12 лютого 2026 року м.Суми
Справа №592/16956/25
Номер провадження 22-ц/816/1509/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),
суддів - Замченко А. О. , Сізова Д. В.
за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.
у присутності - відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» - адвоката Буланова Олексія Михайловича
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 грудня 2025 року у складі судді Костенка В.Г., ухвалене в м. Суми, в цивільній справі за позовом Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
Представник Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» (далі - ПП «НОМІНАЛ АГРО») звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи позовні вимоги тим, що позивач мав перед первинним кредитором заборгованість по кредитному договору №917-КЮ-08 від 13 серпня 2009 року у сумі 1 856 764,61 грн. Зазначена сума боргу стягнута рішенням Господарського суду Сумської області від 08 вересня 2011 року у справі № 5021/1600/2011.
Зобов'язання було забезпечено іпотекою, нежитловою будівлею, загальною площею 446,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 2 353 050 грн.
30 квітня 2017 року відповідачу передані права вимоги по кредитному договору та 30 травня 2017 року за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки вартістю 2 353 050 грн.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, що становить 260 080 грн. Також вважає, що відповідач має сплатити 321 618,66 грн (інфляційне збільшення) та 65326,49 грн (3% річних), а тому просить стягнути кошти в загальному розмірі 647 025,54 грн. та понесені витрати.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ПП «НОМІНАЛ АГРО» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути на користь позивача судові витрати.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що 19 вересня 2008 року між ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» та позивачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого надано кредит у сумі 1300000,00 грн. на термін з 19 вересня 2008 року до 12 вересня 2009 року включно, зі сплатою суми кредиту по закінченню строку дії договору та процентів за користування кредитними коштами в розмірі 22% річних. В забезпечення виконання вимог зазначеного кредитного договору 13 серпня 2009 року між ВАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» та позивачем укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: нежитлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08 вересня 2011 року у справі № 5021/1600/2011 стягнуто з позивача на користь ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» грошові кошти в сумі 1 856 764,61 грн. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Отже, з моменту закінчення строку кредитування нарахування відсотків та штрафів припинилося.
В подальшому за договором відступлення прав вимоги відповідач набув право вимоги до позивача за кредитним та іпотечним договорам та 30 травня 2017 року до нього відбувся перехід права власності на нежитлову будівлю за вказаною вище адресою. У зв'язку з перевищенням вартості предметів іпотеки над розміром забезпечення іпотекою вимог іпотекодержателя відповідач повинен відшкодувати 90 відсотків вартості нерухомого майна, що ним не здійснено.
Зазначає, що загальна сума заборгованості за кредитним договором становила на момент реєстрації права власності на вказане нерухоме майно 1856764,61 грн., а визначений відповідачем розмір заборгованості за кредитним договором суперечить судовій практиці та законодавству.
Також зазначає, що позивач має право на передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні збитки, які визначив за період з 01 червня 2017 року по 14 жовтня 2025 року.
19 січня 2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням усіх обставин справи, норм матеріального та процесуального права, просить суд відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін оскаржуване рішення, стягнувши зі скаржника на його користь судові витрати.
В судовому засіданні відповідач просив залишити без змін оскаржуване рішення, відхиливши доводи апеляційної скарги.
Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, думку відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 19 вересня 2008 року між ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» (правонаступником якого є ВАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ») та ПП «НОМНАЛ-АГРО» укладений кредитний договір № 917-КЮ-08, відповідно до якого позивачу надано кредит у сумі 1 300 000,00 грн. на термін з 19 вересня 2008 року до 12 вересня 2009 року включно, зі сплатою відсотків у розмірі 22% річних (а.с.15-16).
13 серпня 2009 року між ВАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» (Іпотекодержатель) та ПП «НОМІНАЛ- АГРО» (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір, яким було забезпечено вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 917-КЮ-08 від 19 вересня 2008 року, предметом договору іпотеки є нерухоме майно: нежитлова будівля, загальною площею 446,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п.1.3 Іпотечного договору, заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у сумі 2 455 540,00 грн. (а.с.14-15).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08 вересня 2011 року у справі № 5021/1600/2011 стягнуто з позивача на користь ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» грошові кошти в сумі 1856764,61 грн., із них: 1300000,00 грн. - сума по кредиту; 428608,22 - сума прострочених процентів; 128156,39 грн. - пеня, 18567,65 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу (а.с.17).
