовити у задоволенні його скарги. Мотивувала так:
8.1. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, яке є триваючим, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає кожного місяця з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню позову.
8.2. Не можна взяти до уваги аргументи позивача про продовження на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строків, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України. «Поновлення пропущеного процесуального строку» здійснює суд, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлене саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин, надання доказів на підтвердження їхнього існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації прав.
8.3. Позивач особисто та за участі двох представників, в тому числі адвоката, з моменту звернення до суду із позовом у справі № 751/2658/18 паралельно ініціював судові спори з АТ «УкрСиббанк» і приватним нотаріусом (№ 751/1417/17, 750/10668/18, 750/10395/18, 751/5887/19 тощо). Отже, у нього відсутні об'єктивні обставини, які унеможливили звернення із позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки до спливу позовної давності після її переривання.
8.4. До заяви про долучення попереднього розрахунку судових витрат слід додатково врахувати 5 000,00 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу позивача, оскільки обсяг необхідних послуг збільшився.
(4) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
9. 28 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, передбаченій у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та про витребування справи із суду першої інстанції.
10. 28 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про поновлення строку на касаційне оскарження за касаційною скаргою відповідача та відкриття касаційного провадження за цією скаргою на підставах, передбачених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
11. 9 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(5) Підстави передання справи на розгляд палати
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
13. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати (частина перша статті 403 ЦПК України).
14. Колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду неоднаково тлумачать і застосовують положення частини другої статті 625 ЦК України щодо врахування під час визначення таких втрат періодів, у яких мала місце дефляція (індекс інфляції був меншим 100 %). Передання справи на розгляд палати на підставі зазначеного припису ЦПК України необхідне для забезпечення єдності правозастосовної практики Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справах щодо стягнення інфляційних втрат за порушення грошових зобов'язань.
15. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
16. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
17. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
18. Припис частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції спрямований на встановлення механізму: (а) компенсації втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів; (б) урахування інтересів боржника за наявності дефляції. Цей припис є імперативним, його застосування учасники цивільних відносин не можуть виключити в договорі (див. окремі думки судді Крата В. І. від 23 вересня 2020 року у справі № 263/3220/16-ц і від 28 листопада 2018 року у справі № 322/1334/15).
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 127/12820/17 виснував, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи із суми боргу, яка була в останній день місяця, у якому треба було зробити платіж, помноженої на індекс інфляції, оприлюднений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за тим, у якому мав бути платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; у розрахунок треба включати також періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці, тобто, коли мала місце дефляція (див. близькі за змістом висновки у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2025 року у справі № 920/792/22, від 5 серпня 2025 року у справі № 911/2307/24, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 5 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
20. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим одиниці (має економічну характеристику дефляції), то це не впливає на його кваліфікацію як індексу інфляції та не може мати наслідком пропуск такого місяця під час розрахунку боргу на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Протилежний підхід зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2024 року у справі № 910/5349/22, від 26 листопада 2024 року у справі № 910/14483/23).
21. Незважаючи на наведенні вище висновки, Верховний Суд у складі іншої колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 757/8249/20-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 263/3220/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 322/1334/15 сформулював інший висновок, згідно з яким нарахування інфляційних втрат за період дефляції, тобто, коли індекс інфляції був меншим одиниці (наприклад, 99,7 %), не відбувається.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає застосування такого підходу помилковим. За змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення. Тому, якщо індекс інфляції в окремі періоди (місяці) є меншим одиниці (меншим, ніж 100%), що характеризує їх як періоди дефляції, то це не впливає на необхідність урахувати відповідний індекс під час розрахунку інфляційних втрат кредитора. Інакше кажучи, пропускати періоди дефляції під час такого розрахунку не можна. Кредитор не має отримувати додаткову перевагу (можливість стягнення більшого розміру інфляційних втрат) унаслідок помилкових математичних операцій. А боржник повинен бути впевненим у тому, що періоди часу, коли мала місце дефляція, не зумовили знецінення коштів кредитора, яке може вплинути на обсяг відповідальності боржника.
23. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
23.1. 12 квітня 2021 року Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення у справі № 751/2658/18, згідно з яким позовні вимоги позивача до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» як правонаступника АКІБ «УкрСиббанк» задовольнив частково: стягнув із фінансової компанії 3 954 749,71 грн відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених нею вимог іпотекодержателя.
9 листопада 2021 року Чернігівський апеляційний суд ухвалив у тій справі постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції від 12 квітня 2021 року скасував й ухвалив нове - про часткове задоволення позову: стягнув із фінансової компанії 3 954 749,71 грн (т. 1, а. с. 32-36).
3 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, згідно з якою, зокрема, залишив без змін постанову апеляційного суду від 9 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 25-31).
Суд у справі № 751/2658/18 встановив, що з 21 квітня 2016 року у ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» виник обов'язок відшкодувати позивачеві перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених нею вимог іпотекодержателя.
23.2. 15 липня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Авторгов А. М. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 про примусове виконання виконавчого листа № 751/2658/18, який 14 липня 2022 року видав Чернігівський апеляційний суд (т. 1, а. с. 37).
23.3. Згідно з довідкою АО «Райффайзен Банк» про рух коштів за період з 16 серпня до 29 вересня 2023 року на рахунок позивача за виконавчим листом № 751/2658/18 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 надійшли сумарно 590 769,06 грн (т. 1, а. с. 38-39).
23.4. Згідно з розрахунком позивача сума інфляційних втрат і трьох процентів річних становить 772 502,02 грн за період з 22 квітня 2016 року до 29 вересня 2023 року внаслідок отримання позивачем з 16 серпня до 29 вересня 2023 року 590 769,06 грн в рахунок часткового погашення на виконання рішення суду у справі № 751/2658/18 3 954 749,71 грн відшкодування позивачеві як іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених нею вимог відповідача як іпотекодержателя (т. 1, а. с. 9-24).
23.5. Із урахуванням спливу позовної давності за розрахунком ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за період з 1 лютого 2021 року до 30 жовтня 2023 року розмір інфляційних втрат позивача склав 180 819,02 грн, а трьох процентів річних - 34 391,99 грн (т. 1, а. с. 77-80).
23.6. 25 липня 2024 року відбулась зміна назви відповідача з ТОВ «Довіра та гарантія» (т. 1, а. с. 119-142).
23.7. 6 червня 2024 року представник відповідача подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 72-74).
24. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.
25. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адресатам адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вжити заходи, що вплинуть на права відповідних суб'єктів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
26. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їхнє тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
27. Передання справи № 751/4086/24 на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідне для забезпечення єдності судової практики цієї палати щодо застосування припису частини другої статті 625 ЦК України шляхом відступу від висновку, який Верховний Суд у складі іншої колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 757/8249/20-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 263/3220/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 322/1334/15, про те, що у розрахунок інфляційних втрат не включаються періоди часу, в які індекс інфляції був меншим одиниці, тобто, коли мала місце дефляція.
28. Колегія суддів вважає, що, відступаючи від зазначеного висновку, слід сформулювати такий:
- за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення; тому, якщо індекс інфляції в окремі періоди (місяці) є меншим одиниці (меншим, ніж 100%), що характеризує їх як періоди дефляції, то це не впливає на необхідність урахувати відповідний індекс під час розрахунку інфляційних втрат кредитора;
- кредитор не має отримати додаткову перевагу (можливість стягнення більшого розміру інфляційних втрат) унаслідок помилкових математичних операцій (виключення із розрахунків індексів інфляції, які менші одиниці), а боржник повинен бути впевненим у тому, що періоди часу, коли мала місце дефляція, не зумовили знецінення коштів кредитора, яке може вплинути на обсяг відповідальності боржника.
Керуючись статтями 260, 261, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
передати на розгляд Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки за касаційними скаргами ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
СуддіД. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко