Провадження № 22-ц/803/554/26 Справа № 173/3916/24 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
11 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради про скасування незаконного акту реєстрації та опломбування, зобов'язання вчинити певні дії, скасування розрахунку, стягнення моральної шкоди (суддя першої інстанції Кожевник О.А., повний текст рішення складено 09 червня 2025 року),
27 грудня 2024 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою до Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради в якій просить суд:
-скасувати незаконний «Акт реєстрації та опломбування лічильника» від 03.04.23 року;
-зобов'язати начальника водоканалу ОСОБА_2 до травня 2025 року відновити подачу води до його гаражу;
-скасувати незаконно нараховані рахунки на оплату: 3440,62 грн - за витрати води в квартирі, 5281,83 - за витрати води в гаражі за 2023-2024 роки, 723,31грн. - за подачу води в гараж з червня 2023 року по грудень 2024 р.
-«заплатити» моральну шкоду в розмірі безкоштовного водопостачання для квартири - 100 мЗ, для гаража - 200 мЗ.
-відшкодувати судовий збір в розмірі 1211 грн.20 коп.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також вказав, що судом не у повному обсязі було досліджено обставини та матеріали справи.
ОСОБА_1 , просивскасувати рішення Верхньодніпровського районного суду від 04. 06. 2025 року та зобов'язати відповідача відновити подачу води в гараж до 01.09. 2025 року, та встановити моральну шкоду у м3 води «по гаражу» на свій розсуд.
Від Комунального підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просило залишити оскаржуване рішення суду без змін.
ОСОБА_1 у судовому засідання доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача - арбітражний керуючий Велічко В.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є користувачем послуг Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) та за місцем розташування гаража (особовий рахунок НОМЕР_2 );
Актом реєстрації та опломбування вузла обліку від 03.04.2023 року у абонента ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 зафіксовано порушення Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджених наказом № 190 від 27.06.2008, а саме порушення пломби;
Листом в.о. начальника Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради № 687 від 29.09.2023 повідомлено позивача про те, що з його боку виявлено ряд порушень Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджених наказом № 190 від 27.06.2008 року, а саме пошкодження пломби в квартирі та недопущення для зняття показів до лічильника обліку в гаражі у зв'язку з чим працівниками складено відповідний акт. Роз'яснено порядок проведення нарахувань та повідомлено про наявність станом на 29.09.2023 заборгованості в розмірі 6080, 62 грн.;
З наданого представником відповідача відзиву на позовну заяву вбачається, що дійсно, починаючи з 2020 року водопостачання у гаражі позивача було відсутнє. У зв'язку з чим було здійснено перерахунок заборгованості і станом на день викладення відзиву заборгованість по зазначеному гаражу - відсутня, особовий рахунок закрито.
З довідок наданих представником відповідача вбачається, що станом на 02.05.2025 по особовому рахунку № 2/1391 абонента ОСОБА_1 наявна переплата у сумі 201 грн., 25 коп. За особовим рахунком 2/2132 заборгованість відсутня, особистий рахунок закрито.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того. що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення, зокрема, шляхом забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання.
Згідно зі ст. 19 цього ж закону, послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору, в тому числі з власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або водовідведення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», споживачі питної води, послуг з питного водопостачання та водовідведення мають право на забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним санітарним нормам і правилам, кількість і режим подачі якої визначаються на договірних засадах в обсязі, не меншому від нормативів питного водопостачання; підключення в установленому порядку до централізованого водопостачання та водовідведення. А, згідно з п. 8 ч.1 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги має право: 1) припинити/зупинити надання комунальних послуг в разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі у порядку і строки, встановлені законом та договором, крім випадків, якщо якість та/або кількість таких послуг не відповідають умовам договору.
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначено Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року (далі - Правила), чинних на період виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п.3.1, 3.2 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показників засобів обліку. Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.
Згідно з п.5.10 Правил засоби обліку в місцях їх приєднання до трубопроводів мають бути опломбовані представником виробника і захищені від несанкціонованого втручання в їх роботу, яке може порушити достовірний облік кількості отриманої води.