30 березня 2017 року між ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» та ТОВ «ЮРГРУП» укладено договір № 73 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 917-КЮ-08 від 19 вересня 2008 року (а.с. 9-10) та договір № 230 про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 серпня 2009 року, за яким до ТОВ «ЮРГРУП» перейшло право вимоги до позивача за вказаними договорами (а.с. 9-10,11).
Згідно договору № 030417 про відступлення права вимоги від 03 квітня 2017 року ТОВ «ЮРГРУП» відступило ОСОБА_1 права вимоги до позивача, як позичальника та заставодавця, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, а саме: за кредитним договором № 917-КЮ-08 від 19 вересня 2008 року та за іпотечним договором від 13 серпня 2009 року.
Відповідно до Додатку №1 до Договору № 030417 від 03 квітня 2017 року до відповідача перейшло право вимоги в сумі 2 228 460 грн. 82 коп. (а.с.12).
За умовами договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03 квітня 2017 року ТОВ «ЮРГРУП» передало (відступило) відповідачу право вимоги за іпотечним договором від 13 серпня 2009 року (а.с.13).
04 квітня 2017 року відповідач звернувся до позивача з вимогою-повідомленням, в якій повідомив позивача про набуття статусу нового кредитора щодо позивача, розміру права вимоги та вимогою про сплату заборгованості і наслідками, які можуть настати у випадку несплати суми заборгованості (а.с. 46).
30 травня 2017 року Державним реєстратором відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 . Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у відповідності до якого відбувся перехід права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 13 серпня 2009 року та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03 квітня 2017 року (а.с. 8).
Відповідно до висновку про оцінку майна станом на 19 травня 2017 року, вартість нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , що була предметом іпотеки становила 2 352 050 грн 00 коп. (а.с.7).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду, позивач зазначав, що на момент набуття прав відповідачем вартість предмету іпотеки становила 2 352 050,00 грн, а борг по кредитному договору становив 1 856 764,61 грн. Натомість з досліджених доказів вбачається, що сума боргу позивача перед кредитором, відповідачем по справі, становила 2 228 460,82 гривень. Така думка позивача не узгоджується з положеннями ст. 625 ЦК України, адже кредитор має право на отримання інфляційних втрат та 3% річних після ухвалення рішення суду. Тобто кредитор мав право нараховувати інфляційні втрати та 3% річних до виконання рішення відповідачем. Дев'яносто відсотків вартості предмета іпотеки становило 2 116 845 грн. (90 від 2352050), а розмір боргу становив 2 228 460,82 грн., тобто борг перевищував граничну межу компенсації іпотекодавцю. Таким чином у позивача немає прав на компенсацію перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Оскільки позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю заявлених вимог, суд не вирішував питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку», тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно умов укладеного між ВАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» та позивачем 19 вересня 2008 року кредитного договору № 917-КЮ-08, банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 1300000,00 грн. на термін з 19 вересня 2008 року по 18 вересня 2009 року (включно) з помісячною сплатою кредиту згідно графіку погашення (а.с. 15-16). Також за п. 3.4.1. цього договору граничним строком користування кредитом є 18 вересня 2009 року.
Відомості, які б вказували на узгодження сторонами договору умов нарахування процентів за користування кредитом поза межами його дії, відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ», скориставшись правом звернення до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за кредитним договором, які були задоволені рішенням Господарського суду Сумської області від 08 вересня 2011 року, вчинив дії, якими було припинено право нараховувати передбачені договором проценти.
