Провадження № 22-ц/803/3059/26 Справа № 0417/12544/2012 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
11 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпро від 02 грудня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк» до Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк», ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Інтелект» про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Недобитюк Н.В.),
7 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпра із заявою про визнання виконавчого листа №2/202/398/2013 виданий 09.10.2014 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська таким, що не підлягає виконанню,
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 грудня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вона була постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.
Мотивує скаргу тим, що судом першої інстанції взагалі не взято до уваги, що в якості підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявником було зазначено саме наявність процесуальних підстав - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання. Саме на порушення встановлених строків АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пред'явлення виконавчого листа до виконання, починаючи з 30.05.2017 року та до теперішнього часу, і наполягав в обґрунтування своєї заяви заявник.
Судом не надано виконавчому листу належної правової оцінки як документу, що починаючи з 30.05.2020 року не дає АТ КБ «ПРИВАТБАНК» права на примусове виконання рішення суду.
ОСОБА_1 просив ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 грудня 2025 року скасувати та задовольнити його заяву у повному обсязі.
Від представника АТ КБ «ПриватБанк» - Калашнікової М.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вказала на те, що пропуск строку пред'явлення виконавчого листа не є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Заявником не надано жодних доказів погашення заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", не надано доказів помилковості видачі виконавчого документа. Твердження щодо пропуску строку є неспроможними, оскільки наслідком цього є повернення документа виконавцем, а не визнання його таким, що не підлягає виконанню, просила оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Калашнікова М.О., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги просила задовольнити її у повному обсязі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Конституційний принцип обов'язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.08.2008 АТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Бізнес-Інтелект» уклали Кредитний договір № LBB-17 від 11.08.2008, згідно якого АТ КБ «Приват Банк» надав ТОВ «Бізнес-Інтелект» не поновлювальну кредитну лінію у сумі 511 490,00 ЄВРО з датою повернення 15.10.2013, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Виконання зобов'язання за зазначеним договором було забезпечено укладанням договору поруки № 1108/4730/ТМРА-02 від 11.08.2008 з відповідачем ОСОБА_1 , предметом якого є надання поруки перед кредитором за виконання Позичальником своїх обов'язків за кредитним договором.
11.08.2008 АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Бізнес-Інтелект» було укладено договір комісії № 1108/4730/ІМРА від 11.08.2008 про відкриття акредитиву, відповідно до якого клієнт доручає, а Банк приймає на себе зобов'язання за плату від свого імені і за рахунок клієнта: відкрити па користь Heidelberger Druckmaschinen AG, Німеччина безвідкличний документарний акредитив на суму 85 410,00 ЄВРО.
Виконання зобов'язання за цим договором було забезпечено укладанням договору поруки № 1108/4730/ІМРА-01 від 11.08.2008 з відповідачем ОСОБА_1
12.04.2013 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2/202/398/2013 ухвалено рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором.
06.11.2013 Апеляційним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2013 змінено, шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором № LBB-17 від 11.08.2008 та за договором комісії № 1108/4730/ІМРА від 11.08.2008, а також суми штрафу та судового збору. В іншій частині рішення залишено без змін.
Після отримання виконавчих документів по справі ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулися до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Кйєві за примусовим виконанням рішення суду.
20.11.2015 на підставі виконавчого листа по справі 2/202/398/13 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 49391247 у відношенні ОСОБА_1 .
У ході проведення виконавчих дій встановлено, що у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке майно на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.
30.05.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану, через відсутність майна у боржника. На час повернення виконавчого документа діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не порушувалося питання щодо визнання судом обставин відсутності матеріального обов'язку боржника, припинення обов'язку боржника перед стягувачем. Між тим встановлення зазначених обставин безпосередньо впливає на права, інтереси та (або) обов'язки стягувача і боржника.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку, саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком, як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а, отже, як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої, відповідно до цієї норми закону.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Загалом підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково не є виключним.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Відповідно до частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять відомостей щодо виконання боржником рішення суду й заявник не довів належними та допустимими доказами наявність передбачених положеннями статті 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягають виконанню..
На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпро від 02 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 11 лютого 2026 року.
Головуючий-суддя О.В. Халаджи