Справа № 645/5252/25
Провадження № 3/645/70/26
09 лютого 2026 року місто Харків
Суддя Немишлянського районного суду міста Харкова Спесивцев О.В., розглянувши матеріал, який надійшов з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До суду з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП (протокол серії ЕПР1 № 388796 від 11.07.2025 року).
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 11.07.2025 р. о 20 год. 45 хв. в м. Харкові вул. Горбанівська, буд. 33-3 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом TOYOTA AVALON, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора алкотест 6820, що підтверджується тестом 3152 від 11.07.2025 року, результат огляду становить 1,66 проміле. Крім того, огляд проводився лікарем наркологом в медичному закладі КРН ХОР ОКНЛ за адресою вул. Ахієзерів 18А, що підтверджується висновком на стан алкогольного сп'яніння 1641 від 11.07.2025 року, чим порушив п.п. 2.9 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із клопотаннями захисника - адвоката Горобця Р.М. про відкладення, витребування судом з Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради інформації, до якого району міста Харкова відноситься адреса: м.Харків, вулиця Горбанівська, 33-3, а також витребування з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції інформації про причини неподання до суду зазначених протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 388796 від 11.07.2025 року відеозаписів.
Згідно відповіді Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 05.01.2026 року №12/0/605-26 повідомлено, що в Департаменті відсутня інформація щодо наявності у м.Харкові запитуваної адреси, проте повідомлено, що відповідно до проекту землеустрою щодо встановлення меж адміністративних районів міста Харкові, вулиця Горбанівська розташована на території Немишлянського адміністративного району міста Харкова.
Згідно відповіді УПП в Харківській області ДПП від 20.01.2026 року №709/41/14-0226 повідомлено, що в УПП в Харківській області ДПП відсутні будь-які докази, окрім тих, які вже надавалися раніше, які мають значення для правильного вирішення по справі.
09.02.2026 року до суду від захисника ОСОБА_1 - адвоката Горобця Р.М. надійшло письмове клопотання, в якому просив закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Захисник вказує, що матеріали про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не містять жодного належного та допустимого доказу інкримінованого йому правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_1 не погоджується із складеним на нього адміністративним протоколом, оскільки він не керував автомобілем, матеріали справи не містять доказів керування ним транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції, а сам огляд був проведений за відсутності відеофіксації та без участі свідків.
Дослідивши письмові матеріали, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно дост.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 2.9 «а» ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння чи в неї маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він саме у такому стані керував транспортним засобом, тобто перебував у статусі водія.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведене в п. 27 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в п. 38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
У наданому суду клопотанні про закриття провадження вказано про заперечення ОСОБА_1 самого факту керування ним транспортним засобом.
Відповідно до ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 №1026 (далі - Інструкція), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
За визначеннями п. 3 розділу І Інструкції, відеореєстратор - це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації; п.1 розділу III вказує, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія;
портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно із п. 4 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського.
Згідно п. 3 розділу 2 Інструкції Портативні відеореєстратори та карти пам'яті зберігаються в приміщеннях органів, підрозділів поліції та видаються поліцейському під підпис у журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам'яті, копіювання цифрової інформації (далі - Журнал обліку), який зберігається в органі, підрозділі поліції.
Відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026,включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Як убачається із вище наведених положень чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів, під час здійснення своїх повноважень поліцейськими повинен використовуватися портативний відеореєстратор, отриманий за підписом у відповідному підрозділі поліції, та закріплений на форменому одязі працівника поліції, та відеозапис саме з такого реєстратору є допустимим доказом наявності тих чи інших подій зафіксованих на ньому, оскільки саме з відеозапису, здійсненого на відеореєстраторі вбачається час та дата фіксації тих чи інших подій.
Тобто, одним із важливих доказів для з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є відеозапис з нагрудної камери (відеореєстратора) працівників патрульної поліції.
Зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення відеозаписи (відео з реєстратора ксяомі, відео з бк 474449,471781) до матеріалів справи не долучені, а надані до протоколу відеозаписи на CD дисках в кількості 6 штук не містять інформації про події, які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення та стосуються події за участю інших осіб.
На запит суду УПП в Харківській області ДПП у відповіді від 20.01.2026 року №709/41/14-0226 повідомлено про відсутність будь-яких доказів, окрім тих, які вже надавалися раніше, які мають значення для правильного вирішення по справі.
В протоколі вказано, що свідки під час його складання не залучалися. При цьому, рапорт поліцейського не є доказом правопорушення, оскільки складений заінтересованою особою.
За вказаних обставин, матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в змісті визначення цього терміну, а тому зазначене в принципі не породжувало обов'язку проходити огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Крім того, суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
При цьому, долучені до протоколу результати огляду газоаналізатору Драгер та акт огляду на стан сп'яніння не містять підпису особи, щодо якої проводився огляд, або свідків, які були присутні під час огляду, та вказані документи містять невідповідності в показниках огляду, а саме, в роздруківках газоаналізатору Драгер вказано результат «1,66%», в акті огляду - «1,61%», а в направленні на огляд вказана інформація взагалі не відображена та саме направлення містить виправлення.
Додатково суд вважає за необхідне вказати, що місцем складання та вчинення адміністративного правопорушення в протоколі вказано м.Харків, вулиця Горбанівська, 33-3, в той час, як за повідомлення Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 05.01.2026 року №12/0/605-26 вказано про відсутність в Департаменті інформації щодо наявності в м.Харкові вказаної адреси.
Слід наголосити, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відеозапис події відсутній, свідки під час проведення огляду на стан сп'яніння та складання протоколу не залучались, роздруківки Драгер та акт огляду містять невідповідності в показниках огляду, а направлення взагалі не містить інформацію, що вказаний огляд проводився та містить виправлення, у т.ч. в даті його складання, суд приходить до висновку про те, що протокол, за відсутності інших об'єктивних доказів підтвердження наявності правопорушення не може бути визнаний достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Спираючись на положення ч. 1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах "Лучанінова проти України", "Малофєєва проти Росії", необхідно виходити з того що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим, безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювань правопорушення, викладеного у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про не доведення перед судом, поза розумним сумнівом, факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому провадження по справі підлягає обов'язковому закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП
Керуючись ст. ст. 33, 34, 36, 130, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 10 днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги через Немишлянський районний суд м.Харкова.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст постанови складено 12.02.2026 року.
Суддя О.В. Спесивцев