Провадження № 22-ц/803/292/26 Справа № 206/2776/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
11 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 квітня 2025 року,-
30 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, підстави за яким згодом змінила та мотивувала тим, що 26 січня 2024 року, приблизно о 08 годині 40 хвилин, біля будинку № 191-А по вул. Миколаївській в с. Дороге Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 керував автомобілем «Bogdan СО9211», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п. 16.11 ПДР України. Внаслідок вказаної пригоди належний їй транспортний засіб «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , зазнав технічних ушкоджень, а вона як власник матеріального збитку. Вказані обставини об'єктивно підтверджуються постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 року, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП (третя особа у справі). На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , а відтак саме військова частина несе відповідальність за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Цивільно-правова відповідальність ВЧ НОМЕР_1 застрахована страховою компанією ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності водіїв ЕР № 218370403. Згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 9751/1 від 28.02.2024, складеного судовим експертом Крутінем В.І. на замовлення позивача, вартість матеріального збитку власника автомобіля «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , становить 606 570,28 гривень, а ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані становить 210 761,23 грн. 18.04.2024 від ПрАТ «СК «ВУСО» вона отримала страхову виплату у розмірі 160 000,00 грн. 26.04.2024 автомобіль було відремонтовано ФОП ОСОБА_3 за послуги якого вона сплатила 184 000,00 грн. Таким чином, з огляду на те, що вартість матеріального збитку становить 606 570,28 грн, то розмір невідшкодованих відповідачем збитків становить 419 809,05 грн. (606 570,28 (вартість авто до ДТП) -210 761,23 (вартість авто після ДТП) - 160 000,00 (страхова виплата) +184 000,00 (фактичні витрати на ремонт на СТО) = 419 809,05 грн). Крім того, внаслідок ДТП їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях пов'язаних з пошкодженням її майна, а також у переживаннях та стресі, які вона зазнала після події. Завдану моральну шкоду оцінює в 100 000,00 грн. Враховуючи викладене просила суд стягнути з ВЧ НОМЕР_1 різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 419 809,05 гривень, моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а також судові витрати (том 1, а.с. а.с. 2-4, 190-194).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 235 809,05 грн (двісті тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'ять грн 05 коп.).
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 коп.).
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 944,98 грн (одна тисяча дев'ятсот сорок чотири грн 98 коп.)
В іншій частині позовних вимог - відмовлено (том 1, а.с. 244-248).
Не погодившись з таким рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 , звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було надано належної оцінки всім обставинам справи та доказам, що наявні у матеріалах даної справи, а відповідно - зроблено невірні висновки щодо розміру суми збитків, яка підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 (том 2, а.с.1-3).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 січня 2024 року, приблизно о 08 годині 40 хвилин, біля будинку № 191-А по вул. Миколаївській в с. Дороге Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 керував автомобілем «Bogdan СО9211», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п. 16.11 ПДР України.
Внаслідок вказаної пригоди належний на праві власності ОСОБА_1 транспортний засіб «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , зазнав технічних ушкоджень, а вона як власник матеріального збитку.
Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 року у справі № 175/2793/24 третю особу ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
26.04.2023 року молодшого сержанта запасу ОСОБА_2 призначено до ВЧ НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту на посаду водія 1 відділення 1 автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу з наказу від 26.04.2023 №116.
19.06.2024 року ОСОБА_2 звільнено з військової служби (витяг з наказу №171 від 19.06.2024).
На момент ДТП ОСОБА_2 перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 та виконуючи свої військово-службові обов'язки керував автомобілем «Bogdan СО9211», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ВЧ НОМЕР_1 .
12.12.2023 року цивільно-правова відповідальність власника «Bogdan СО9211», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО» (поліс ЕР№218370403).
Ліміт відповідальності за шкоду майну - 160 000,00 грн.
30.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до ПрАТ «СК «ВУСО» та 18.04.2024 року страхова компанія здійснила страхову виплату на її особистий рахунок у розмірі 160 000,00 грн.
З розрахунку суми страхового відшкодування судом встановлено він проведений на підставі звіту ТОВ «ЕК «Фаворит-Ассистанс» №37982 від 03.04.2024 про визначення вартості матеріального збитку. Вартість матеріального збитку визначена у розмірі 592 423,65 грн, а вартість відновлювального ремонту 873 647,14 грн.
Згідно висновку автотоварознавчої експертизи №9751/1 від 28.02.2024, складеного судовим експертом Крутінем В.І. на замовлення позивача, вартість матеріального збитку власника автомобіля «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , становить 606 570,28 гривень, а ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані становить 210 761,23 грн.
