Провадження № 11-кп/803/1219/26 Справа № 199/13842/25 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
11 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №62024000000000050 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 січня 2026 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 321 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29 березня 2026 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, відмовити у задоволенні клопотання прокурора, постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, а саме з 21.00 години до 06.00 години, або надати обвинуваченому можливість для проходження військової служби.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що прокурором не доведено наявність ризиків та неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 та його матір, яка є особою пенсійного віку, страждають на певні захворювання, також обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, має на утриманні двох дітей, 2008 та 2013 років народження, позитивно характеризується.
Стверджує, що Офісом Генерального прокурора обвинуваченому ОСОБА_6 було відмовлено у задоволенні клопотання про скасування/зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби.
Також звертає увагу на те, що судом, в порушення вимог КПК України, обвинуваченому не була визначена застава.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 січня 2026 року ОСОБА_6 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29 березня 2026 року, без визначення розміру застави.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого злочинів.
Від обвинуваченого, захисника та прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження під час апеляційного перегляду, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність обвинуваченого, захисника та прокурора.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра перебуває обвинувальний акт № 62024000000000050 щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 321 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді від 16.10.2024 року до обвинуваченого ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 29.01.2026 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, при цьому враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, які ще не допитані, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
- вчинити інше кримінальне правопорушення, про що свідчить кількість епізодів, також з клопотання прокурора вбачається, що обвинувачений не має офіційного місця роботи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки обвинувачений офіційно не працює, законного джерела доходу не має, обвинувачується у збуті особливо небезпечної психотропної речовини у великому, особливо великому розмірах, вчинених повторно злочинною організацією.
Окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, а тому, відповідно до п. 4, 5 ч.4 ст.183 КПК України, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України та щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи наведене, а також обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, доводи захисника щодо не визначення судом застави є безпідставними.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини, а також з урахуванням кількості епізодів та обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.
Твердження захисника про те, що прокурором не доведено наявність ризиків та неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, спростовується наявним в матеріалах провадження клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , яке, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, так як у ньому зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Доводи захисника про те, що обвинувачений має матір пенсійного віку, яка страждає на певні захворювання, також обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває двоє дітей, 2008 та 2013 років народження, позитивно характеризується, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Твердження захисника про те, що обвинувачений страждає на певні захворювання, колегія суддів вважає такими, що не є підставами для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, оскільки надані до апеляційної скарги довідки лікаря та консультаційний висновок спеціаліста не містять даних про те, що ОСОБА_6 за станом свого здоров'я потребує ургентного лікування в закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо надання медичної допомоги в місцях попереднього ув'язнення регулюються, зокрема, Законом України «Про попереднє ув'язнення» та Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, що затверджений спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10.02.2012 року (далі Порядок №239/5/104).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Статтею 21 вказаного Закону забезпечення медичного обслуговування осіб, взятих під варту, покладено на адміністрацію місць попереднього ув'язнення.
Відповідно до п. 2.3, 2.6, 2.8, 2.10 Розділу ІІ Порядку №239/5/104 медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Таким чином, стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 не є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не встановлено факту неможливості тримання обвинуваченого під вартою.
Доводи апеляційної скарги про те, що Офісом Генерального прокурора обвинуваченому ОСОБА_6 було відмовлено у задоволенні клопотання про скасування/зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби, - не є слушними, оскільки зазначене не є підставою для скасування рішення суду, окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, які виключають можливість застосування відповідної процедури, оскільки згідно із ч. 1 ст. 616 КПК України у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146 - 147, 152 - 156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258 - 262, 305 - 321, 330, 335 - 337, 401 - 414, 426 - 433, 436, 437 - 442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 січня 2026 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3