Пунктом 5.13 Правил визначено, що споживач забезпечує захист приміщень, де розташовані вузли обліку, від ґрунтових, талих і дощових вод та інших шкідливих впливів, утримує зазначені приміщення в належному стані; не допускає доступу сторонніх осіб і забезпечує доступ представників виробника за службовими посвідченнями до засобів обліку, водопровідних пристроїв та обладнання.
Пунктом 5.18 Правил передбачено, що споживач відповідає за цілісність та збереження засобів обліку, пломб і деталей пломбування, встановлених представниками територіальних органів Держспоживстандарту та виробником в місцях з'єднань засобів обліку, запірної арматури, манометра та іншого обладнання вузла обліку незалежно від місця його розташування. Знімати засоби обліку, здійснювати будь-які заміни їх частин або зміни положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, знімати пломби, накладені органами Держспоживстандарту або виробником, має право лише виробник або споживач за дозволом виробника. У разі самовільних дій споживач сплачує витрату води згідно з пунктами 3.3, 3.4 цих Правил.
Згідно п. 5.17 Правил 5.17., в разі порушення цілісності пломб на засобах обліку, а також на їх з'єднувальних частинах, накладених представником виробника, виявлення фактів штучного впливу на роботу засобів обліку, виробник має право вимагати від споживача проведення позачергової їх повірки до закінчення встановленого для них міжповірочного інтервалу з метою контролю правильності їх показів. У таких випадках позачергова повірка засобів обліку виконується за рахунок споживача.
Відповідно до п. 5.21 Правил зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем.
Пунктом 5.22 Правил встановлено, що в разі зняття показів засобів обліку, представник виробника зобов'язаний перевіряти цілісність пломб на засобах обліку, гідрантах, запірній арматурі та інших водопровідних пристроях, що перебувають у віданні споживача, а також пересвідчитися у відсутності витоку води у мережі споживача.
Пунктом 5.24 Правил встановлено, що в разі, якщо здійснювати облік води за показниками засобу обліку неможливо з причин, що не залежать від споживача та зафіксовані в установленому порядку (зняття засобу обліку виробником, пошкодження скла, корозія циферблата, припинення нормальної роботи засобу обліку через несправності, що виникли в його механізмі,тощо), - кількість використаної води за термін відсутності засобу обліку (але не більше 2-х місяців) визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. В разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців, кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 днів. Після закінчення зазначеного терміну, якщо вести облік води неможливо з вини виробника, подальше визначення обсягів водоспоживання здійснюється за нормами споживання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).
Апеляційний суд вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, місцевий дійшов обґрунтованого висновку, оскільки як встановлено матеріалами справи, на час розгляду справи у суді першої інстанціїпочинаючи з 2020 року водопостачання у гаражі позивача було відсутнє. У зв'язку з чим було здійснено перерахунок заборгованості і станом на день викладення відзиву заборгованість по зазначеному гаражу - відсутня, особовий рахунок закрито.
З довідок наданих представником відповідача вбачається, що станом на 02.05.2025 року по особовому рахунку № 2/1391 абонента ОСОБА_1 наявна переплата у сумі 201 грн, 25 коп. За особовим рахунком 2/2132 заборгованість відсутня, особистий рахунок закрито.
Отже, факт відсутності заборгованості сторонами не заперечується та визнається.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання відновити подачу, води, то колегія суддів вважає, що дана позовна вимога не може бути задоволені з тих підстав, що відсутні докази порушеного права позивача на підключення гаражу до водопостачання, а також відсутня відмова від Комунального підприємства про підключення гаражу до водопостачання, а отже колегія суддів вважає, що у даному випадку дана вимога є поспішною, оскільки відсутній факт порушеного права позивача на підключення.
Вимога про стягнення моральної шкоди є похідної від попередніх, а з урахуванням того, що позовна заяви не підлягає задоволенню, також не підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 моральна шкода у розмірі безкоштовного водопостачання і взагалі чинним законодавством не передбачена компенсація моральної шкоди саме у такому вигляді.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 11 лютого 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи