Справа №589/330/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сидорчук О. М.
Номер провадження 33/816/935/26 Суддя-доповідач Терещенко О. І.
Категорія 130 КУпАП
13 лютого 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Терещенко О. І., розглянув у місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Д.С. на постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Постановлено стягнути із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665 грн 60 коп.
Постановою судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави у сумі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік за те, що 12 січня 2025 року о 23:04 год у м. Шостка Сумської області по вул. Свободи у районі будинку №23 ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем «Шкода Октавія», НОМЕР_2 у стані алкогольного сп'яніння (результат тестування - 2,28 проміле).
Не погодившись із указаним судовим рішенням, захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову від 09 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 та закрити провадження у справі за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
В апеляційній скарзі апелянт указує, що постанова є незаконною та необгрунтованою, ухвалена з порушенням норм процесуального права без всебічного з'ясування всіх обставин події та не відповідає фактичним обставинам, не дотримано процесуального порядку розгляду справи та норм КУпАП, а саме: суддя після оголошення захисником клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення, а також клопотання ОСОБА_1 щодо неможливості прибуття до суду внаслідок перебування у ЗСУ та відкладення розгляду справи у випадку, якщо суд не зупинить провадження у справі, видалився до нарадчої кімнати, що не передбачено КУпАП, а потім повернувся до зали засідань з постановою про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Вказує, що суд обрав обвинувальну позицію відносно ОСОБА_1 . Огляд останнього, який є військовослужбовцем ЗСУ, на стан сп'яніння проведений поліцейським з порушенням вимог Порядку №32 та ст. 266-1 КУпАП без участі уповноваженої особи ВСП. Крім того, дії ОСОБА_1 повинні були бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а не за загальною нормою. Апелянт також вказує, що відеозапис проведення огляду останнього проводився з перервами та містить втручання сторонніх осіб. Також працівники поліції не повідомили ОСОБА_1 про причини зупинки транспортного засобу, не повідомили його про наявні у нього ознаки стану сп'яніння. Вказує, що поліцейський не запропонував останньому першочергово пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу, а запитав все одразу на місці чи в лікарні, чим суттєво порушив порядок та послідовність огляду. Поліцейські не запитували у ОСОБА_1 чи згоден він з результатом огляду, а запитали вже після складання протоколу, на що останній відповів незгодою, яку і виклав у протоколі. Апелянт зазначає, що до лікарні ОСОБА_1 їхати не пропонували, а на його пропозицію проїхати - повідомили, що там буде аналогічна процедура, навіть не було складено направлення на огляд до закладу охорони здоров'я, що підтверджує факт відсутності такої пропозиції. Перед продуттям Драгера ОСОБА_1 не здійснювався відбір проби навколишнього повітря, оскільки жодного звукового сигналу не було та прилад був не готовий, у зв'язку з чим недотримано інструкцію з експлуатації приладу, що призводить до недійсності результату огляду. Вказує, що прилад Драгер, яким 12 січня 2025 року проводився огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння, використовувався поза межами допустимого інтервалу між технічними обслуговуваннями, який становить один раз на шість місяців, а останнє калібрування цього приладу проведено 13 лютого 2024 року. Крім того, примірник акту огляду та стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та чеку Драгер останньому не вручалися, що є порушенням п. 10 розділу ІІ Інструкції. Апелянт також зазначає, що посадовою особою порушено вимоги ст. 256 КУпАП та не роз'яснено положення ст. 269 КУпАП і ст. 63 Конституції України, порушено право на захист та не відсторонено від керування транспортного засобу. Після незгоди останнього з результатами проведеного огляду на місці зупинки транспортного засобу поліцейський повинен був направити його на огляд до найближчого медичного закладу, однак не зробив цього, не зважаючи на втрату юридичної сили результату огляду на місці зупинки.
Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Шевченко Д.С. у судове засідання не прибули, причин неприбуття не повідомили, про день, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
У зв'язку з чим апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Шевченка Д.С.
Заслухавши доповідь судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 1 КУпАП завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а відповідно до положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У відповідності до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Розглянув протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 219547 від 12 січня 2025 року, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 керував т/з у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9 ПДР, що було кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Однак, з такими висновками судді суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з огляду на те, що вони не відповідають фактичним обставинам справи, належним чином не вмотивовані та не ґрунтуються на законі.
Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Д.С. винуватість клієнта заперечував, з огляду на порушення, які мали місці під час огляду його підзахисного на стан алкогольного сп'яніння та в подальшому під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння та відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Диспозиція вказаної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, в тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, що кореспондується з вимогами ПДР, згідно з якими водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9а); водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.5).