Крім того, судом встановлено, що 26.04.2024 року на замовлення ОСОБА_1 належний їй автомобіль «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , відремонтовано. З акту здачі-приймання №24 від 26.04.2024 року та платіжних інструкцій судом встановлено, що вартість ремонтних робіт склала 184 000,00 грн. і вони сплачені позивачем ФОП ОСОБА_3 .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав можливість продати залишки транспортного засобу за ринковою ціною у 210 761,23 грн., яку визначив експерт, однак відремонтував його за 184 000,00 грн. Проте це не впливає на визначення розміру відшкодування матеріального збитку, на яке має право позивач від особи, яка відповідає за завдану у ДТП шкоду, яку слід обраховувати як різницю у вартості транспортного засобу в непошкодженому стані до ДТП (яка визначена експертом в сумі 606 570,28 грн.) і в пошкодженому стані станом на момент після ДТП (яка визначена експертом в сумі 210 761,23 грн.), за вирахуванням суми відшкодування, яке виплатило ПрАТ «СК «ВУСО» (160 000,00 грн.). Відтак розмір відшкодування за пошкодження транспортного засобу позивача, який слід стягнути з відповідача становить 235 809,05 грн (606 570,28 грн - 210 761,23 грн - 160 000,00 грн = 235 809,05 грн).
Також вирішено питання щодо розміру завданої моральної шкоди з відповідача на користь ОСОБА_1 у розмірі 5 000 грн. 00 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать про те, що сторонами у справі не оспорюється факт дорожньо-транспортної пригоди та вина ОСОБА_2 .
Враховуючи, що на момент ДТП ОСОБА_2 перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 та виконуючи свої військово-службові обов'язки керував автомобілем «Bogdan СО9211», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ВЧ НОМЕР_1 , то суд першої інстанції вірно зазначив, що належним відповідачем у справі є саме ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Оскільки шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, тому саме ВЧ НОМЕР_1 несе відповідальність за спричинену позивачу пошкодженням транспортного засобу шкоду.
Шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною, що вказано у правовому висновку, що викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі№ 243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), який повинен бути врахований судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин на підставі ч. 4ст. 263 ЦПК України.
Крім того, як вбачається з розрахунку суми страхового відшкодування, який було проведено на підставі звіту ТОВ «ЕК «Фаворит-Ассистанс» № 37982 від 03.04.2024 року про визначення вартості матеріального збитку, вартість матеріального збитку визначена у розмірі 592 423,65 грн, а вартість відновлювального ремонту 873 647,14 грн.
Проте, суду не надано доказів, що працівники ТОВ «ЕК «Фаворит-Ассистанс» є працівниками ПрАТ «СК «ВУСО» або мають статус експерта. Крім того, страховик у встановлений строк не направив для огляду пошкодженого транспортного засобу експерта або свого працівника.
Колегія суддів зазначає, що позивачем в порядку п. 34.4. ст.34 Закону №1961-IV для визначення розміру спричиненої шкоди залучений спеціаліст автотоварознавець ОСОБА_4 , який є атестованим судовим експертом з правом проведення судових експертиз відповідного напрямку.
Згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 9751/1 від 28.02.2024, складеного судовим експертом Крутінем В.І. на замовлення позивача, вартість матеріального збитку власника автомобіля «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , становить 606 570,28 гривень, а ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані становить 210 761,23 грн.
Колегія суддів зауважує, що вказаний висновок експерта має посилання про кримінальну відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок, чого не має у Звіті виконаного ТОВ «ЕК «Фаворит-Ассистанс» на замовлення страхової компанії.
Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що 26.04.2024 на замовлення ОСОБА_1 належний їй автомобіль «Toyota Venza», д/н НОМЕР_3 , відремонтовано. З акту здачі-приймання №24 від 26.04.2024 та платіжних інструкцій вбачається, що вартість ремонтних робіт склала 184 000,00 грн і вони сплачені позивачем ФОП ОСОБА_3 .
За таких обставин, позивач не набув права на відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП, проте автомобіль позивача був пошкоджений під час ДТП, яка сталася з вини працівника відповідача, то позивач згідно з приписами пункту 30.2 статті 30 Закону №1961-IV має право на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі, який дорівнює різниці між вартістю автомобіля до ДТП в непошкодженому стані і ринковою вартістю автомобіля, яка визначена експертом станом після ДТП.
Таким чином, позивач мав можливість продати залишки транспортного засобу за ринковою ціною у 210 761,23 грн, яку визначив експерт, однак відремонтував його за 184 000,00 грн. Дана обставина не впливає на визначення розміру відшкодування матеріального збитку, на яке має право позивач від особи, яка відповідає за завдану у ДТП шкоду, яку слід обраховувати як різницю у вартості транспортного засобу в непошкодженому стані до ДТП (яка визначена експертом в сумі 606 570,28 грн) і в пошкодженому стані станом на момент після ДТП (яка визначена експертом в сумі 210 761,23 грн), за вирахуванням суми відшкодування, яке виплатило ПрАТ «СК «ВУСО» (160 000,00 грн). Відтак розмір відшкодування за пошкодження транспортного засобу позивача, який слід стягнути з відповідача становить 235 809,05 грн (606 570,28 грн - 210 761,23 грн - 160 000,00 грн = 235 809,05 грн).
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, виходив з характеру правопорушення, тривалості страждань і переживань ОСОБА_1 , беззаперечної зміни укладу її життя, а саме неможливістю користуватись належним їй транспортним засобом, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності, зазначив, що з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5 000 грн. 00 коп.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевим судом, з якими погоджується апеляційній суд.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 12 лютого 2026 року.
Судді: