Справа №573/2116/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/818/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Самовільне залишення військової частини або місця служби
Іменем України
12 лютого 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференці, в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 29.01.2026, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою,
з участю сторін та інших учасників кримінального провадження:
обвинуваченого - ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
установила:
У провадженні Білопільського районного суду Сумської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У даному кримінальному провадженні, виконувач обов'язків керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи його тим, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а інший більш м'який запобіжний захід не зможе їм запобігти.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 29.01.2026, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 29.03.2026 включно з визначенням розміру застави 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 181 680 грн. з покладенням обов'язків.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 29.01.2026 скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зменшити та визначити помірний розмір застави.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає те, що ОСОБА_6 не має на меті уникнути кримінальної відповідальності, так як вину визнав частково і добровільно після залишення військової частини повернувся на військову службу, на час залишення військової частини перебував вдома, дезертиром себе не вважає, бажає й надалі проходити військову службу.
Також захисник зазначає, що підозра про причетність ОСОБА_6 до скоєння злочину за ч. 5 ст. 407 КК України є необґрунтованою, хоча суд не врахував, що обвинувачений не був готовий до виконання бойового завдання в умовах воєнного стану, не мав достатньої військової підготовки, хоча мав бажання проходити військову службу.
Заслухавши доповідь головуючого-судді щодо обставин справи, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційної скарги, вважав за необхідне продовжити обвинуваченому строк дії обраного відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні Білопільського районного суду Сумської області перебуває кримінальне провадження № 62025170040013489 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У даному кримінальному провадженні, виконувач обов'язків керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючого його тим, що існують ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а інший більш м'який запобіжний захід не зможе їм запобігти.
Ухвалою Білопільського районного суду м. Суми від 29.01.2026, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 29.03.2026 включно.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що на даний час відсутні будь-які об'єктивні дані про зменшення ризиків, що передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність яких була встановлена під час обрання запобіжного заходу.
Водночас не втратили свого процесуального значення і продовжують вказувати на існування у ОСОБА_6 можливостей щодо переховування від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину і, усвідомлюючи невідворотність покарання у виді позбавлення волі, матиме можливість переховуватися від суду, вчинити інше правопорушення, що може перешкоджати своєчасному судовому розгляду.
Перебуваючи на свободі, ОСОБА_6 матиме можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, матиме можливість пошуку інших альтернативних засобів уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, ОСОБА_6 є військовослужбовцем та має безперешкодний доступ до вогнепальною зброї.
Також суд зазначає, що злочини, вчинені військовослужбовцем під час дії правового режиму воєнного стану, свідчить про максимальний ступінь суспільної небезпеки як самого діяння, так і особи, яка його вчинила. Більш м'які запобіжні заходи не можуть запобігти вказаним вище ризикам.
Обґрунтовано взяв до уваги суд першої інстанції й те, що на даний час існують підстави для продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, визначені п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, оскільки судовий розгляд у справі ще не розпочатий.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Не можуть бути взяті колегією суддів до уваги апеляційні доводи апелянта відносно того, що ОСОБА_6 частково визнав свою вину, добровільно після залишення військової частини повернувся на військову службу, а прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки вони є непереконливими і жодним чином не впливають на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а інших доводів, за яких у задоволенні клопотання прокурора слід було б відмовлено, апелянтом не зазначено.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Так, підтверджує існування заявленого у клопотанні прокурора ризику те, що ОСОБА_6 із-за тяжкості покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим у кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків. Врахування тяжкості кримінального правопорушення при цьому має свій раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що ОСОБА_6 може іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як небезпека ризику переховування від органів досудового розслідування і суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та інше.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки ОСОБА_6 може впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показів, так як вказані особи ще не допитані судом.
Обґрунтованим є й ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки обвинувачений, розуміючи невідворотність покарання, не будучи належним чином ізольованим, матиме можливість продовжувати кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується та уникати кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що унеможливить виконання покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Крім цього, слідчим суддею визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 181 680 грн.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченої, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Зважаючи на обставини цієї справи, такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_6 .
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім обставинам провадження та прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, яким доведена неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу та доцільність продовження останньому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а тому, оскаржувану ухвалу слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 29.01.2026, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, залишити без зміни, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Час проголошення повного тексту 13.02.2026 о 08.30 год.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4