Отже, оскільки внаслідок вказаного строк виконання зобов'язань за кредитним договором банком змінено, розмір заборгованості позичальника ПП «НОМІНАЛ-АГРО» перед кредитором становив 1856764 грн 61 коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) та Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 759/4036/18 (провадження № 61-5601св19), зазначили, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
За п. 1.1 іпотечного договору, укладеного між ВАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» та ПП «НОМІНАЛ-АГРО» 13 серпня 2009 року, цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 937-КЮ-08 від 19 вересня 2008 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого останній зобов'язаний в порядку, передбаченому Договором про іпотечний кредит, повернути Іпотекодержателю в кінцевий термін до 18 вересня 2009 року кредит у розмірі 1300000,00 грн, сплатити проценти за його користування в сумі 22% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках передбачених Кредитним договором, а також виконати інші умови Кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов Кредитного договору.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 626 ЦК України).
Враховуючи, що вимоги за статтею 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, визначеної законом, а не неустойкою (штрафні санкції), визначеними умовами кредитного та іпотечного договорів, іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними договорі) не забезпечено виконання зобов'язання за вимогами, пред'явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, обраховані відповідачем за правилами статті 625 ЦК України.
Визначальним є зміст та умови іпотечного договору, в якому сторони дійшли домовленості про перелік вимог кредитора, виконання яких забезпечується встановленою іпотекою.
Такі висновки узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20).
Отже, відповідальність іпотекодавця при задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України позивачу, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не передбачена умовами пункту 1.1 Іпотечного договору від 13 серпня 2009 року, укладеного між позивачем та ПП «НОМІНАЛ-АГРО», що узгоджується з положенням статті 7 Закону України «Про іпотеку».
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №756/1801/23 (провадження № 61-9084св24).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що на момент набуття права власності на іпотечне майно відповідачем сума боргу позивача перед кредитором становила 2 228 460,82 грн. Суд також послався на можливість кредитора отримати суму інфляційних втрат та 3% річних після ухвалення рішення суду.
Детального розрахунку цієї суми рішення суду не містить, відсутній він і в матеріалах справи, натомість з вимоги-повідомлення, яке направлено відповідачем на адресу позивача 04 квітня 2017 року, відповідач вимагав виконати порушене зобов'язання та повернути грошові кошти в сумі 2 228 460,82 грн., з яких: заборгованість за основою сумою кредиту у сумі 1 300 000,00 грн., заборгованість зі сплати процентів 928 460,82 грн. (а.с. 46).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву також вказував на те, що в результаті відступлення права вимоги до нього перейшло право вимоги на суму 2 228 460 грн. 82 коп. Зазначає, що рішення Господарського суду Сумської області від 08 вересня 2011 року, яким з позивача було стягнуто заборгованість за кредитним договором, набрало законної сили 19 вересня 2011 року і до моменту переходу права власності на предмет іпотеки (30 травня 2017 року) не була погашена, що дозволило нарахування інфляційних втрат в сумі 2 133 560,51 грн. та 3% річних в сумі 317 277,83 грн.
В той же час зазначений у рішенні суду першої інстанції розмір заборгованості за кредитним договором не відповідає як вимогам законодавства, так і укладеним між сторонами кредитному та іпотечному договору, оскільки нарахування процентів за кредитним договором припинилося внаслідок пред'явлення банком до позичальника позовних вимог, а виконання зобов'язання за укладеним 13 серпня 2009 року іпотечним договором не забезпечено нарахуванням інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, як міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на таке висновок суду першої інстанції про те, що сума заборгованості за кредитним договором на момент набуття відповідачем у позасудовому порядку права власності на іпотечне майно становила 2228460 грн. 82 коп. не відповідає вимогам закону та умовами укладеного між сторонами іпотечного договору.
Оскільки станом на 19 травня 2017 року згідно звіту з незалежної оцінки вартість предмета іпотеки становила 2 352 050 грн 00 коп. (а.с. 7), 90% від цієї суми складає 2 116 845 грн 00 коп., а заборгованість за кредитним договором складає 1 856 764 грн 61 коп., що встановлено судовим рішенням, на користь позивача підлягає стягненню 260 080,39 грн, як перевищення 90% вартості іпотечного майна (2116845,00 грн - 1856764,61 грн).