Апеляційний суд відмічає, що відповідальність за порушення водієм п. 2.5 і 2.9.а ПДР установлена однією і тією ж частиною ст. 130 КУпАП, однак кожне з цих порушень має свій окремий юридичний склад, зокрема об'єктивну сторону, отже потребує відповідного та належного процесуального оформлення під час складання працівниками поліції матеріалів правопорушення.
Процедура проходження огляду на стан сп'яніння у свою чергу закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, розділах І-ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду.
Згідно з визначеною процедурою огляд водія, зокрема на стан сп'яніння, проводиться: 1) на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров'я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше 2-х годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського.
Після проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу ОСОБА_1 з результатами такого огляду не погодився. При цьому працівник поліції запитав у нього, чи згоден останній з результатами огляду, лише після складання відносно нього протоколу за порушення п. 2.9.а ПДР України. Після незгоди ОСОБА_1 з результатами проведеного огляду на місці зупинки транспортного засобу поліцейський повинен був направити його на огляд до найближчого медичного закладу, однак не зробив цього, не зважаючи на втрату юридичної сили результату огляду на місці зупинки.
Апеляційний також відмічає, що з відеозапису, долученого до матеріалів справи, вбачається, що спочатку ОСОБА_1 виявив бажання пройти огляд в закладі охорони здоров'я, однак поліцейські йому повідомили, що у медичному закладі буде аналогічна процедура.
Отже, після незгоди ОСОБА_1 з показниками спеціального технічного засобу, результати проведеного працівниками поліції огляду на стан сп'яніння фактично втратили силу, оскільки його необхідно було направити для проходження огляду на стан сп'яніння до найближчого закладу охорони здоров'я згідно з визначеним законом порядку.
Однак, працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення не за відмову від проходження огляду у встановленому законом порядку, що фактично мало місце з боку ОСОБА_1 (п. 2.5 ПДР), а за керування останнім транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (п. 2.9а ПДР).
Згідно з ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія з результатами проведеного огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу огляд проводиться в закладах охорони здоров'я, а у силу положень ч. 5 цієї статті огляд особи на стан алкогольного сп'яніння проведений з порушенням вимог цієї статті вважається недійсним.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп'яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ (ч. 6 ст. 266 КУпАП), а згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Положення ст. 266 КУпАП не регламентують дії поліцейського та не визначають порядок і форму фіксації ним відмови водія (особи, яка керує транспортним засобом) від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, а тому у разі вчинення вказаними особами таких дій поліцейському слід керуватись п. 7, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду та п. 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, оскільки лише ці нормативно-правові та підзаконні нормативно-правові акти регламентують процедуру фіксації відмови водія (особи, яка керує транспортним засобом) від проведення огляду як на місці зупинки т/з, так і у закладі охорони здоров'я.
Згідно з положеннями п. 7, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року №1103 , водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я, а у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності 2-х свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічна вимога міститься у п. 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07 листопада 2015 року №1395, згідно з якою у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Вказані вище обставини були проігноровані суддею суду першої інстанції, хоча обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом дослідження суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Прийняття суддею суду першої інстанції необґрунтованого та невмотивованого рішення також є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національним законодавством України, які містять гарантії справедливого судочинства.
Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому слід враховувати, що у справі цей протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху на всій території України (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Оскільки огляд на стан сп'яніння є недійсним (недопустимим доказом), тому і усі інші похідні докази протокол про адміністративне правопорушення, відеозаписи є недопустимими доказами (правова концепція «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ (справи «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), від 30.06.2008); «Яременко проти України» (Yaremenko v. Ukraine), від 30.04.2015), згідно з якими визнання одного доказу недопустимим має наслідком невизнання доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі є недопустимими доказами. При цьому апеляційний суд (чи суддя суду першої інстанції) на власний розсуд не уповноважений змінити зміст протоколу в частині суті правопорушення та пункту ПДР (об'єктивну сторону правопорушення та пункт ПДР, невиконання якого передбачає відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП), так як це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом), про що свідчать рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04) та від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08).
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги, то вони є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд дійшов переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і в постанові Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року.
Отже, постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 1340 КУпАП не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а відтак вона підлягає скасуванню через порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП.
Керуючись статтею 294 КУпАП, суддя
Апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Д.С. на постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року задовольнити.
Постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2026 року відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУ України скасувати у зв'язку з порушенням суддею суду першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норми матеріального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О. І. Терещенко