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач також просив стягнути на свою користь з відповідача передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні збитки та 3% річних за період з 01 червня 2017 року по 14 жовтня 2025 року в загальному розмірі 647025,54 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, зазначеному у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідач має грошове зобов'язання у виді обов'язку відшкодувати позивачу, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Оскільки відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних.
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за період з 01 червня 2017 року по 14 жовтня 2025 року 3% річних в розмірі 65326,49 грн та інфляційні втрати в розмірі 321618,66 грн.
Доводи відповідача про позбавлення його можливості здійснення відшкодування в зв'язку з тим, що він не мав інформації про банківські реквізити позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки будь-які відомості, які б вказували на вжиття відповідачем заходів для з'ясування такої інформації для усунення цієї перешкоди, ним не надано.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також посилається на те, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У цій справі між сторонами виник спір щодо повернення перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у зв'язку з набуттям кредитором у власність предмета іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно.
Встановлено, що сторони договору іпотеки домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Тлумачення положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку про те, що вказаною нормою встановлено обов'язок при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки встановлювати вартість предмету іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Виконання такої вказівки закону необхідне для того щоб співставити співмірність вимог кредитора із розміром заборгованості боржника перед ним із вартістю майна, що є предметом іпотеки, для погашення цієї заборгованості у позасудовому порядку внаслідок звернення стягнення заставним кредитором шляхом прийняття у власність предмету іпотеки і погашення повністю / частково заборгованості.
Це впливає на волевиявлення іпотекодавця, а саме розмір вартості іпотечного майна, визначений на підставі оцінки майна в порядку передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», щодо звернення стягнення на майно, прийняття у власність заставним кредитором майна, для погашення наявної перед ним заборгованості іпотекодавця, оскільки при заниженні вартості майна і допущенні порушень в оцінці вартості майна іпотекодавець у встановленому законом порядку має право оспорювати оцінку, заперечувати проти прийняття іпотекодержателем у власність майна за вартістю, встановленою у звіті про таку оцінку і тим самим заявити про відсутність своєї волі на набуття іпотекодержателем в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки, якщо оцінка майна на момент такого набуття відсутня чи значно занижена.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2024 року у cправі № 910/16972/21 (910/6828/23) (пункти 70-72).
Відповідно, право іпотекодавця на повернення перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, тобто державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки дозволяє встановити співмірність вимог кредитора із розміром заборгованості боржника перед ним із вартістю майна, що є предметом іпотеки.
Згідно висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 638/19249/21 строк позовної давності починає свій відлік з часу виникнення у іпотекодавця права на повернення перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя з моменту державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Разом із цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та під час воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Разом з цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025, який набрав законної сили 04 вересня 2025 року, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено.
Відтак з 04 вересня 2025 року згідно із Законом № 4434-IX, який виключив відповідний пункт 19 з Перехідних положень ЦК України, відновлено дію положень щодо позовної давності.
До суду позивач звернувся 16 жовтня 2025 року, тобто, з урахуванням дати виникнення права вимоги - 30 травня 2020 року (дата державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем), вищенаведених законодавчих положень про продовження, зупинення і поновлення строку позовної давності (04 вересня 2025 року), в межах трирічного строку позовної давності.
Отже, відсутні підстави для застосування судом строків позовної давності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції при розгляді справи не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні з позовом до суду підлягав сплаті позивачем судовий збір у сумі 7746,30 грн., а при зверненні з апеляційною скаргою - 11646,45 грн. Оскільки позовні вимоги та апеляційну скаргу задоволено, то позивач має право на відшкодування витрат по сплаті судового збору у загальній сумі 19392,75 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.367,368,374, 375, 381 - 384,389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» - адвоката Буланова Олексія Михайловича задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «НОМІНАЛ-АГРО» на відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя кошти у розмірі 260080 грн 39 коп., інфляційні збитки в розмірі 321618 грн 66 коп. та три відсотки річних у розмірі 65326 грн 49 коп., а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 19392 грн 75 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 13 лютого 2026 року.
Головуючий - А. П. Сидоренко
Судді: А. О. Замченко
Д. В. Сізов